Справа № 688/3444/20
Провадження № 22-ц/4820/749/21
01 липня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.
секретар судового засідання Чебан О.М.
з участю представника відповідача
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 688/3444/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року в складі судді Цідик А.Ю. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку з належними господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , укладений 21 серпня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
На підтримання заявлених позовних вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_3 . Після смерті батьків відкрилася спадщина на домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке було нажито батьками під час шлюбу та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Після смерті матері вона звернулася до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і дізналася, що 21 серпня 2019 року її мати ОСОБА_3 уклала договір дарування, відповідно до якого подарувала Ѕ частину спірного будинку її брату ОСОБА_2 .
Позивач вважала, що вказаний договір дарування укладено з грубими порушеннями вимог цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 не оформила свої спадкові права на майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, а тому і не мала права на укладення договору дарування частки невизначеного майна. Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_3 помилилася щодо природи правочину, що в силу ст.ст. 203, 229 ЦК України є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Апелянт вважає, що висновок суду про правомірність укладеного спірного договору дарування, тому що дарувальник проживала із спадкодавцем, а тому після його смерті автоматично набула право власності на іншу частину будинку і мала право вчиняти оспорюваний правочин суперечить вимогам закону. Оскільки ОСОБА_3 не зареєструвала своє право на спадщину після смерті чоловіка, свідоцтво про право власності на нерухоме майно або його частину при зверненні до нотаріуса в неї не було. При оформленні договору дарування об'єкт нерухомості не був поділений на частини, отже передаватися в дар міг би весь житловий будинок з належними господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , за наявності Свідоцтво про право власності на нього, а не його невизначена частина. Також, вказує апелянт, що після смерті батька ОСОБА_4 щоб не дрібнити спадщину, між нею та мамою існувала домовленість, що матір успадковує домоволодіння, а після її смерті майно буде поділено порівну між нею та відповідачем, тому вона не подавала заяву про прийняття спадщини, після смерті батька, а вчиняючи спірний правочин ОСОБА_3 порушила існуючу між ними домовленість, внаслідок чого вона втратила частину майна.
З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 січня 1961 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
В шлюбі у них народилося двоє дітей, ОСОБА_2 та ОСОБА_4
12 жовтня 1964 року, між виконкомом Шепетівської міської ради та ОСОБА_3 був укладений договір № 75 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності по АДРЕСА_1 , який посвідчений Шепетівською державною нотаріальною конторою 12.10.1964р. за №3839.
Згідно відмітки Шепетівського БТІ на вказаному договорі, 28 лютого 1972 року право власності на побудований житловий будинок по АДРЕСА_1 в цілому зареєстровано за ОСОБА_3 , про що в внесено запис в реєстраційну книгу за № 64/121.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та відповідача - ОСОБА_4 і після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частину майна, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності.
Спадщину після його смерті у встановленому законом порядку прийняла його дружина ОСОБА_3 яка на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем в житловому будинку по АДРЕСА_1 де було зареєстровано і її місце проживання.
Позивач по справі ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняла, а спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася.
21 серпня 2019 ОСОБА_5 уклала договір дарування, відповідно до якого подарувала своєму сину - ОСОБА_2 Ѕ частину житлового будинку з належними господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 квітня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , вид власності: спільна часткова.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину будинку АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку шляхом подання відповідної заяви нотаріусу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.ст. 86, 100, 101 ЦК 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
В особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).
Відповідно до ст. 128 ЦК 1963 рок у право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання
доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або
іншого розпорядчого документа на речі.
У відповідності ст.ст. 316, 317, 318 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
За нормами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Відповідно до ст. 328 ЦК Україн и право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За нормами ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.
У відповідності до ст.ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який пережив, та батьки.
Частиною 3 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст.ст. 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу в строк шість місяців, заяву про прийняття спадщини.
Як достеменно встановлено судом, житловий будинок з належними господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , з 28 лютого 1972 року, належав на праві власності в цілому одноособово ОСОБА_3 , про що в внесено запис в реєстраційну книгу за № 64/121.
За життя чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 своїх прав на Ѕ частину даного житлового будинок, як спільного майна подружжя не заявляв та одноособове право власності ОСОБА_3 на спірний будинок в цілому не оспорював.
Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла ОСОБА_3 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, позивач спадщину після смерті ОСОБА_4 не приймала.
За таких обставин, оскільки на час укладення оспорюваного договору дарування, ОСОБА_3 на праві власності одноособово володіла житловим будинком з належними господарськими спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , вона в силу вимог ст.ст. 316-319 ЦК України як власник майна мала право розпоряджатись як будинком в цілому, так і його частинами, в тому числі і укладати правочини щодо частини будинку.
Таким чином колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 правомірно та на законних підставах, вчинила правочин - договір дарування Ѕ частини будинку своєму сину.
Доводи апеляційної скарги, що висновки суду суперечить вимогам закону, оскільки ОСОБА_3 не зареєструвала своє право на спадщину після смерті чоловіка, свідоцтво про право власності на нерухоме майно або його частину при зверненні до нотаріуса в неї не було слід відхилити.
Як зазначено вище, спірний житловий будинок з 28 лютого 1972 року, належав на праві власності в цілому одноособово ОСОБА_3 , а тому в неї не було потреби, оформляти в нотаріуса право власності на частину будинку, яка на думку апелянта належала спадкодавцю ОСОБА_4 як спільне майно подружжя.
Також не заслуговують на увагу твердження апелянта, що при оформленні договору дарування об'єкт нерухомості не був поділений на частини, а тому передаватися в дар міг лише весь житловий будинок, а не його невизначена частина.
Як одноособовий власник ОСОБА_3 на підставі норм ст.ст. 316-319 ЦК України могла розпоряджатись будь-якою часткою в будинку без виділу її в натурі чи в ідеальній частині. При цьому, незрозуміло яким чином ОСОБА_3 мала оформляти право власності на Ѕ частину будинку в ідеальній частці, якщо за нею було зареєстровано право власності на весь будинок.
Посилання апелянта на те, що після смерті батька ОСОБА_4 , між нею та мамою існувала домовленість, що матір успадковує домоволодіння, а після її смерті майно буде поділено порівну між нею та відповідачем, а вчиняючи спірний правочин ОСОБА_3 порушила існуючу між ними домовленість, внаслідок чого вона втратила частину майна, взагалі не можуть бути підставою для задоволення позову.
Вказані домовленості не були врегульовані юридично, не посвідчені нотаріально, відповідно не мають жодної юридичної сили і ОСОБА_3 в силу вимог цивільного законодавства могла укладати будь-які правочини щодо житлового будинку без жодних обмежень.
Рішення суду ґрунтується на повно й всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 липня 2021 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Л.М. Грох