Дата документу 05.07.2021 Справа № 316/15/21
Єдиний унікальний №316/15/21 Головуючий у 1 інстанції: Бульба О.М.
Провадження № 22-ц/807/2226/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«05» липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 02 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 04.07.2019 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.
В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 11.11.2020 року має заборгованість в сумі 36277,17 грн., яка складається з наступного: 29042,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7234,81 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 0,00 - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 04.07.2019 року у розмірі 36277,17 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 02 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.07.2019 року у розмірі 16617 грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 962 грн. 85 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що підпис відповідача під Умовами та правилами надання банківських послуг, відповідача було проінформовано про умови кредитування, банком було надано належні докази на підтвердження позовних вимог, відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено відсоткову ставку, просило скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін, вирішити питання про судові витрати.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.07.2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11).
За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами користування становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.privatbank.ua.
До заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 14, 15-50).
Відповідно до наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 04.07.2019 року станом на 11.11.2020 року становить 36277,17 грн., яка складається з наступного: 29042,36 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7234,81 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України; 0,00 - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія (а.с.6-8).
За приписами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 634 цього Кодексу визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Анкета-заява від 04.07.2019 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо умов договору щодо процентної ставки за користування кредитом.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 04.07.2019 року, банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
В матеріалах справи відсутні докази, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 04.07.2019 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Отже, вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 13.02.2019 року.
Крім того, позивач посилається на те, що істотні умови договору погоджено у паспорті споживчого кредиту (а.с. 12-13).
Проте, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , не містить умов про те, що складовою невід'ємною частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту.
Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо типу кредитного продукту як «Універсальна», так і «Універсальна Голд», за якими вказані різні умови. Також зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.
Зі змісту даного паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише в період з 04.07.2019 року по 19.07.2019 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість станом на 11.11.2020 року, тобто період дії умов паспорту є значно меншим періодом, ніж той, за який банк здійснює розрахунок заборгованості.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позичальником підписано паспорт споживчого кредиту, а тому це є підтвердженням того, що сторони узгодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами та неустойку, колегія суддів вважає неприйнятними.
За вказаних обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» узгодило зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими банк.
Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що факт ознайомлення з умовами кредитування підтверджується підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування, є безпідставними, оскільки матеріали справи такої довідки не містять.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів.
Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Апеляційний суд, дослідивши виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с.59-62), погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16617,20 грн., оскільки сума витрачених відповідачем коштів становить 105888,67 грн., а сума, внесена відповідачем на погашення заборгованості дорівнює 89271,47 грн. (105888,67 грн. - 89271,47 грн. = 16617,20 грн.).
Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами.
Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ «ПриватБанк» є належними та допустимими доказами, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 29042,36 грн. не підтверджується матеріалами справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 02 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 05 липня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова