Дата документу 01.07.2021 Справа № 201/1579//21
Є.У.№ 201/1579/21 Головуючий у 1 інстанції: Бєсєда Г.В.
№ 22-ц/807/2081/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
01 липня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2021 року по справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, держави Україна в особі Прокуратури Дніропетровської області, Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., Дніпровського апеляційного суду, судді Дніпровського апеляційного суду Демченко Е.Л. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями,
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2021 року у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до судді Жовтневого районного суду м. Дніпрометровська Антонюк О.А., судді Дніпропетровського апеляційного суду Демченко Е.Л. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями - відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позбавлено права на судовий захист у цивільному судочинстві всупереч положенням закону та міжнародних стандартів доступу до правосуддя.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач заявив позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного здійснення своєї діяльності правоохоронними органами та органами правосуддя.
Відмовляючи у відкритті провадження в частині заявлених вимог до суддів, суд першої інстанції правильно виходив з наступних положень закону та усталеної судової практики.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону № 1402-VIIIсуди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та судді Дніпровського апеляційного суду.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 1402-VIII суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
За частиною першою статті 13 зазначеного Закону судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
Частиною п'ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
На спірні правовідносини в частині позовних вимог до суддів не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
За таких обставин належним відповідачем у цих спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 14-90цс18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 14-399 цс18 і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.
Згодом зазначені правові позиції були відтворені у постанові Великої' палати Верховного суду від 27 березня 2019 року (Справа № 711/2652/17, Провадження № 14-638цс18).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанціїзробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі стосовно позовних вимог, заявлених до суддів, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 5 липня 2021 року.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков