ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2021Справа № 910/6129/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (01013, місто Київ, Набережно-Печерська дорога, будинок 2) до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26), про стягнення 47 808,25 грн,
Без виклику сторін
15.04.2021 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова Компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" про стягнення 47 808,25 грн та була передана 16.04.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" вказує, що 31.05.2020 на мості ім. Патона в м. Києві сталась ДТП за участю Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої було пошкоджено бар'єри огороджувальні водоналивні, які знаходяться на балансі підприємства позивача.
За твердженнями позивача, спірна дорожньо-транспортна пригода сталась з вини ОСОБА_1 , станом на дату настання останньої відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова Компанія "АЛЬФА-ГАРАНТ" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 174190963.
У змісті позовної заяви Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати, пов'язані із розглядом даної справи, на оплату судового збору у розмірі 2 270,00 грн. та на проведення експертизи у розмірі 2500,00 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
18.05.2021 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду від 20.04.2021 надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
27.05.2021 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.05.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" про розгляд справи №910/6129/21 в судовому засіданні з повідомленням сторін.
12.05.2021 в системі «Електронний суд» представником відповідача було сформовано відзив на позовну заяву та 14.05.2021 відповідач засобами поштового зв'язку (відправлено 13.05.2021) відзив на позовну заяву.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву 24 вересня 2020 року КП «КИЇВАВТОШЛЯХМІСТ» надав до Товариства заяву на виплату страхового відшкодування, з зазначенням банківських реквізитів рахунку на який слід було перераховувати страхове відшкодування. До заяви було також додано копію довідки про ДТП, копію акту огляду виявлених пошкоджень майна від 01.06.2020 року, копію накладної № 41 від 12.03.2020 року, копію повідомлення від 03.06.2020 року, копію виписки з ЄДР, копію свідоцтва, копію наказу № 404 від 07.12.2007 року, копію переліку основних засобів, які закріплюються за КП «КИЇВАВТОШЛЯХМІСТ» на праві господарського відання станом на 01.11.2007 року.
Так, 30.10.2020 року до відповідача надійшли копії справи про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_2 31.05.2020 року та відповідно до яких Товариству стало відомо про те, що внаслідок вищезазначеної пригоди було пошкоджено 4 (чотири) водоналивних бар'єра, що підтверджується схемою з місця ДТГІ.
Враховуючи вищезазначене, відповідачем, 29.01.2021 року, згідно ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було складено та затверджено розрахунок страхового відшкодування і страховий акт та виплачено страхове відшкодування за пошкодження чотирьох пошкоджених дорожніх бар'єрів, в розмірі 5 600 (п'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, на рахунок вказаний КП «КИЇВАВТОШЛЯХМІСТ», що підтверджується платіжним дорученням № ІD-155762 від 29.01.2021 року. В задоволення позовних вимог просив відмовити у позові в повному обсязі з підстав недоведеності належними та достатніми доказами розміру позовних вимог.
28.05.2021 від представника позивача засобами поштового зв'язку (відправлено 25.05.2021) відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідно до вищевказаної відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази дотримання Відповідачем вимог ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме проведення розслідування щодо отримання відомостей необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування, та направлення свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Не надано жодного доказу щодо неможливості Відповідача встановити факт ДТП причини та обставини її настання та розмір завданих Позивачу збитків.
Таким чином, Відповідач навіть і не намагався встановити обставини настання ДТП та розмір завданих Позивачу збитків. Натомість Відповідач уникаючи виконання своїх обов'язків всіляко шукає причини щодо відмови у виплаті Позивачу страхового відшкодування.
Стосовно кількості пошкоджених водоналивних бар'єрів зазначає, що останні встановлено з обох напрямків руху обмежено рух крайньою правою полосою та розділено зустрічні потоки транспортних засобів. Як вбачається зі схеми місця ДТП в графі під №3 не зазначено кількість пошкоджених бар'єрів, а відображено місця розміщення бар'єрів на проїзній частині, тобто місце де розділяється зустрічні смуги руху та обмеження руху по крайніх смугах.
На підтвердження чого Позивачем надано фото з місця ДТП на якому зображено пошкодження водоналивних бар'єрів в явній кількості не 4 штуки.
16.06.2021 в системі «Електронний суд» представником відповідача було сформовано додаткові пояснення відповідно до яких представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог до ТДВ СК «Альфа-Гарант», судові витрати покласти на Позивача.
Вищевказані додаткові пояснення обгрунтовано тим, що акт огляду виявлених пошкоджень майна підприємства після ДТП чи інших протиправних дій з боку третіх осіб складено на наступний день після настання ДТП, а саме 01.06.2020 року на мосту Патона, проте Позивачем не надано будь яких належних доказів в підтвердження того що після ДТП 31.05.2020 року до моменту складення акту огляду місце розташування пошкодженого майна, його кількість та стан не змінювались. Надані позивачем фотознімки також не підтверджують того що в наслідок ДТП було пошкоджено водоналивні бар'єри в кількості 34 шт., на фото видно лише скупчення таких бар'єрів в значно меншій кількості та з фото не можливо встановити чи всі зображені бар'єри зазнали пошкоджень. Невідомо коли саме зроблено це фото, до чи після складання схеми ДТП, та чи не переміщали ці бар'єри після зіткнення.
Крім того зазначено, що Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ»), протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Відповідачем вчасно направлено аварійного комісара Стрілець В.Г. на місцезнаходження пошкодженого майна, адреса була вказана Позивачем в повідомленні про настання ДТП.
Третя особа вимоги ухвали суду про відкриття не виконала та письмових пояснень щодо заявленого позову суду не подала.
Що ж до належного повідомлення третьої особи, то слід вказати наступне ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/6129/21 від 20.04.2021 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення зокрема третій особі.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному у період з 01.07.2021 по 05.07.2021, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з лікарняного - 06.07.2021 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
31.05.2020 о 08 год. 40 хв. у місті Києві на мосту Патона сталася ДТП, за участю застрахованого автомобіля Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого було пошкоджено бар'єри огороджувальні водоналивні, які знаходяться на балансі Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст".
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 12.11.2020 у справі № 757/24935/20-п визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
Станом на момент виникнення ДТП, цивільно-правова відповідальність винної особи застрахована відповідачем, що підтверджується полісом серії ЕР № 174190963.
Згідно Акту огляду від 01.06.2020 у результаті вищезазначеної ДТП було пошкоджено водоналивні бар'єри у кількості 34 шт. За оцінкою стану пошкоджень, бар'єри деформовані, мають тріщини та розломи у зв'язку з чим не можуть використовуватись за призначенням.
Згідно видаткової накладної №41 від 12.03.2020 вартість одного бар'єру огороджувального на момент придбання Позивачем, складала 1 680,00 гри. з ПДВ.
Відповідно до висновку про вартість майна викладеного у звіті про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна - бар'єри огороджувальні водоналивні в кількості 34 шт. виконаного ТОВ «Незалежна експертна компанія» від 30.03.2021, дата завершення складання звіту 31.03.2021 р. встановлено вартість матеріального збитку з ПДВ у розмірі 49 327,20 грн.
Так, позивач, звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування від 21.09.2020 № 053/282/01-11/2387 в сумі 57120,00 грн., у відповідь на яку відповідачем було перераховано 5 600,00 грн.
Позивач зазначає про те, що відповідач свої зобов'язання щодо виплати 49 327,20 грн. страхового відшкодування не здійснив, в зв'язку з чим Підприємство змушене звернутися до суду за захистом своїх прав.
У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що:
- в матеріалах справи, відсутні інші належні докази в підтвердження кількості пошкодженого майна, окрім схеми місця ДТП, складеної працівниками НПУ на місці пригоди 31.05.2020 року відповідно до якої пошкоджено 4 дорожні блоки, а не 34 як вказано в акті огляду від 30.03.2021 року;
- надані позивачем фотознімки також не підтверджують того що в наслідок ДТП було пошкоджено водоналивні бар'єри в кількості 34 шт;
- позивачем не надано будь-яких належних доказів в підтвердження того що після ДТП 31.05.2020 року до моменту складення акту огляду місце розташування пошкодженого майна, його кількість та стан не змінювались.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Страхування, згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про страхування", який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування", яка кореспондується зі статтею 354 Господарського кодексу України та статтею 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим випадком, за умовами ч.2 ст.8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За положеннями ст. 9 Закону України "Про страхування" страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст.25 Закону України "Про страхування").
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Враховуючи наведене, заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з положень ст. 34.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення від 03.06.2020 про подію, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу вих. № 053/282/01-11/1371. В якості доказів направлення надано копію рекомендованого повідомлення з відміткою про вручення 09.06.2020 р.
У відповідності до положень статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Так, 16.06.2020 аварійним комісаром було оглянуто за адресою м. Київ, Набережна дорога, 4, 34 водоналивні бар'єри, відповідно до чого зроблено лист відповідно до якого аварійний комісар Стрілець В.Г. зазначив, що становити внаслідок якої пригоди, події та/або протиправних дій третіх осіб, тощо вони були пошкоджені, неможливо. Всі пред'явлені до огляду пошкоджені водоналивні бар'єри відновленню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене відповідачем на виконання вимог ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було здійснено розслідування щодо отримання відомостей необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування - отримано адміністративні матеріали
у справі № 757/24935/20-п відповідно до яких визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, та направлено свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Згідно з п. 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; { Абзац другий пункту 36.2 статті 36 в редакції Закону N 5090-VI від 05.07.2012 }
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Згідно п. 36.7 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Так листом від 29.01.2021 відповідачем повідомлено, що згідно ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було складено та затверджено розрахунок страхового відшкодування і страховий акт та виплачено страхове відшкодування за пошкодження чотирьох пошкоджених дорожніх бар'єрів, в розмірі 5 600 (п'ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, на рахунок вказаний КП «КИЇВАВТОШЛЯХМІСТ», що підтверджується платіжним дорученням № ІD-155762 від 29.01.2021 року.
До матеріалі доданий висновок про вартість майна викладений у звіті про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна - бар'єри огороджувальні водоналивні в кількості 34 шт. виконаного ТОВ «Незалежна експертна компанія» від 30.03.2021, дата завершення складання звіту 31.03.2021 р. встановлено вартість матеріального збитку з ПДВ у розмірі 49 327,20 грн., висновком про вартість майна, не встановлено, що зазначені пошкодження утворились в результаті ДТП, за участю застрахованого автомобіля Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 31.05.2020 о 08 год. 40 хв. у місті Києві на мосту Патона, в результаті чого було пошкоджено бар'єри огороджувальні водоналивні, які знаходяться на балансі позивача.
Об'єктом оцінки викладеного у висновку про вартість майна, що викладений у звіті про незалежну оцінку вартості матеріального збитку пошкодженого майна - бар'єри огороджувальні водоналивні в кількості 34 шт, огляд якого було проведено 30.03.2021 р. за адресою: м. Київ, вул. Набережна дорога 4 .
Суд встановив, що спір виник щодо збитків, завданих Позивачу пошкодженням його майна в результаті ДТП, що сталась 31.05.2020 о 08 год. 40 хв. за участі ОСОБА_1 , яка станом на момент виникнення ДТП, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована відповідачем, що підтверджується полісом серії ЕР № 174190963.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За частиною третьою статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами першою-четвертою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Натомість положення статті 1187 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Підвищена небезпека в розумінні цієї статті є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими проводиться діяльність, які обумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на даному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.
Частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки закон встановлює винятки, за яких на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування: якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду, тобто таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (суїцид тощо). При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
За змістом викладених положень судам, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала; обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Отже, особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки - стаття 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Водночас, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідальність відповідача у правовідносинах з відшкодування шкоди, спричиненої діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається: якщо буде доведено, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). В той же час, чинне законодавство не зберігає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
У зв'язку з цим розподіл між сторонами спору про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки - стаття 1188 ЦК України) обов'язків доказування і подання доказів (зокрема відповідно до статті 74 ГПК України) здійснюється таким чином, що особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Тоді як обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Підсумовуючи викладене, Суд доходить висновку, що на відміну від загального порядку та умов відшкодування шкоди безпосередньо встановленого ЦК України (стаття 1166), умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (стаття 1187 ЦК України), є: (1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, (2) наявність цієї шкоди у потерпілого і (3) причинного зв'язку між ними.
