ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.07.2021Справа № 910/20774/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Совтес" вул. Дорогожицька буд.3 корп.В10 оф.317, м. Київ, 04112
до Фізичної особи-підприємця Абрамова Ростислава Володимировича
про стягнення 42 667,00 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Совтес" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Абрамова Ростислава Володимировича про стягнення 42 667,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 7831/2020 транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 12.08.2020 в частині своєчасної оплати наданих транспортно-експедиторських послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20774/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20774/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, від позивача 01.02.2021 через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме засвідчену належним чином копію листка-опису поштового відправлення від 09.12.2020. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 22.01.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим ухвала суду від 22.01.2021 повернута відділенням поштового зв'язку 27.02.2021 неврученою адресату у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/20774/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.01.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа - підприємець Абрамов Ростислав Володимирович не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 12 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Совтес" (позивач у справі, експедитор за Договором) та Фізичною особою - підприємцем Абрамовим Ростиславом Володимировичем (відповідач у справі, замовник за Договором) укладено Договір транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні № 7831/2020 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого експедитор, діючи від свого імені та за рахунок замовника, у межах даного договору організовує виконання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному та міжміському сполученні шляхом залучення найманого або власного вантажного транспорту, керуючись законами України "про транспортно-експедиторську діяльність", "Про автомобільний транспорт", "Про транзит вантажів", Цивільним кодексом України, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів дорогами (КДПВ), Женева, 19.05.1956 та протоколом до неї від 05.07.1978, Митною конвенцією про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14.11.1975, правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом України та іншими нормативними актами, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні і угод в галузі міжнародних перевезень.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили планування та організацію перевезень, обов'язки сторін, розрахунки за договором, відповідальність сторін, термін дії договору, порядок вирішення спорів та особливі умови, форс - мажор тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що даний Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31 грудна 2020 року, але у будь-якому випадку до повного належного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому. Датою підписання вважається дата, зазначена на першій сторінці Договору.
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та експедитора та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.
Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно пункту 2.1 Договору для здійснення кожного перевезення замовник оформляє та передає експедитору заявку, шляхом розміщення її в веб-програмі Sovtes, яка знаходиться у мережі інтернет за посиланням www.sovtes.ua/a. Доступ до веб-програми Sovtes представникам замовника надається експедитором. Заявка має містити наступну інформацію: адреса навантаження та розвантаження вантажу; дата та час подачі автомобіля на завантаження; вага, номенклатура та загальна вартість вантажу, а також кількість місць та вид пакування; адреси відправника та одержувача вантажу, разом з контактними телефонами та відповідальними особами; адреси проведення митного оформлення в місцях завантаження та розвантаження (у міжнародному сполученні); бажаний строк доставки вантажу; сума фрахту, узгоджена форма та терміни оплати за перевезення; при необхідності, інші особливості перевезень вантажу. Заявка є невід'ємною частиною даного Договору.
Замовник розміщує замовлення на перевезення у веб-програмі Sovtes, експедитор інформує замовника про реєстраційні номери транспортного засобу, що буде здійснювати перевезення. Прийняття заявки до виконання оформляється шляхом підписання Заявки, на умовах викладених в ні, у разі неможливості здійснення перевезення на умовах, що викладені у замовленні, експедитор може запропонувати замовника інші умови здійснення перевезення (пункт 2.2 Договору).
Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору сторонами було погоджено заявку на транспортування № 2827-08-20/з від 11.08.2020, згідно якої узгоджено транспортно-експедиційне обслуговування за маршрутом Хузум (Шлезвиг-Гольштейн) - м. Київ (м. Київ) - Рава-Руська (Жолковський р-н, Львівська обл.) - Баришівка (Баришівский р-н, Київська обл.); адреса завантаження: Хузум, Liebigstrae; дата завантаження: 12 серпня 2020 року; адреса розвантаження: Баришівка, Торфяна, 28; дата розвантаження: 19 серпня 2020 року; автомобіль: Mercedes Benz, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; вартість послуги: 950 Євро по курсу НБУ на день вивантаження; форма та термін оплати: згідно договору;
У відповідності до умов Договору вказана заявка підписана обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.
Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
У відповідності до пункту 3.1.3 Договору на замовника покладено обов'язок забезпечити своєчасне оформлення товарно-транспортних документів, необхідних для безперешкодного проходження митного, ветеринарного, карантинного, екологічного та іншого контролю і здачі вантажу вантажоодержувачу, а також нести витрати, пов'язані з проходженням такого контролю. При затримці вантажу митними та іншими державними контролюючими органами вживати заходи по розблокуванню і проходженню вантажу
Відповідно до пунктів 3.2.2 - 3.2.3 Договору експедитор зобов'язаний забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного і цілком готового до перевезення обумовленого вантажу у погоджений сторонами термін та з усією необхідною для виконання перевезень документацією. Організувати транспортування вантажу до місця призначення та його видачу отримувачу, зазначеному у товарно-транспортній накладній (CMR).
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та вказаної заявки до нього позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу автомобілем Mercedes Benz, НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , за маршрутом: Хузум (Германія) - м. Київ (Україна), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 12.08.2020 Хузум (Германія) та доставлений вантажоодержувачу, яким прийнятий без зауважень 27.08.2020; проходження митного контролю підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR.
Згідно з пунктом 3.2.7 Договору експедитор зобов'язується протягом 7 (семи) робочих днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу надати замовнику акт виконаних робіт (надання послуг), який повинен містити наступну інформацію: найменування замовника та експедитора; номер замовлення, що відповідає номеру маршруту у веб-програмі Sovtes; вартість послуг експедитора.
Відповідно до пункту 3.1.7 Договору на замовника покладено обов'язок підписання акту виконаних робіт у встановлені даним договором строки.
Окрім того, факт надання транспортно-експедиційних послуг позивачем згідно умов Договору та заявки на транспортування вантажу № 2827-08-20/з від 11.08.2020 за вищевказаним міжнародним маршрутом підтверджується також актом надання послуг № 738 від 27.08.2020 на загальну суму 30 667,00 грн., підписаним представником замовника та експедитора, та засвідченим печатками сторін. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надані позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) та акт надання послуг є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання експедитором обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.
При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR та акту надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як замовника відсутні.
Факт надання позивачем послуг з організації міжнародного перевезення за вказаною заявкою на перевезення вантажу № 2827-08-20/з від 11.08.2020 відповідачем не заперечувався.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації послуг з міжнародного перевезення вантажу, обумовлених заявкою в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Як визначено умовами заявки № 2827-08-20/з від 11.08.2020 до Договору, вартість послуг з перевезення 950,00 Євро з курсом НБУ на дату вивантаження.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Так, у відповідності до пункту 3.1.7 Договору замовником взято на себе зобов'язання своєчасно, у терміни, обумовлені даним договором, здійснювати розрахунки з експедитором.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за договором здійснюються сторонами у безготівковій формі та в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок експедитора, при цьому, всі банківські витрати та комісії у зв'язку з таким перерахуванням сплачуються замовником.
Термін проведення розрахунків за договором, тобто за кожне замовлене перевезення, складає 5 (п'ять) банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунку, акт виконаних робіт, CMR, ТТН (у разі перевезення міжнародного сполучення), податкової накладної (пункт 4.2 Договору).
Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 989 від 27.08.2020 транспортно-експедиційних послуг за вантажні перевезення за маршрутом Хузум (Німенчина) - Київ (м. Київ) - Баришівка (Київська обл.), автомобіль Mercedes-Benz НОМЕР_1 / НОМЕР_3 , на загальну суму 30 667,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
Як зазначає позивач в позовній заяві, у відповідності до умов Договору документи, які підтверджують виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Совтес" своїх зобов'язань з організації міжнародного перевезення вантажу за Договором, а саме рахунок на оплату, СМR, акт надання послуг та податкова накладна були направлені позивачем на адресу Фізичної особи - підприємця Абрамова Ростислава Володимировича 09.12.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку АТ "Укрпошта" від 09.12.2020 та опису вкладення у цінний лист від 09.12.2020.
Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частин 1, 2 стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, за твердженням позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 30 667,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Совтес" послуги з організації міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявки, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 30 667,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 7831/2020 транспортного експедирування по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 12.08.2020 та Доповнень до нього та/або їх окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткових угод на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 30 667,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів статі 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 5.8. Договору за наднормативний простій, що визначається відповідно до пункту 3.1.2 договору, з розрахунком за кожні розпочаті двадцять чотири години, замовник виплачує експедитору штраф у розмірі 2 000 грн. якщо інше не буде встановлено в заявці.
Згідно з пунктом 3.1.2 Договору замовник зобов'язується забезпечити завантаження (розвантаження) транспортного засобу, його митну обробку і митне оформлення всіх необхідних документів у наступні терміни:
- при здійсненні міжнародних перевезень - протягом 48 годин з моменту прибуття автомобіля під завантаження-розвантаження як на території України, так і за її межами;
- при здійсненні внутрішніх перевезень - протягом 24 годин з моменту прибуття автомобіля під завантаження (розвантаження);
- у випадку транспортування дрібної партії вантажу (збірного вантажу) норма на обробку автомобіля встановлюється 24 години з моменту прибуття автомобіля під завантаження-розвантаження в будь-якій країни; - термін оформлення ПП (попереднього повідомлення) і передачі його експедитору не може перевищувати 24 години з моменту закінчення завантаження та виїзду транспортного засобу з пункту завантаження4 у випадку, якщо відстань від місця завантаження до пункту перетину кордону менше 400 км, нормативний термін для оформлення ПП і передачі його номера, не може перевищувати 12 годин з моменту виїзду автомобіля з місця завантаження.
Як вбачається з відмітки (графа 24) в CMR вантаж доставлено 27.08.2020, тоді як відповідно до заявки на транспортування вантажу № 2827-08-20/з від 11.08.2020 сторонами погоджено дату розвантаження 19.08.2020.
Отже, оскільки під час здійснення перевезення вантажу за Договором відповідачем було допущено простій транспортного засобу позивача на митному терміналі, зокрема, терміном 6 днів, починаючи з 22.08.2020 по 27.08.2020, позивачем нараховано останньому згідно п. 5.8 Договору 12 000,00 грн. штрафу за наднормативний простій.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено 04.09.2020 на адресу відповідача претензію вих. №3 від 02.09.2020 щодо простою транспортного засобу (на суму 12 000,00 грн.), факт надсилання якої підтверджується наявними матеріалах справи копіями фіскального чеку від 04.09.2020, опису вкладення в цінний лист від 04.09.2020 та накладної № 0411202020178.
Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді, нарахований позивачем штраф за наднормативний простій транспортного засобу оплачений відповідачем не був.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та штрафу), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу судом встановлено, що розмір штрафу відповідає зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому з огляду на встановлення факту допущення відповідачем наднормативного простою транспортного засобу позивача, вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 000,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Абрамова Ростислава Володимировича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Совтес" (04112, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 3; код ЄДРПОУ 37534432) 30 667 (тридцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 00 коп. боргу, 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 05 липня 2021 року
Суддя А.М. Селівон