вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" липня 2021 р. м. Київ Справа №911/932/21
Господарський суд Київської області у складі головуючої судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №911/932/21
За позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, буд. 30-А)
До Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударівка, вул. Гоголя, буд. 62А)
Про стягнення 262328,17 грн
без повідомлення (виклику) сторін
обставини справи:
Приватне підприємство «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом, заявивши вимоги до Державного підприємства «Чайка» (далі - відповідач) про стягнення 262328,17 грн, з яких 198180,86 грн основної заборгованості, 42031,55 грн пені, 7834,93 грн 3% річних та 14280,83 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки паливо-мастильних матеріалів №670 від 29.10.2019 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строк, визначений договором.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.04.2021 у справі №911/932/21 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.
В установлений строк позивач надав суду заяву на виконання вимог ухвали від 05.04.2021, якою усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.04.2021 відкрито провадження у справі №911/932/21, задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у зв'язку з визнанням судом вказаної справи малозначною через її незначну складність в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
До Господарського суду Київської області 08.06.2021 від відповідача надійшли письмові пояснення, які судом розцінюються як відзив на позовну заяву, в яких відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі мотивуючи тим, що видаткова накладна від 29.10.2019 №РН-0009002 не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить обов'язкових реквізитів, що необхідні для документу первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує здійснення господарської операції, позаяк містить лише підпис, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також, відповідач наголошує на тому, що у зазначеній видатковій накладній не зазначено посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з нього заявлених до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат через те, що позивачем не доведено наявності у відповідача простроченої заборгованості. Крім того, на переконання відповідача, штрафні санкції, які визначені в договорі, можуть бути нараховані лише до закінчення строку дії такого договору. Також відповідач заперечує проти стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн, оскільки позивачем взагалі не надано документів, на підтвердження понесення ним зазначених витрат.
Разом з відзивом на позовну заяву 08.06.2021 до суду від відповідача надійшла заява про застосування до вимог позивача про стягнення пені в заявленому до стягнення розмірі строку позовної давності, яке мотивоване тим, що позивачем визначено період нарахування пені з 29.11.2019 по 24.03.2021, а строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки згідно з вимогами ст.258 Цивільного кодексу України становить один рік. Відповідач зазначає, що відповідно до умов вищезазначеного договору оплата за поставлений товар здійснюється на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару, видаткову накладну, якою позивач підтверджує поставку товару відповідачу, датовано 29.10.2019, а відтак, кінцевою датою оплати товару згідно з умовами договору є 28.11.2019, отже з 29.11.2019 позивач довідався про порушення відповідачем його прав та, оскільки позовна заява датована 24.03.2021, а ухвала про залишення позовної заяви без руху постановлена 05.04.2021, то позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми пені.
Крім того, разом з відзивом на позовну заяву від відповідача 08.06.2021 до суду надійшла заява про зменшення розміру санкцій, в якій відповідач просить суд, у разі неприйняття заперечень відповідача проти наявності у нього простроченого грошового зобов'язання, зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.
Позивач своїм процесуальним правом на подачу відповіді на відзив у строк, встановлений судом, не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
Між Приватним підприємством «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (далі - постачальник) та Державним підприємством «Чайка» (далі - покупець), укладено договір поставки паливо-мастильних матеріалів від 29.10.2019 №670 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлені паливно-мастильні матеріали, в тому числі масла автомобільні (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору асортимент: дизельне пальне - 9216л.
Згідно з пп.2.2.2 п.2.2 договору кількість та ціна поставленого товару (окремої партії) визначається відповідно до видаткової накладної.
Відповідно до п.2.3 договору партія товару вважається погодженою до передачі покупцеві з моменту підписання та надання покупцеві видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.
Пунктом 2.7 договору передбачено, що приймання товару здійснюється відповідно до вимог Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України», затвердженої наказом №281/171/578/155 від 20.05.2008.
Право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження (зливу) постачальником товару до резервуарів покупця, з оформленням та підписанням сторонами відповідної видаткової документації (п. 2.8 договору).
Відповідно до п.3.1 договору загальна вартість договору складає 198180,86 грн. (Сто дев'яносто вісім тисяч сто вісімдесят гривень 86 копійок).
Згідно з п.3.4 договору оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов'язаний на протязі 30 календарних днів з моменту отримання оплатити отриману партію товару.
У відповідності до п.3.5 договору зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця.
Пунктом 4.2 договору покупець зобов'язаний за прострочення оплати сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1 договору).
Відповідно до п.7.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору, та закінчується 31.12.2019.
Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час цього договору (п. 7.3 договору).
На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 198180,86 грн, що підтверджується видатковою накладною від 29.10.2019 №РН-0009002 на загальну суму 198180,86 грн та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 29.10.2019 №П00016665. Перелічені документи підписані з боку позивача та відповідача та скріплені печатками їх підприємств, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.
Проте відповідач за поставлений за вказаним вище договором товар не розрахувався, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Нормами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, в силу ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання з оплати переданого йому товару, він є таким, що їх порушив.
Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов'язання за укладеним договором своєчасно не виконав, заявлена до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду з заявленими вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 198180,86 грн, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, відповідачем належним чином не спростованими.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо недоліків в оформленні видаткової накладної та висновок про те, що позивач не довів факту передачі товару відповідачу, з огляду на таке.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
З поданих суду документів (договір поставки, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна) суд може достовірно ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар за накладною. При цьому, факт отримання товару відповідач не заперечує та не спростовує жодними доказами.
Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна містять підписи зі сторони позивача та відповідача, які скріплені відбитками печаток обох сторін.
Серед іншого, видаткова накладна містить посилання на договір №670 від 29.10.2019, як на підставу поставки. У той же час, товарно-транспортна накладна містить відомості про вантажоодержувача ДП «Чайка», адреси навантаження та розвантаження.
Вказуючи на такий недолік в оформленні згадуваних документів, як незазначення посади особи, відповідальної за здійснення і правильність оформлення господарської операції, а також відсутність ідентифікуючих даних підписанта, відповідач не заперечує факту отримання товару, а наголошує на неналежності поданих позивачем доказів, а отже недоведеності позовних вимог.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару - дизельного пального у кількості 9216 літрів та загальною вартістю 198180,86 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 42031,55 грн пені за загальний період прострочки з 29.11.2019 по 24.03.2021 відповідно до наданого до позовної заяви розрахунку.
Як передбачено ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.4.2 договору покупець зобов'язаний за прострочення оплати сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеними нормами передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, однак законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Судом також враховано, що поставка товару за вказаним договором була здійснена 29.10.2019 року, а відтак з огляду на п.3.4 договору, яким визначено що оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов'язаний на протязі 30 календарних днів з моменту отримання оплатити отриману партію товару, кінцевий строк для оплати поставленого товару припадає на 28.11.2021.
Відповідно до ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Частино 2 ст.253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, з 29.11.2019 відповідач вважається таким що прострочив виконання свого грошового зобов'язання, щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.
Здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання.
Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України).
Договором не передбачено збільшення строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
З огляду на викладене, строк позовної давності щодо пені, нарахованої по зобов'язанню в сумі 198180,86 грн, почав перебіг з 29.11.2019.
Позивач звернувся до суду із даним позовом 29.03.2021, що підтверджується відбитком штампу Господарського суду Київської області (вх№925/21 від 29.03.2021) про прийняття позовної заяви.
Разом з тим, згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» із змінами і доповненнями, якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. Вказаною постановою (в редакції змін, внесених постановою КМУ від 09.12.2020 №1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405) строк дії карантину продовжено до 30.06.2021.
З огляду на викладене, строк позовної давності щодо стягнення пені, який не сплив на дату початку карантину 12.03.2020 і був продовжений, позивачем не пропущено.
Враховуючи зазначене суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення суми пені в заявленому до стягнення розмірі.
Водночас, судом відхиляються посилання відповідача на те, що штрафні санкції, які визначені в договорі, можуть бути нараховані лише до закінчення строку дії такого договору, оскільки, як зазначалося вище, пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час цього договору.
Також, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 7834,93 грн 3% річних за загальний період прострочки з 29.11.2019 по 24.03.2021 та 14280,83 грн інфляційних втрат за загальний період прострочки з 29.11.2019 по 24.03.2021.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Подана відповідачем заява про зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій судом залишається без задоволення з наступних підстав.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з ч.2 ст.216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зменшення суми пені є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/2158/17.
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідач зазначив, що основними видами його діяльності є вирощування зернових культур, молочне та м'ясне скотарство, вирощування племінного молодняку великої рогатої худоби та свиней, переробка молока, м'яса. Сільськогосподарське виробництво носить сезонний характер, підприємству необхідні значні вкладення грошових коштів у стислі періоди часу. Зокрема, на період проведення весняних польових робіт (підготовка гнуту до посіву, посів та догляд за посівами) потреба в коштах складає 90 млн. грн для проведення літньо-осінніх польових робіт (збір урожаю) потреба в коштах становить 51 млн. грн. Так, для вирощування продукції рослинництва загальна потреба в коштах складає орієнтовно 141 млн. грн., у тому числі для придбання: паливно-мастильних матеріалів на суму 18,5 млн. грн посівного матеріалу на суму 16,1 млн. грн засобів захисту рослин на суму 15,6 млн. грн мінеральних добрив на суму 24,4 млн. грн. запасних частин на суму 7,8 млн. грн. Оскільки на підприємстві більшість сільськогосподарської техніки зношена «морально» та фізично (знос 70%), для вчасного виконання технологічних процесів вирощування продукції підприємству необхідно залучати техніку (трактори з відповідним обладнанням, комбайни, автомобілі) у сторонніх організацій на суму орієнтовно 18,6 млн. грн. За доводами відповідача, на даний час кредиторська заборгованість підприємства складає 93,7 млн. грн у тому числі: за товари, роботи та послуги - 51 млн. грн, перед бюджетом (ЄСВ, ПДВ, інші обов'язкові податки та збори) - 9,4 млн. грн, з яких прострочений платіж по ПДВ у сумі 7,7 млн. грн; фінансова допомога - 13,3 млн. грн, короткостроковий кредит - 15 млн. грн; фінансовий лізинг - 5 млн. грн. Однак, основний дохід відповідача від реалізації продукції припадає на кінець ІІІ кварталу та ІV квартал поточного року, у зв'язку з чим виникає значний дефіцит коштів. Так, за твердженням відповідача, відсутність обігових коштів на даному етапі може призвести до збою виконання або невиконання технологічних процесів по вирощуванню сільськогосподарської продукції. Внаслідок цього, можливе зменшення якості та об'ємів зернових культур та заготівельних кормів для тварин, що може призвести до значного зменшення поголів'я великої рогатої худоби та свиней, невиплати заробітної плати працівникам, не сплати обов'язкових податків і внесків та значного зниження прибутковості підприємств і, як результат, до невиконання показників фінансового плану підприємства.
Суд враховує, що у даному випадку прострочення оплати мало місце тривалий проміжок часу. При цьому, відповідач вказує на сезонний характер сільськогосподарського виробництва, однак кінцевий строк оплати отриманого товару (28.11.2019) припадав саме на ІV квартал поточного року, коли, за твердженням відповідача, він отримує основний дохід від реалізації продукції. Крім того, від передбаченої договором кінцевої дати виконання грошового зобов'язання пройшло більше двох років, тобто, як мінімум, два повних цикли сільськогосподарського виробництва.
При цьому, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та значну кредиторську заборгованість підприємства, однак не подає на підтвердження вказаних обставин жодних доказів.
Поряд з цим, матеріали справи не містять також жодних доказів вжиття відповідачем будь-яких заходів до врегулювання спірної заборгованості з 2019 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не обґрунтовані та не доведені.
Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 198180,86 грн основного боргу, 42031,55 грн пені, 7834,93 грн 3% річних та 14280,83 грн інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем не запереченими та належним чином не спростованими, отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи, становить суму 7934,92 грн, яка складається з судового збору в розмірі 3934,92 грн та витрат на послуги адвоката в розмірі 4000,00 грн.
Згідно з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення №6127 від 24.03.2021 р. на суму 3724,72 грн, та зазначено що відповідач звертався до Господарського суду Київської області з заявою про видачу судового наказу (справа №911/22/21), який був скасований за заявою відповідача. Сума сплаченого судового збору за подання вказаної заяви складала 210,20 грн.
Відповідно до ч.2 ст.151 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Отже, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст.123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Водночас, станом на час прийняття рішення позивачем в підтвердження понесення решти заявлених очікуваних судових витрат (витрат на правову допомогу) жодних доказів не подано, у зв'язку з чим у суду при вирішенні спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на відповідача витрат позивача на послуги адвоката.
Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» до Державного підприємства «Чайка» про стягнення 198180,86 грн основної заборгованості, 42031,55 грн пені, 7834,93 грн 3% річних та 14280,83 грн інфляційних втрат задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка», (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударівка, вул. Гоголя, буд. 62А, ідентифікаційний код 31245250) на користь Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро», (14020, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Малиновського, буд. 30-А, ідентифікаційний код 38510009) 198180 (сто дев'яносто вісім тисяч сто вісімдесят) грн 86 коп основної заборгованості, 42031 (сорок дві тисячі тридцять одну) грн 55 коп пені, 7834 (сім тисяч вісімсот тридцять чотири) грн 93 коп 3% річних, 14280 (чотирнадцять тисяч двісті вісімдесят) грн 83 коп інфляційних втрат та 3934 (три тисячі дев'ятсот тридцять чотири) грн 92 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.07.2021.
Суддя О.О. Третьякова