Справа № 686/31552/20
Провадження № 2/686/683/21
25 червня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Козак О.В.,
при секретарі - Касприк О.Г.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідачів - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: державний реєстратор Корній Олександр Сергійович про скасування рішення державного реєстратора,
встановив:
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор Корній О.С. про скасування рішення державного реєстратора. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказала, що вона являється власницею 29/50 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 .
Іншими співвласниками 21/50 частки є ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , яким належить по 7/50 частки кожному.
З позовної заяви від 04.11.2019р. про виділення в натурі частки з об'єкта нерухомого майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою, яку Відповідачі подали до Хмельницького міськрайонного суду (справа № 686/29990/19, суддя Стефанишин С.Л.), вона дізналася, що 16 жовтня 2019 року Відповідачі звернулися до державного реєстратора із заявами про державну реєстрацію права власності на свої частки.
18.10.2019р. державний реєстратор Корній О.С. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49223257, на підставі якого зареєстрував право спільної часткової власності в житловому будинку АДРЕСА_1 на частку 21/150 за ОСОБА_5 , на частку 21/150 за ОСОБА_4 , на частку 21/150 за ОСОБА_6 ..
Вважає, що вказане рішення про державну реєстрацію права власності, внесене державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно протиправно та підлягає скасуванню виходячи з наступного:
Згідно «Акта приемки индивидуального домостроения» № 259 від 05.09.1963р. був прийнятий в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_1 , який побудував її батько - ОСОБА_7 .
Рішенням Народного суду міста Хмельницького від 07.09.1973р. було вирішено затвердити мирову угоду про поділ вказаного будинку та господарсько-побутових будівель між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
15.05.1974р. на підставі зазначеного рішення суду та рішення Хмельницької міської ради депутатів трудящих №149 від 18.04.1974р. ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності на 58% частки будинку, ОСОБА_9 було видане свідоцтво про право власності на 30% частки будинку, а ОСОБА_8 - свідоцтво на 12% частки будинку.
Згідно договору дарування від 14.09.1978р. ОСОБА_7 подарував їй свою частку - 29/50.
Згідно договору купівлі-продажу від 02.07.1982р. ОСОБА_8 продала ОСОБА_9 свою частку - 3/25, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності від 15.05.1974р. Таким чином, ОСОБА_9 стала власницею 3/25 і 3/10 частки будинку, що в перерахунку становить 21/50.
Після смерті ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину в рівних частках (по 7/50 кожному).
Зі змісту договору дарування від 14.09.1978р., договору купівлі-продажу від 02.07.1982р., довідки-характеристики від 25.06.1982р. виданої Хмельницьким БТІ, свідоцтв про право на спадщину вбачається, що первинним документом, який посвідчує право кожного зі співвласників на свою частку є свідоцтво про право власності від 15.05.1974р.
З того часу, більше жодних документів, які б підтверджували отримання дозволу на добудову, перебудову, переобладнання, зміну характеристик будинку та будівель не було.
Тобто, свідоцтво про право власності від 15.05.1974р. є визначальним документом, що підтверджує право власності та частки кожного зі співвласників.
Разом з тим, в матеріалах інвентаризації справи по будинку АДРЕСА_1 міститься Акт поточних змін від 31.07.1978р., виконаний техніком ОСОБА_10 , згідно якого виявлені наступні зміни: кухня побудована без дозволу (площа 5,00 кв.м.); переобладнана житлова кімната (площа 13,00 кв.м.).
Оскільки вказані добудови та переобладнання були виконані без дозволу, то відповідно вони не були введені в експлуатацію, а відтак не могли бути об'єктом права власності.
На час будівництва прибудов до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , діяли норми ЦК Української СРСР (в редакції 1963 року).
У відповідності до ч. 1 ст. 105 ЦК УРСР (1963 року) громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
Враховуючи наведене виходить, що усі спірні прибудови до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, оскільки на час їх побудови, будівництво відбувалося без встановленого дозволу та належно затвердженого проекту.
