"01" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1208/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Гут С.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Борисовій Н.В.,
розглядаючи справу № 916/1208/21
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат”
до відповідача: Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”
про стягнення 50 582,00 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Овчинніков Б.С. довіреність №14/5232 від 31.08.2020 року.;
від відповідача - Гамарц О.С. ордер №1012874 від 08.09.2020 року;
29.04.2021 року позивач - Приватне акціонерне товариство “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 1249/21) до відповідача - Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 96828,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2021 року розгляд справи було прийнято розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд по суті на 03.06.2021 року о 10:40 год.
11.05.2021 року від Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №916/1208/21.
Ухвалою суду від т12.05.2021 року клопотання Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” було задоволено.
31.05.2021р. відповідачем було подано відзив на позовну заяву та заяву за вх.ГСОО№14573/20 про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.
03.06.2021 року у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 22.06.2021 року.
14.06.2020 року від представника Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшла відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог до 50 582,00 грн.
У судовому засіданні 22.06.2021 року заяву Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" протокольно було задоволено, та зменшено розмір позовних вимог до 50 582,00 грн.
22.06.2021 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 01.07.2021 року.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної доставки вантажу.
Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим в задоволення позову просить суд відмовити повністю.
На підставі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 01.07.2021р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, господарським судом встановлено:
Позивач вказує, що грудні місяці 2020- січні 2021р. приватним акціонерним товариством “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” на адресу ДП «МТП «Южний» (станція Берегова Одеської залізниці) за залізничними накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 відправлялись вагони з вантажем - концентратом залізорудним.
Згідно зі ст. 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. N 457, залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу, визначені пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є граничними, при перевищенні яких залізниця має сплатити штраф за прострочення в доставці.
За посиланнями позивача, в залізничних накладних № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 зазначена відстань перевезення між станцією відправлення Інгулець та станцією призначення Берегова - 491 км. Відстань перевезення зазначена у графі №30 накладних.
У графі №20 накладних зазначено, що вантаж відправлення маршрутною відправкою. Також у графі №29 зроблена відмітка про маршрутну відправку.
З урахуванням вказаного, за залізничними накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 позивачем відправлявся вантаж маршрутними відправками, а відстань перевезення складала 491 км.
Позивач вказує, що в зв'язку з тим, що перевезення вантажу здійснювалось маршрутними відправками, а перевезення складала 491 км, то нормативний час доставки складатиме 3 доби (одна за повні 320 км, одна доба за неповні 320 км та одна доба на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу).
З наведеного вбачається, що вагони з концентратом залізорудним за залізничною накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 були доставлені відповідачем з порученням встановлених строків, і це підтверджується відмітками про дату прийняття до перевезення та про дату прибуття і видачу вантажу в залізничних накладних, що є підставою для стягнення з відповідача штрафу за прострочення доставки.
Враховуючи допущення Регіональною філією Одеської Залізниці АТ “Українська залізниця” прострочення термінів доставки вантажу, на підставі ст. 116 Статуту залізниць України, Позивачем було здійснено розрахунок штрафу, згідно якого штраф за прострочення доставки вантажу складає 96 828,40 грн.
14.06.2020 року від представника Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" надійшла відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог до 50 582,00 грн.
На підставі вищевикладеного, Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі, якою є Регіональна філія "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 50 582,00 грн. - штрафу за несвоєчасну доставку вантажів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно зі ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до п. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Пунктом 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п. п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644, (далі - Правила) у разі перевезення вантажною швидкістю маршрутними відправками термін перевезення на кожні повні та неповні 320 км складає 1 добу. Термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Варто зазначити, що приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Згідно з п. п. 2.10, 8 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Відповідно до п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.
Як було встановлено судом, що грудні місяці 2020- січні 2021р. приватним акціонерним товариством “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” на адресу ДП «МТП «Южний» (станція Берегова Одеської залізниці) за залізничними накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 відправлялись вагони з вантажем - концентратом залізорудним.
Згідно зі ст. 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. N 457, залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк. Терміни доставки вантажу, визначені пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є граничними, при перевищенні яких залізниця має сплатити штраф за прострочення в доставці.
