79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.06.2021 справа № 914/288/21
За позовом: Комунального некомерційного підприємства Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова, м.Львів,
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус», м. Городок Львівської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівської міської ради, м.Львів,
про стягнення 1'187'576,95 грн.,
Суддя Яворський Б.І.,
при секретарі Габаковській Х.В.
Представники сторін:
від позивача: Качабульська М.Б.,
від відповідача: Бойчук Т.В.,
від третьої особи: Ковальчук Х.Я.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу Акорд.
Суть спору. На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова до Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус» про стягнення 1'187'576,95 грн., з яких 1'092'208,14 грн. сума надмірно сплачених коштів, 14'326,98 грн. 3% річних та 81'041,83 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами процедури закупівлі при укладенні договору №15/18 на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання) від 29.01.2018 постачальником завищено тариф на виробництво та постачання теплової енергії, оскільки рішенням Львівської міської ради від 06.12.2017 №1104 такий був встановлений у розмірі 1'071,88 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 лютого 2021 року справу № 914/288/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.
Ухвалою від 05.02.2021 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено Львівську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та призначено судове засідання на 18.03.2021.
Протокольною ухвалою від 18.03.2021 Господарський суд Львівської області відклав підготовче засідання на 08.04.2021. Ухвалою від 18.03.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав позивача і третю особу та повідомив їх про дату, час і місце підготовчого засідання.
08.04.2021 позивач подав заяву (вх.№1485/21) про зміну підстави позову, однак 29.04.2021 позивач подав клопотання про залишення без розгляду заяви про зміну підстав позову.
Протокольною ухвалою від 08.04.2021 підготовче засідання відкладено на 29.04.2021, про що повідомлено третю особу у порядку ст.120 ГПК України та визнано його явку у наступному підготовчому засіданні обов'язковою.
28.04.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву з обгрунтуванням своєї правової позиції (вх.№10160/21), у якому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки на виконання взятих на себе зобов'язань за договором №15/18 від 29.01.2018 відповідач належно та в повному обсязі поставив позивачу теплову енергію, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані позивачем без зауважень і ним оплачені, а також вказав, що позивач був вільним в укладенні договору і добровільно вступив у договірні відносини з відповідачем. Договір недійсним не визнавався, кошти відповідачем набуті на підставі дійсного правочину, а акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень і не зумовлює для сторін виникнення будь-яких прав і обов'язків за договором (повернення надмірно сплачених коштів).
Ухвалою від 29.04.2021 заяву позивача про зміну підстав позову суд залишив без розгляду, продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче засідання відклав на 20.05.2021.
11.05.2021 позивач подав суду клопотання (вх.№10853/21) про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду, оскільки такий поданий із пропуском встановленого судом строку.
У підготовчому засіданні 20.05.2021 суд оголосив перерву до 03.06.2021.
21.05.2021 третя особа подала суду пояснення по суті спору (вх.№11998/21), у яких зазначила, що рішенням ЛМР від 06.12.2017 №1104 становлено ТзДВ «Сенсус» тариф на виробництво та постачання теплової енергії» в розмірі 1'071,88 грн (без ПДВ) за 1 Гкал. Пунктом 2 вказаного рішення зазначено про необхідність попередження споживача про зміну тарифу не пізніше ніж за 15 днів до введення його в дію, тобто до 20.01.2018. Тому, у відповідності до ЗУ «Про теплопостачання» затверджений тариф мав бути закладений у ціну договору №15/18 від 29.01.2018, проте позивачу надавались послуги по завищеній ціні. Також рада інформувала суд, що за результатами проведеного аудиту встановлено порушення відповідачем вимог ЗУ «Про публічні закупівлі», оскільки до пакету документів учасника торгів не було долучено рішення ЛМР про затвердження тарифу. Просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
02.06.2021 відповідач подав додаткові пояснення до відзиву (вх.№13040/21).
02.06.2021 позивач подав пояснення по суті спору (вх.№13041/21), у яких наголошує на нікчемності договору у частині ціни, що перевищує визначену рішенням ЛМР ціну 1'071,88 грн. (без ПДВ).
Ухвалою від 03.06.2021 суд продовжив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву і прийняв його до розгляду та закрив підготовче провадження і призначив справу до судового розгляду по суті на 30.06.2021.
30.06.2021 відповідач подав клопотання про витребування доказів (вх.№14932/21), а саме акта ревізії №04-21/7 від 06.08.2020, оскільки у матеріалах справи міститься лише витяг з нього, остання сторінка якого не підписана.
Суд відзначає, що заявлене позивачем клопотання не може бути задоволене судом, з огляду на наступне.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Як уже відзначалося, суд 22.02.2021 відкрив провадження у справі, а 29.04.2021 продовжив строк підготовчого провадження і лише 03.06.2021 перейшов до розгляду справи по суті.
Клопотання відповідача про витребування доказів є процесуальною дією щодо збирання доказів, яка не може бути проведеною на стадії розгляду справи по суті. Суд зауважує, що представник відповідача неодноразово ознайомлювався із матеріалами справи, зокрема, 18.03.2021 і у цей час даний документ уже був у справі, і у підготовчому засіданні 03.06.2021 не заперечував щодо закінчення розгляду справи у підготовчому провадженні та переходу до розгляду справи по суті; зазначав, що із заявами та клопотаннями звертатись до суду намірів не має. Відтак, суд критично оцінює такі дії відповідача, адже вони свідчать про зловживання ним своїми правами та призводять до безпідставного затягування розгляду справи.
Разом з тим, суд відзначає, що акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин, а тому не покладається судом в основу прийняття рішення.
Представник позивача у судове засідання 30.06.2021 з'явився, вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві та додаткових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та оголосити перерву у судовому засіданні з метою підготовки до виступу у судових дебатах. Представник позивача та третьої особи заперечували щодо оголошення перерви. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд відхилив з наведених вище підстав, адже розгляд даної справи триває понад чотири місяці, у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву та пояснення до відзиву, під час судового засідання нічого нового позивач та третя особа не повідомили.
У судове засідання 30.06.2021 представник третьої особи з'явився, вимоги позовної заяви підтримав з підстав наведених у поясненні.
Учасники провадження у судовому засіданні 30.06.2021 виступили у судових дебатах з особистими міркуваннями та навели свою правову позицію стосовно підстав та предмету спору.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
18.10.2017 Товариство з додатковою відповідальністю «Сенсус» листом №18/10-2 звернулось до Львівської міської ради про встановлення тарифу на виробництво та постачання теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з місцевого бюджету м.Львова у розмірі 1071,87 грн/Гкал (без ПДВ).
06.12.2017 Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1104 «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» у відповідності до вимог ч.4, 5 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено Товариству з додатковою відповідальністю «Сенсус» тариф на виробництво та постачання теплової енергії для централізованого опалення та гарячого водопостачання з використанням альтернативних джерел енергії в розмірі 1'071,88 грн (без ПДВ) за 1 Гкал. Пунктом 2 вказаного рішення Департаменту житлового господарства та інфраструктури доручено повідомити товариство про необхідність попередження споживача про зміну тарифу не пізніше ніж за 15 днів до введення його в дію.
Позивач стверджує, що Департамент житлового господарства та інфраструктури листами від 12.12.2017 №25-762 та 22.01.2019 №25-55 повідомив директора товариства про рішення №1104 від 06.12.2017 та №29 від 18.01.2019.
18 січня 2018 року Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги на веб-порталі «Ргоzогго - публічні закупівлі» під № UA-2018-01-18-001440-а розміщено оголошення про проведення процедури закупівлі гарячої води у кількості 3470 Гкал ДК 021:2015: 09320000-8 - Пара, гаряча вода та пов'язана продукція з очікуваною вартістю 5'351'572,80 грн.
Учасником ТзДВ «Сенсус» було запропоновано економічно вигідніші умови, аніж ЛМКП «Львівтеплоенерго». З підстав відсутності вільних теплопроводів у прохідних каналах позивача окрім ТзДВ «Сенсус» та ЛМКП «Львівтеплоенерго», процедура закупівлі ініційована замовником шляхом переговорів, що передбачено п.3 ст.12 та п.2 ч.2 ст.35 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 27.01.2018).
За результатами переговорної процедури, 29 січня 2018 року Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова») та Товариством з додатковою відповідальністю «Сенсус», у відповідності до приписів Закону України «Про публічні закупівлі», укладено договір на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання) №15/18 з подальшими додатковими угодами №1-3 до нього.
Відповідно до п.1.3 та 3.1 договору на момент укладення цього договору вартість однієї Гкал становить 1'542,24 грн (з ПДВ). Ціна послуг постачання теплової енергії за цим договором становить 5'351'572,80 грн (з ПДВ).
Послуги відповідачем надавалась на підставі ліцензії серія АЕ №522274, виданої НКРЕКП на виробництво теплової енергії та теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії. Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними сторонами без зауважень, підтверджено виконання відповідачем зобов'язань за договором, надані послуги позивачем оплачені повністю.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що працівниками Західного офісу Державної аудиторської служби України на виконання п.1.2.2.3 плану проведення заходів державного фінансового контролю на І півріччя 2020 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова» за період з 01.07.2017 по 30.04.2020, якою встановлено факт незаконних видатків та виявлено, що до пакету документів учасника торгів товариством не було долучено рішення ЛМР про затвердження тарифу (акт ревізії №04-21/7 від 06.08.2020). Оскільки вартість 1Гкал повинна була становити згідно рішення ЛМР 1'071,88 грн., а відповідач, не повідомивши лікарню про визначений рішенням тариф, встановив його у розмірі 1'542,24 грн., то таке положення договору є нікчемним у силу ст.144 Конституції України, ст.ст.190, 191 ГК України, ч.2 ст.632 ЦК України, ст.20 Закону України «Про теплопостачання», п.6 ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч.1 ст.10 та ч.1 ст.13 Закону України «Про ціни та ціноутворення», ч.2 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування».
З матеріалів справи вбачається, що вимога контролюючого органу щодо усунення порушення не оскаржувалась, є обов'язковою до виконання.
Позивач зазначає, що 25.11.2020 на адресу ТзДВ «Сенсус» скеровано претензію №19-07 вих-5012 про повернення надмірно сплачених коштів за послуги теплопостачання, на яку отримано відповідь про відмову в добровільному її виконанні.
На підставі наведеного, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1'092'208,14 грн. надмірно сплачених коштів, 14'326,98 грн. 3% річних та 81'041,83 грн. втрат від інфляції.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання».
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання) №15/18 від 29.01.2018 з подальшими додатковими угодами №1-3 до нього.
Визначеному ст. 181 ГК України переддоговірному порядку укладення договору між сторонами та зверненню з позовом до суду передувала процедура проведення закупівлі. Порядок проведення даної процедури визначений Законом України «Про публічні закупівлі».
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Пунктом 1.3 договору встановлено, що вартість однієї Гкал поставленої теплової енергії становить 1'542,24 грн (з ПДВ).
Не погоджуючись з даною умовою договору через її нікчемнісь позивач, посилаючись на рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1104 «Про встановлення «Про встановлення ТзДВ «Сенсус» тарифу на виробництво та постачання теплової енергії» у розмірі 1'071,88 грн (без ПДВ) за 1 Гкал, зазначає, що відповідач необгрунтовано завищив ціну своїх послуг у пропозиції учасника, адже ціна послуг у договорі мала бути встановлена у розмірі визначеному органом місцевого самоврядування.
Суд погоджується з таким твердженням позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» визначено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ст.11 Закону).
Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання (п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про ціни та ціноутворення»).
Згідно положень ст.1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Державні регульовані ціни запроваджуються в тому числі і органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку (ст.191 ГК України).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до Закону (п.2 ч.1 ст.7 наведеного Закону).
Частиною 1 ст.14 визначено поділ житлово-комунальних послуг на три групи за порядком затвердження цін/тарифів: 1) перша група - житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
За змістом статті 31 Закону порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи визначає Кабінет Міністрів України.
01.06.2011 постановою Кабінету Міністрів України №869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води (далі - Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин сторін).
Пункт 1 Порядку визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦК України засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.5 ст.180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Частинами 1 та 2 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Отже, законодавством передбачено встановлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання цін, від яких сторони не мають відступати під час укладення договору.
Крім цього, стверджуючи про економічну необґрунтованість визначеної відповідачем ціни послуг, позивач надав суду власний розрахунок, яким за його підрахунками підтверджуються фактична вартість послуг з постачання пари, гарячої води та централізованого опалення за тарифом, визначеним ЛМР і який є обов'язковим.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, суд відзначає, що тариф на виробництво та постачання теплової енергії ТзДВ «Сенсус» є регульованим тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування, а тому такий не міг визначатись на власний розсуд, що, у свою чергу, свідчить про те, що пункт 1.3 договору не відповідає вимогам ЦК України, ГК України, Закону України «Про ціни і ціноутворення», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
За таких обставин суд позбавлений можливості визнати правомірним спірний пункт договору, оскільки зазначене суперечитиме положенням ч. 1 ст. 632 ЦК України, в силу якої у даному випадку підлягають застосованню ціни (тарифи) на послуги з постачання теплової енергії встановлені органом місцевого самоврядування, а також наведених законодавчих актів.
Згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04. 2005, заява № 38722/02).
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають нормам права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно абз 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та ч.6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).
Під порушеним правом необхідно розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За приписами ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіку Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У даному випадку відповідачем завищення ціни 1Гкал завідомо спрямовано на незаконне заволодіння майном (коштами) територіальної громади, адже передбачаючи таку ціну у договорі 1'542,00 грн. відповідач знав, що орган місцевого самоврядування встановив йому нижчу ціну (1'071,88 грн. без ПДВ). Тому таке положення договору є нікчемним.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України).
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (п.п. 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що п.1.3 договору на закупівлю пари, гарячої води та централізованого опалення (послуги з теплопостачання) №15/18 від 29.01.2018 у частині перевищення визначеного органом місцевого самоврядування тарифу суперечить вимогам законодавства, і є нікчемним.
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань виникає за умови одночасної наявності у відносинах сторін трьох елементів: набуття особою майна або його збереження; здійснення цього за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. У результаті дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку про те, що в даному випадку відсутні достатні правові підстави для набуття відповідачем за рахунок позивача 1'092'208,14 грн. - різниці між встановленим органом місцевого самоврядування тарифом і тим, який передбачений договором.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1'092'208,14 грн. надмірно сплачених коштів.
Суд погоджується із доводами позивача про безпідставне користування відповідачем грошовими коштами, що, фактично, мало наслідком їх знецінення внаслідок інфляційних процесів.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019р. по справі №646/14523/15-ц дійшла висновку, що ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність у лікарні права вимагати від товариства відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації в результаті безпідставного прийняття відповідачем рішень про коригування митної вартості товарів.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість в частині стягнення 14'326,98 грн. 3% річних та 78'660,22 грн. втрат від інфляції. У задоволенні 2'381,61 грн. втрат від інфляції заявлена вимога задоволенню не підлягає.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжними дорученнями №414 від 15.01.2021 на суму 17'813,66 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовну вимогу до відповідача, то судовий збір за таку вимогу покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 185, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сенсус» (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Нижні Пасіки, 19; код ЄДРПОУ 30484380) на користь Комунального некомерційного підприємства Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м.Львова (79059, м. Львів, вул. І.Миколайчука, 9; код ЄДРПОУ 01996639) 1'092'208,14 грн. надмірно сплачених коштів, 14'326,98 грн. 3% річних, 78'660,22 грн. втрат від інфляції та 17'777,93 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 05.07.2021.
Суддя Б.І. Яворський