У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду в питанні умов для покладення відповідальності з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, стаття 1188 ЦК України), що неодноразово викладалась, зокрема, в постановах від 05.06.2019 у справі № 461/8496/15-ц (провадження № 14-154цс19), від 21.04.2021 у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21), від 22.04.2021 у справі № 742/1378/18 (провадження № 61-5113св19), від 20.05.2021 у справі № 501/2015/16-ц (провадження № 61-7795св20) тощо.
Відповідно до статті 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Частиною другою статті 139 цього кодексу передбачено, що пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення дорожнього покриття, або невжиття необхідних заходів щодо їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжиття посадовими особами, відповідальними за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, утримання автомобільних доріг та вулиць, громадянами - суб'єктами господарської діяльності заходів щодо заборони руху підвідомчих технологічних транспортних засобів, сільськогосподарської техніки і машин на гусеничному ходу автомобільними дорогами і вулицями, покриття яких може бути пошкоджене, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів чи іншого майна, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин і накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, утримання автомобільних доріг та вулиць, громадян - суб'єктів господарської діяльності - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.
Отже, об'єктивну сторону та зміст порушень, наведених у вказаних нормах КУпАП, складає факт порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху зі спричиненням при цьому пошкодження, зокрема дорожніх споруд чи іншого майна.
Відсутність цього елементу як умови для адміністративної відповідальності виключає покладення на особу цієї відповідальності відповідно до санкцій вказаних статей КУпАП.
За змістом викладених норм ЦК України та КУпАП та враховуючи наведені висновки підстави для звільнення від цивільної відповідальності з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, у ДТП, що відбулось 31.05.2020) відмінні від підстав для звільнення Відповідача від адміністративної відповідальності за це ж ДТП (за статтею 124, частиною другою статті 139 КУпАП), за яких, зокрема було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 124, частиною другою статті 139 КУпАП.
Натомість вина для цивільної відповідальності цієї особи у вигляді відшкодування ним шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за правилами статті 1187 ЦК України, у ДТП, що відбулась 14.02.2020 за участі транспортного Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , не має значення.
На підставі викладеного позивачем не додано беззаперечних доказів, того що в результаті ДТП, за участю застрахованого автомобіля Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 31.05.2020 о 08 год. 40 хв. у місті Києві на мосту Патона була заподіяна майнова шкода саме в кількості 34 шт пошкодженого майна - бар'єри огороджувальні водоналивні.
Також позивачем надано у матеріали акт огляду виявлених пошкоджень майна підприємства після ДТП чи інших протиправних дій з боку третіх осіб, який підписаний збоку позивача, із зазначенням того що в наслідок ДТП було пошкоджено водоналивні бар'єри в кількості 34 шт. при цьому, даний акт не може бути беззаперечним доказом того пошкодження водоналивних бар'єрів в кількості 34 шт. в результаті ДТП, за участю застрахованого автомобіля Porsche Cayenne державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 31.05.2020 о 08 год. 40 хв. у місті Києві на мосту Патона.
Так позивачем до матеріалів справи долучено, пояснення ОСОБА_1 від 31.05.2020, а також схему місця ДТП, яке відбулось за участі ОСОБА_1 31.05.2020 о 08 год. 40 хв. у місті Києві на мосту Патона, проте з вищевказаних документів не вбачається, що було пошкоджено водоналивні бар'єри в кількості 34 шт.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на Відповідача у спірних правовідносинах відповідальності за пошкодження майна Позивача зі стягненням з Відповідача спірної суми збитків через відсутність (недоведення доказами) однієї із обов'язкових, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд, в ході перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд зазначає, що наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17 та від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.
Що ж до решти доводів і аргументів сторін, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІПерехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2021.
Суддя В.О. Демидов