В залізничних накладних № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 зазначена відстань перевезення між станцією відправлення Інгулець та станцією призначення Чорноморська - 491 км. Відстань перевезення зазначена у граф №30 накладних.
У графі №20 накладних зазначено, що вантаж відправлення маршрутною відправкою. Також у графі №29 зроблена відмітка про маршрутну відправку.
З урахуванням вказаного, за залізничними накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 позивачем відправлявся вантаж маршрутними відправками, а відстань перевезення складала 491 км.
З наведеного вбачається, що вагони з концентратом залізорудним за залізничною накладними № 47473749, №47513759, №47616842, №45534484, №45659463, №47153093, №47077128, №47176086, №47212972, №47204292, №47228689, №47252820, №47253075, №47291638, №47319991 були доставлені відповідачем з порученням встановлених строків, і це підтверджується відмітками про дату прийняття до перевезення та про дату прибуття і видачу вантажу в залізничних накладних.
Положеннями ч. 1-2 ст. 313 Господарського кодексу України визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.
Згідно зі ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Приписами ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В той же час доказів відсутності своєї вини щодо несвоєчасної доставки вантажу, відповідачем до суду надано не було.
Підсумовуючи вище викладене, враховуючи відсутність будь-яких достеменних доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у несвоєчасній доставці вантажу, а також відсутність у накладних відмітки про наявність у залізниці права на збільшення терміну доставки, як того вимагає п. 2.9 Правил, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для покладення на АТ „Українська залізниця” відповідальності у вигляді стягнення штрафу, заявленого ПрАТ „Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” до стягнення.
Перевіривши розрахунок заявленого ПрАТ „Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” до стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 50582,00 грн., розрахованого позивачем суд відзначає що він зроблено обґрунтовано, в зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50582,00грн. підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до на 50%, на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України господарський, суд зазначає наступне:
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) передбачена статтею 233 ГК України та частиною 3 статті 551 ЦК України.
Частинами 1 та 2 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У частині 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Можливість зменшення розміру штрафу, господарський суд обґрунтувує тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, відсутністю доказів негативних наслідків та збитків від несвоєчасної поставки.
Судом встановлено, що відповідач виконав (хоча і з простроченням) свої зобов'язання з перевезення вантажу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.Зі змісту зазначених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами, які несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондує обов'язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2020р. по справі №916/2154/19.
З огляду на викладене, враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді штрафу до 25291,00 грн.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" зі стягненням з Акціонерного товариства „Українська залізниця” в особі регіональної філії „Одеська залізниця” штрафу, який становить 25291,00 грн., та з урахуванням враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України, господарський суд вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані штрафні санкції у вигляді штрафу до 25291,00 грн.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача без урахування зменшеного розміру нарахованого штрафу.
14.06.2021 року від представника позивача надійшло клопотання з копією рахунку розміру винагороди від 11.06.2021 року відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача 4207,50 грн. витрат на правничу допомогу, та копія акту прийманяпередачі наданих послуг від 11.06.2021 року.
Щодо заяви Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" з про розподіл судових витрат у справі слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи;
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У цій справі, господарський суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись в тому числі такими критеріями, як пов'язаність цих витрати з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову (пункти 1-2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов висновку стягнути на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.
Враховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувавши всі докази, господарський суд зазначає про наявність підстав для часткового задоволення і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4207,50 грн.
Керуючись ст. ст. 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 50582,00 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Тверська, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії “Одеська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Пантелеймонівська, буд. 19, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40081200) на користь Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” (50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47, код ЄДРПОУ 00190905, рахунок 26009962482063/ IBAN: НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», Україна, 04070, м. Київ, вул.. Андріївська, 4, МФО 334851 ) штраф за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 25291 (двадцять п'ять тисяч двісті дев'яносто одна) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп., та витрати на правничу допомогу у розмірі 4207 (чотири тисячі двісті сім) грн.. 50 коп.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст складено 06 липня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут