Номер провадження 22-ц/821/282/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №580/1388/19 Категорія: 351000000 Миколаєнко Т.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
13 травня 2021 року :Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.
за участю секретарів Винник І.М., Анкудінова О.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Білозірська сільська рада Черкаського району Черкаської області;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2020 року, постановлене під головуванням судді Миколаєнко Т.А., у Черкаському районному суді Черкаської області 25.11.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
22 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач Білозірська сільська рада Черкаського району усупереч вимогам Земельного кодексу України протиправно прийняла оскаржуване рішення, оскільки резервування земельного масиву за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради № 71-43 від 26.09.2018 року, не може бути підставою для відмови позивачу в наданні у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).
У зв'язку з викладеним вище, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним рішення відповідача Білозірської сільської ради від 22.02.2019 року № 81-47/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " Зобов?язати відповідача прийняти рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області (за межами населеного пункту).
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про направлення за встановленою юрисдикцією справи № 580/1388/19 задоволено, справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії передано до Черкаського районного суду Черкаської області.
20 серпня 2020 року матеріали даної справи надійшли до Черкаського районного суду Черкаської області.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Миколаєнко Т.А. від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22 вересня 2020 року.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 22 вересня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 27 жовтня 2020 року.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 22 лютого 2019 року № 81-47/VII «Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з відповідача - Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області на користь держави судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення в апеляційному порядку в частині відмовлених позовних вимог, подавши апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, тому має бути скасовано при апеляційній перевірці з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Скаржником зазначається в апеляційній скарзі, що поза увагою районного суду залишилися обставини, які мають суттєве значення для правильного розгляду справи, та вказують, що судом не було застосовано норми права, які характерні до спірних правовідносин.
ОСОБА_1 звертає увагу на те, що у разі визначення площі, меж цільового призначення земельної ділянки, її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру та реєстрації речових прав на неї, що передбачено ч. 2 ст. 118 ЗК України, і підтверджено поданими позивачем документами до заяви від 14 лютого 2019 року, то відповідно була відсутня необхідність звертатися із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою.
З огляду на викладене , на думку скаржника ОСОБА_1 , районний суд не застосував норми права, які він вважає підлягають застосуванню, а саме : ч.2 ст. 188 ЗК України та ст. 79 ЗК України), що притаманні регулювати спірні правовідносини, натомість судом помилково застосовано вимоги частин 6-8 ст. 118 ЗК України.
Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказується, що районний суд здійснив неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, оскільки помилково не врахував, що у Витязі з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 містяться відомості про розмір земельної ділянки, її площу, проміри довжини сторін, поворотні точки меж земельної ділянки та цільове призначення земельної ділянки, що є підставою для суду апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, висновки викладені в рішенні районного суду, на думку скаржника не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки спростовують висновок місцевого суду про невідповідність змісту заяви ОСОБА_1 від 14.02.2019 року до Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказується, що належними, допустимими та достовірними доказами у даній справі слугують оригінал Витягу ДЗК на земельну ділянку площею 0,12 га та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта на підтвердження реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124981000:01:006:057, копію паспорта та ідентифікаційного номер, які подавалися ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області для прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки, що передбачає розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Серед інших порушень районного суду позивач ОСОБА_1 посилається про необґрунтоване існування дискреційних повноважень у відповідача у спірних правовідносинах. Скаржник вважає, що дискреційні повноваження притаманні виключно у правовідносинах, де суб'єкти владних повноважень здійснюють публічно-правові функції (і то лише у окремих випадках), в той час, як дана справа розглядається в цивільному судочинстві, що притаманно спору у приватно - правових відносинах, де не має місця дискреційним повноваженням, про які вказав суд першої інстанції.
ОСОБА_1 вказує у скарзі, що оскільки земельна ділянка сформована з визначенням її площі, меж цільового призначення присвоєння кадастрового номеру та зареєстровано речове право за відповідачем, то земельна ділянка з цього часу вважається майном, а при прийнятті відповідачем, як власником майна, рішення щодо розпорядження майном взагалі виключено існування дискреційних повноважень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25.11.2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу, що рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2020 року оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом.
Враховуючи вище викладене, рішення суду першої інстанції переглядається Черкаським апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині незадоволених позовних вимог.
Сторони про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується даними судових повісток про вручення.
Позивач ОСОБА_1 подавав клопотання про відкладення розгляду справи за його апеляційною скаргою, наполягаючи на своїй участі у судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 також неодноразово заявляв відводи як суддям колегії суддів апеляційного суду, так і всьому складу колегії суддів, що було підставою для відкладення та неодноразового перенесення розгляду справи.