Самочинно збудований будинок або прибудова до нього, не створює право власності у спадкодавця, не може входити до складу спадщини, а отже, не дає підстав для виникнення права власності у спадкоємців.
Аналогічні норми містяться й у ЦК України 2004 року, згідно ч. 2 ст. 376 якого зазначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Незважаючи на це, в вересні 2019 року Хмельницьким бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, в який внесені завідомо неправдиві відомості, зокрема про те, що насправді приміщення №2-1 площею 5,0 кв.м. та кімната №2-2 площею 13,0 кв.м. добудовані та реконструйовані без дозволу.
На підставі таких відомостей, державний реєстратор Корній О.С. зареєстрував право власності фактично на самочинне будівництво. Як вбачається з інформаційної довідки №212961999 від 18.06.2020р., державний реєстратор прийняв рішення про реєстрацію права власності на частки в будинку з урахуванням самочинно побудованих приміщень, про які зазначалось вище.
Таким чином, державний реєстратор Корній Олександр Сергійович не мав права реєструвати право власності на такий об'єкт, оскільки пряма заборона передбачена законодавством та є підставою для відмови (ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
З врахуванням наведеного позивач просить: скасувати рішення індексний номер 49223257 від 19.10.2019р. державного реєстратора Корнія Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень спільної часткової власності в житловому будинку АДРЕСА_1 на частку 21/150 за ОСОБА_5 , на частку 21/150 за ОСОБА_4 , на частку 21/150 за ОСОБА_6 .
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задоволити з підстав викладених у позовній заяві, суду пояснили, що реєстрації права власності на самочинно збудоване майно є підставою для скасування рішення державного реєстратора.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, оскільки у випадку якщо об'єкт збудовано до 1992 року, то для державної реєстрації не подається документ про прийняття в експлуатацію, і такий об'єкт не є самочинним будівництвом. Вказані роз'яснення надані в листі Міністерства юстиції від 23.02.2016 року.
Третя особа державний реєстратор Корній О.С. в судове засіданні не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, подав до суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що заперечує проти позовних вимог, оскільки вони необґрунтовані. При проведенні державної реєстрації права власності на житловий будинок в державного реєстратора не було підстав для відмови в державній реєстрації прав передбачені в ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Заслухавши пояснення позивача, її представника представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає враховуючи наступне.
Судом встановлено, що Постановою Народного суду м.Хмельницького від 07.09.1973р.н. була затверджена мирова угода, за якою спадкова частина будинку по АДРЕСА_1 , яка складає 1/2 будинку розділена між спадкоємцями: ОСОБА_9 виділено кімнату 1-6 площею 16,5 кв.м., вартістю 451 руб., що до будинку становить 18%, ОСОБА_8 виділено кімнату 1-7 площею 13,9 кв.м., вартістю 370 руб., що до будинку становить 15%, ОСОБА_7 залишити в користування сарай літ.Б - 323 руб, сарай літ.В - 23 руб., туалет - 26 руб, сарай літ.Ж.
Згідно свідоцтва про право особистої власності від 15.05.1974 року, виданого на підставі рішення виконкому Хмельницької міської Ради депутатів трудящих №149 від 18.04.1974р., ОСОБА_7 належить 58% житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право особистої власності від 15.05.1974 року, виданого на підставі рішення виконкому Хмельницької міської Ради депутатів трудящих №149 від 18.04.1974р., ОСОБА_8 належить 12% житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право особистої власності від 15.05.1974 року, виданого на підставі рішення виконкому Хмельницької міської Ради депутатів трудящих №149 від 18.04.1974р., ОСОБА_9 належить 30% житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .
14 вересня 1978 року ОСОБА_7 відповідно до договору дарування подарував належні йому 29/50 частин жилого будинку в АДРЕСА_1 - ОСОБА_11 ..
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02.1996р. спадкоємцями майна ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є в рівних частках ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 21/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною частиною надвірних будівель.
Отже, на даний час житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_12 - 29/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель; ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 кожному належить 21/150 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель.
18.06.2020 року державним реєстратором Хмельницького бюро технічної інвентаризації Корнієм О.С. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення: 49223257) про державну реєстрацію права приватної власності (форма спільна часткова) на об'єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1939660868101, а саме: житловий будинок в АДРЕСА_1 , загальною площею 100,3 кв.м., житлова площа 59,1 кв.м., опис: хлів - Б, хлів - В, вбиральня - Г, хлів - Д, хлів - Ж, вбиральня - З, погріб - К (номери записів про право власності: 33725304, 33725196, 33725238), за ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , по 21/150 частки за кожним, на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та №1-686 від 15.02.1996 року.
Вказані обставини підтверджуються: постановою Народного суду м.Хмельницького від 07.09.1973р.н.; свідоцтвами про право особистої власності на житловий будинок від 15.05.1974 року; договором дарування від 14 вересня 1978 року за реєстром № 2-3807; свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15.02.1996р. серія та №1-686 від 15.02.1996 року; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2020 року № 212961999 .
Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації (абзац перший частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної норми наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись з позовом про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідачів на нерухоме майно частину житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , позивач правовстановлюючі документи, на підставі яких таке право виникло не оспорює.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Таким чином, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).
Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).
Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач вказує, що згідно Акту поточних змін від 31.07.1978р., виконаного техніком ОСОБА_10 , виявлені наступні зміни: кухня побудована без дозволу (площа 5,00 кв.м.); переобладнана житлова кімната (площа 13,00 кв.м.). Оскільки вказані добудова та переобладнання були виконані без дозволу, то відповідно вони не були введені в експлуатацію, а відтак не могли бути об'єктом права власності.
Однак, як встановлено судом спірний будинок був побудований до 1992 року, до вказаної дати було проведено і будівництво кухні площею 5 кв.м. та переобладнано житлову кімнату площею 13 кв.м., і відповідно до зазначених вище норм вказаний будинок не підлягав проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Також слід зазначити, що відповідно до акту приймання індивідуального домоволодіння від 02.09.1963 року, комісією при прийманні домоволодіння було встановлено технічні характеристики будинку корисною площею 52,5 кв.м., житловою 39,40 кв.м.
Згідно правовстановлюючих документів, на підставі яких у сторін виникло право власності на належні їм частки домоволодіння, а саме: договору дарування від 14 вересня 1978 року за реєстром № 2-3807 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.02.1996р. серія та №1-686 від 15.02.1996 року, вбачається, що площа вказаного будинку становила 59,10 кв.м., тобто відбулось збільшення площі будинку з моменту його прийняття в 1963 році, до укладення договору дарування в вересні 1978 року.
З наведеного вбачається, що при укладенні договору дарування в вересні 1978 року на підставі якого позивачка набула права власності вказані вище добудова (кухні площею 5 кв.м.) та переобладнання були враховані. Правовстановлюючі документи, на підставі яких у сторін виникло право власності позивач не оспорює.
Свідоцтва про право власності від 15.05.1974 року, на які позивач посилається у позовній заяві, взагалі не містять відомостей щодо площі зазначеного будинку та його технічних характеристик.
Необґрунтовано позивачем з посиланням на належні та допустимі докази і збільшення площі вказаного житлового будинку до 100, 3 м.кв.
Не надано позивачем суду будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав оспорюваним рішенням державного
реєстратора Корнія Олександра Сергійовича про державну реєстрацію прав та їх
обтяжень індексний номер 49223257 від 19.10.2019р.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державний реєстратор Корній О.С. про скасування рішення державного реєстратора, слід відмовити.
Керуючись ст.ст.2,4,5,12,13,76,81,141,258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.15,16,321,328 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: державний реєстратор Корній Олександр Сергійович про скасування рішення державного реєстратора, відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , жителька: АДРЕСА_1 ).
Відповідачі: ОСОБА_4 (ІПН: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (ІПН: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 (ІПН: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: державний реєстратор Корній Олександр Сергійович ( АДРЕСА_2 ).
Дата складання повного тексту рішення суду - 05.07.2021 року.
Суддя: