Номер провадження: 22-ц/813/2245/21
Номер справи місцевого суду: 705/3817/19
Головуючий у першій інстанції Вергопуло А. К.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 5
«10» червня 2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомарецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Феленко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 20202 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та просив витребувати у відповідача, та повернути йому транспортний засіб марки «ГАЗ 322100», державний номерний знак НОМЕР_1 , ключі та технічний паспорт на нього. ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що він на праві приватної власності володіє автомобілем марки ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 . В кінці лютого 2018 року, до нього звернулася його знайома, ОСОБА_2 , та запропонувала йому продати їй автомобіль ГАЗ 322100, з виплатою коштів еквівалентних 2000,00 доларів США через шість місяців після фактичного отримання автомобіля по курсу Національного Банку України на день сплати. Такі умови його влаштували, і він в цей же день передав їй автомобіль, ключі та документи на нього. Через шість місяців після передачі ОСОБА_2 автомобіля він зателефонував їй та запитав коли вона віддасть йому кошти за автомобіль, на що остання сказала, що поки у неї немає зараз грошей і вона розрахується із ним пізніше. Він погодився на це та почав чекати від ОСОБА_2 грошей за автомобіль. Протягом цього часу відповідач неодноразово переносила строки розрахунків із ним за автомобіль, та уникала зустрічі, не брала трубки мобільного телефон (а.с 1-8).
23 серпня 2019 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області (суддя Мазуренко Ю.В.) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння передати за підсудністю на розгляд до Котовського міськрайонного суду Одеської області (а.с 10).
21 січня 2020 року ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області (суддя Вергопуло А.К.) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити повністю (а.с. 70-71).
11 лютого 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 направив до Котовського міськрайонного суду Одеської області апеляційну скаргу на рішення від 21 січня 2020 року. Апелянт вважає дане рішення є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню. В рішенні неповно з'ясовані та недоведені обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків, які викладені у рішенні, обставинам справи, та прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що при подачі позовної заяви, ним було заявлено клопотання про витребування з Уманського ВП ГУНП в Черкаській області матеріали ЖЕО за № 3052 від 28.03.2019 року які містять повну інформацію про хід перевірки за його заявою про вчинення відповідачем шахрайських дій стосовно нього, проте ухвалою суду першої інстанції було відмовлено. Крім того, апелянтом в судовому засіданні було процитовано СМС повідомлення від відповідача, в якому вона визнавала позовні вимоги та обіцяла розрахуватися за отриманий нею автомобіль пізніше, але суд не взяв цієї обставини до уваги. Також відповідачка була сповіщена належним чином про час та місце розгляду, однак в судове засідання не з'явилася та не висловилася щодо заявлених до неї позовних вимог. Тому апелянт просить скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.01.2020 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 79-84).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні 10 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу.
Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів належності позивачу на праві власності транспортного засобу, продажу відповідачці або будь-яких інших домовленостей з відповідачкою, передачі останній транспортного засобу, позивачем надано не було. А тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка будь-яким чином порушує його права, а також не знайшли підтвердження дані обставини і під час судового розгляду справи (а.с. 70 зворот - 71).
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції та, частково задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за необхідне зазначити наступне.
Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач зазначав, що він на праві власності володіє автомобілем марки Газ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 .
В кінці лютого 2018 року, зазначає апелянт, точної дати він не пам'ятає, до нього звернулась його знайома ОСОБА_2 , яка проживала на той час в с. Полянецьке Уманського району Черкаської області, та запропонувала мені продати їй автомобіль ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 з виплатою коштів еквівалентних 2000 доларів США через шість місяців після фактичного отримання автомобіля по курсу Національного Банку України на день сплати. Такі умови, зазначає апелянт, його влаштовували і він в цей же день передав ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключі та документи на нього (а.с. 80).
В подальшому, вказує апелянт, через 6 місяців після передачі вищезазначеного автомобіля ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_2 та запитав її коли вона віддасть його кошти за автомобіль, на що остання, за словами позивача, сказала, що поки у неї немає грошей і вона розрахується з ним пізніше, однак протягом цього часу відповідачка неодноразово переносила строки розрахунків за автомобіль (а.с. 80).
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2019 року апелянт звертався до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області, де вказував, що він передав ОСОБА_2 належний йому транспортний засіб, державний номерний знак НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 , в свою чергу, повинна була передати йому грошові кошти за вказаний автомобіль в розмірі 2000 доларів США. Також в даній заяві апелянт зазначив, що ОСОБА_2 до цього часу не розрахувалася та зазначений транспортний засіб йому не повернула, тому у діях ОСОБА_2 ним вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України (а.с. 6-7).
Відповідно до відповіді Уманського ВП ГУНП в Черкаській області №4248 від 28.04.2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації заяви у ЄРДР за відсутністю кримінального правопорушення (а.с. 5).
Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2020 року Котовським міськрайонним судом Одеської області було постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, а саме: зобов'язати Уманський ВП ГУНТ в Черкаській області надати матеріали за ЖЕО №3052 від 28.03.2019 року, було відмовлено (а.с. 69-69 зворот).
Суд першої інстанції аргументував дане рішення тим, що позивачем не доведено наявність перешкод в отриманні доказів у позасудовому порядку, позивач у передбаченому законом порядку не звертався до Уманського ВП ГУНП в Черкаській області, крім того в матеріалах наявний лист по зверненню позивача від 28.04.2019 року щодо матеріалів перевірки по зверненню позивача, тому підстав для витребування доказів не вбачається (а.с. 69).
З даною позицією суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується і вважає за необхідне зазначити наступне.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційним судом Одеської області 15 жовтня 2020 року було постановлено ухвалу про витребування доказів, в якій зазначено, що для підтвердження факту володіння позивачем на праві приватної власності транспортним засобом марки ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 та факту безпідставного заволодіння наведеним майном ОСОБА_2 потрібні докази, які підлягають витребуванню з відповідних органів установ, через неможливість отримання цих відомостей іншим шляхом ніж в судовій процедурі, пов'язаній з перевіркою доводів ОСОБА_1 (а.с. 111-11).
На підставі вищезазначеної ухвали Регіональним сервісним центром МВС у Черкаській області було надано відомості щодо наявності у ОСОБА_1 транспортних засобів (а.с. 114).
З даних, зазначених в обліковій картці приватного транспортного засобу, державний номерний знак НОМЕР_1 , наданих Регіональним сервісним центром МВС у Черкаській області від 27.11.2020 року №31/23/-1302лк, власником транспортного засобу, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 (а.с. 115).
Як вбачається з матеріалів справи і на що звертає увагу апелянт в апеляційні скарзі, судом першої інстанції не взято до уваги наявність текстового повідомлення відповідачки, наявного у апелянта на його мобільному телефоні, яке було процитовано ним під час судового засідання 21.01.2020 року (а.с. 65, 83).
В повідомленні відповідачка визнавала, що винна ОСОБА_1 кошти, але поки не має можливості віддати всю суму та зобов'язувалась розраховуватись щомісяця з позивачем (а.с. 88-89).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Зазначене вище текстове повідомлення не можна вважати належним і допустимим доказом, оскільки інформація, що у ньому міститься прямо не свідчить про наявність відношення до предмету доказування, а також була надана суду з порушенням вимог надання таких доказів.
Однак, враховуючи той факт, що позивачеві на праві приватної власності належить транспортний засіб, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено ст. 387 ЦК України.
Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Відповідно до п. 19 вказаної постанови передбачено, що застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст. 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Відповідно до ч. 3 ст. 397 ЦК України наявність у діях власника майна волі на передачу майна виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що позивач має надати докази на підтвердження його права власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
З врахуванням того, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 , а також той факт, що ОСОБА_2 володіє зазначеним транспортним засобом без належних на те правових підстав, оскільки не сплатила грошові кошти позивачеві, а також не є зареєстрованим власником даного автомобіля, апеляційний суд робить висновок про необхідність витребування транспортного засобу ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключів та технічного паспорту на даний транспортний засіб із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Отже, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частко задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення.
Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки ОСОБА_1 при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі то з відповідача, ОСОБА_2 , необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 2007 грн (виходячи з 802,80 грн. за подачу позовної заяви та 1204,20 грн. за подачу апеляційної скарги).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду м. Одеси від 21 січня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.
Витребувати транспортний засіб ГАЗ 322100, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключі та технічний паспорт на даний транспортний засіб із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2007 грн судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
Повний текст постанови складено 22 червня 2021 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
10.06.2021 року м. Одеса