Так, після оголошення перерви в судовому засіданні 27 квітня 2021 року до 13 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 , зловживаючи своїми процесуальними правами, повторно подав відвів складу колегії суддів, визначених автоматизованою системою для розгляду даної справи, але сам, будучи належним чином повідомленим під розписку в залі суду, у судове засіданні не з?явився, причини неявки не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання 20.04 2021 року з?явився в судове засіданні, але після відкладення розгляду справи у послідуючі судові засідання не з?являвся , заяв та клопотань від представника відповідача про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, то колегія суддів апеляційного суду розглядає апеляційну скаргу за відсутності сторін, на підставі наявних доказів, наданих сторонами.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , надані в судовому засіданні, де він повністю підтримує доводи апеляційної скарги, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об?єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: відмовляючи у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області прийняти рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області (за межами населеного пункту) , суд першої інстанції виходив з того, щоза своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, Білозірська сільська рада Черкаського району наділена дискреційними повноваженнями та виключно компетенцією уповноваженого органу.
Районним судом вказано у рішенні, що стосовно дискреційних повноважень, за наслідками аналізу вказаних положень, такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Також при відмові у даній частині позовних вимог, районний суд акцентував увагу, що у такому випадку, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки. Оскільки, який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов?язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов?язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Білозірської сільської ради Черкаського району із заявою, в якій просив надати йому у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області (за межами населеного пункту).
За наслідками розгляду вказаної заяви позивача та доданих до неї документів, Білозірська сільська рада Черкського району рішенням від 22 лютого 2019 року № 81-47/VII відмовила позивачу ОСОБА_1 в наданні у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району (за межами населеного пункту), у зв?язку з тим, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно з рішенням сесії Білозірської сільської ради, Черкаського району № 71-43 від 26 вересня 2018 року.
ОСОБА_1 , вважаючи такі дії та рішення відповідача, Білозірської сільської ради, Черкаського району, протиправними, звернувся до суду з відповідним позовом.
Крім визнання незаконним вищезазначеного рішення, ОСОБА_1 у позові просив суд зобов'язати Білозірську сільську раду, Черкаського району, Черкаської області прийняти рішення про передачу позивачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області (за межами населеного пункту).
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земельні правовідносини врегульовані у значній кількості нормативних актів.
Разом з тим, у Земельному кодексі України передбачено порядок дій особи, яка зацікавлена в отриманні у власність, чи користування земельної ділянки.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, згідно до ст. 92 ЗК України.
Рішення землекористувача щодо надання чи відмови в наданні згоди на вилучення частини земельної ділянки є реалізацією майнових прав.
Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно з ч. 6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Статтею 121 ЗК України зазначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Зокрема, пунктом «в» ч. 1 цієї статті встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, в таких розмірах для ведення садівництва - не більше 0,12 га.
Згідно з частин 1, 3, 5 ст.122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті , індивідуального дачного будівництва; обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності , що вказано у п.а ч.2 ст.83 ЗК України.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на той факт, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
При цьому, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки, який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
За вказаних встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку, що вимога ОСОБА_1 про зобов?язання відповідача Білозірської сільської ради, Черкаського району прийняти рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району (за межами населеного пункту), є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу, яким у даному випадку є Білозірська сільська рада Черкаського району, позовна вимога позивача про зобов?язання відповідача прийняти рішення про передачу позивачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області (за межами населеного пункту) є такою, що не підлягає задоволенню, що і було вказано районним судом, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Аргументи скаржника стосовно того, що у відповідача на час розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.02.2019 року та прийняття рішення відповідно до ч. 2 ст. 118 ЗК України були всі наявні подані позивачем документи та матеріали для прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 7124981000:01:006:0578 для ведення індивідуального садівництва не дають підстави для задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки, оскільки, як зазначалося вище в мотивувальній частині рішення, вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про перечу земельної ділянки є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Доводи апеляційної скарги позивача, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично, оскільки доводи скаржника зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права, на розсуд скаржника, однак, при цьому, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Аналізуючи в цілому питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі скаржника не спростовують обґрунтованих та правильних висновків районного суду.
Колегія суддів вважає, що слід відзначити, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Отже, при розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення в частині незадоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позивач є інвалідом 2 групи, та звільнений від сплати судового збору, то витрати розгляду справи слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 10 червня 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
Л.І. Василенко