Рішення від 24.06.2021 по справі 914/2441/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2021 Справа № 914/2441/15 (914/1135/21)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086)

до відповідача:Державного підприємства «Держвуглепостач» (вул.Б.Хмельницького, буд. 4, м. Київ, 01601)

про:стягнення 153915 грн. 07 коп. (з яких: 51275,63 грн. - основний борг; 5635,78 грн. - інфляційні; 3169,26 грн. - 3% річних; 93834,40 грн. - пеня)

у межах справи:№ 914/2441/15

про банкрутство:Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Пукач М. В.

Представники:

Позивача:Степаненко І. Є. - керуючий санацією; Кріль Н. Г. - адвокат

Відповідача:не з'явився

27.04.2021 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 1234 надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Державного підприємства «Держвуглепостач» про стягнення 153915 грн. 07 коп. (з яких: 51275,63 грн. - основний борг; 5635,78 грн. - інфляційні; 3169,26 грн. - 3% річних; 93834,40 грн. - пеня) заборгованості за договором поставки вугілля від 25.01.2019 р. № 03-19/ЕНЦ.

Позовна заява подана до Господарського суду Львівської області на підставі статті 7 Кодекс України з процедур банкрутства, у зв'язку з тим, що провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/2441/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (позивача).

Ухвалою суду від 05.05.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження в межах справи № 914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія»; підготовче засідання призначено на 03.06.2021 р.

Ухвалою суду від 03.06.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2021 р.

Позивач явку повноважних представників в судове засідання забезпечив. Представники позивача позов підтримали повністю.

Відповідач відзиву на позов не надав, проти позову не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне:

25.01.2019 р. між Державним підприємством «Держвуглепостач» (покупець, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Львівська вугільна компанія» (постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки вугілля № 03-19/ЕНЦ (надалі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору, постачальник (позивач) зобов'язується поставити (передати) у власність покупця (відповідача) вугільну продукцію та її суміші (далі - вугілля) в строки, в кількості, асортименті і з якісними характеристиками, по реквізитах та ціні, погодженими сторонами в Договорі (п. 1.1.). Покупець прийме вугілля, оплатить його вартість відповідно до умов Договору (п. 1.2.). Загальна сума Договору орієнтовно становить суму фактичної вартості вугілля, поставленого на підставі Додатків до Договору (п. 1.3.).

28.01.2019 р. між сторонами укладено Додаток № 01/19-1 до Договору № 03-19/ЕНЦ в якому сторони погодили марку та ціну вугілля, а також строки поставки та відвантаження такого вугілля.

Відповідно до актів приймання-передачі вугільної продукції від 20.02.2019 р., позивач передав, а відповідач прийняв суміш вугілля кам'яного на загальну суму 25207572,72 грн.

Претензії щодо кількості чи якості товару від відповідача на адресу позивача не надходили.

Згідно з п. 6.4. Договору, оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі вугілля в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідного акту.

Враховуючи те, що акти приймання-передачі вугільної продукції підписані сторонами 20.02.2019 р. та відповідно до п. 6.4. Договору, відповідач повинен був здійснити оплату за отримане вугілля до 01.04.2019 р.

Частина зобов'язань відповідача щодо оплати за поставлене вугілля на суму 25156297,09 грн. було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ДП «Держвуглепостач» від 28.02.2019 р. № 0187/02 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 03-19ЗХ укладеної 11.04.2019 р. між ДП «Держвуглепостач» та ПАТ «Львівська вугільна компанія».

Інша частина зобов'язання щодо оплати вартості отриманого вугілля відповідачем не виконана.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля згідно умов Договору поставки вугілля № 03-19/ЕНЦ від 25.01.2019 р. становить 51275,63 грн. Зазначена заборгованість підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків між ДП «Держвуглепостач» та ПАТ «Львівська вугільна компанія» станом на 30.11.2020 р.

За неналежне виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 5635,78 грн. інфляційних втрат, 3169,26 грн. 3% річних та 93834,40 грн. пені.

Станом на час розгляду справи, відповідача проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості перед позивачем не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене вугілля згідно умов Договору поставки вугілля № 03-19/ЕНЦ від 25.01.2019 р. становить 51275,63 грн.

Відповідач вказану заборгованість не заперечив, доказів погашення такої не представив.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо повної оплати наданих послуг, відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 5635,78 грн. інфляційних втрат та 3169,26 грн. 3% річних.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат з квітня 2019 року по квітень 2021 року, а 3% річних з 01.04.2019 р. по 22.04.2021 р.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річним, здійсненні позивачем, суд дійшов висновку, що такі розрахунки є правильними, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5635,78 грн. інфляційних втрат та 3169,26 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.14. Договору поставки вугілля № 03-19/ЕНЦ від 25.01.2019р., за порушення виконання грошового зобов'язання за Договором, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення.

За порушення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачем пеню за період з 22.10.2020 р. до 22.04.2020 р. на суму 93834,40 грн.

Суд зазначає, що позивачем невірно здійснено нарахування пені.

Правова природа пені, інфляційних нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум.

До пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи те, що акти приймання-передачі вугілля підписані сторонами 20.02.2019 р., а п. 6.4. Договору поставки вугілля передбачено відстрочення платежу протягом 40 календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі, відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару до 01.04.2019 р. Отже, нарахування пені у даному випадку слід проводити з 01.04.2019 р., а не з 22.10.2020р., як здійснено позивачем.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 93834,40 грн. в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на його думку, мало місце невиконання зобов'язання, задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2308,73 грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. ст. ст. 3, 7, 8, 11, 42, 46, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 191, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Державного підприємства «Держвуглепостач» про стягнення 153915 грн. 07 коп. (з яких: 51275,63 грн. - основний борг; 5635,78 грн. - інфляційні; 3169,26 грн. - 3% річних; 93834,40 грн. - пеня) заборгованості за договором поставки вугілля від 25.01.2019 р. № 03-19/ЕНЦ - задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Держвуглепостач» (вул. Б. Хмельницького, буд. 4, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 40225511) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (с. Сілець, Сокальський район, Львівська область, 80086; ідентифікаційний код 35879807) 60080 грн. 67 коп. (з яких: 51275,63 грн. - основний борг; 5635,78 грн. - інфляційні; 3169,26 грн. - 3% річних) та 901 грн. 21 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення 93834 грн. 40 коп. пені - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 липня 2021 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.І. Цікало