Номер провадження 22-ц/821/76/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №701/700/20 Категорія: 304090000 Маренюк В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
11 травня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Василенко Л.І., Єльцова В.О.
учасники справи:
позивач - АТ КБ «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - АТ КБ «ПриватБанк»
розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Маренюка В.Л. в Маньківському районному суді Черкаської області 12.10.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
31липня 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, підписала заяву б/н від 04.09.2008 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 04.09. 2008 року кредитний ліміт встановлено в розмірі 1700 гривень, який в подальшому неодноразово змінювався та збільшувався протягом 2009 - 2017 років, а станом на 2.01. 2018 року встановлено збільшення ліміту 17000 грн., 16.05. 2019 року - зменшено кредитний ліміт до 0, 00 гривень.
Позивач зазначає у позові, що відповідач ОСОБА_1 прострочила виконання своїх зобов'язань, внаслідок чого станом на 20.05.2020 року має заборгованість у розмірі 51033,60 грн., яка складається із : 40901,54 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 40881,54 гри. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7414,25 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2717,81 гри. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
В зв'язку з вищевикладеним, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 51033,60 грн. за договором б/н від 04.09.2008 року, а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованої, АДРЕСА_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570 рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299), заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.09.2008 року в розмірі 17000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрованої, АДРЕСА_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570 рах. № НОМЕР_2 , МФО№ 305299), судові витрати в сумі - 700 грн. 21 коп.
В решті частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «ПриватБанк» О.Л. Крилова оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник банку вказує, що скаржник з рішенням суду не згодний в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості за тілом кредиту, відсотків та відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що рішення в цій частині прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Представник банку не погоджується із висновками суду про те, що надані банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача; банком не погоджено умови кредитування з відповідачем. Скаржник вважає помилковими вказані висновки суду.
Скаржником звертається увагу в апеляційній скарзі на те, що суду була надана копія анкети-заяви, в якій відповідач ОСОБА_1 особистим підписом засвідчила, що «я згодна, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною та банком договір про надання банківських послуг.
Я зобов'язуюсь виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку».
В апеляційній скарзі скаржник також посилається, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, а суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визнаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
В апеляційній скарзі вказується, що відповідачем ОСОБА_1 , у той же день також підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В даній довідці, підписаній відповідачем, вказано: тип кредитної картки, пільговий період (55 днів), базова відсоткова ставка за користування кредитом - 2,5 % в місяць, розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов'язанням.
Скаржник вважає, що відповідач ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору була належним чином повідомлена банком про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафу, про що зазначено у довідці. Відповідач ОСОБА_1 після отримання картки, за умовами укладеного з банком договору, здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи.
Скаржник АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається, що активація відповідачем ОСОБА_1 картки, та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини та факт наявності заборгованості саме у розмірі, зазначеному позивачем підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та випискою з рахунку, яка має статус первинного документу. Зокрема, із виписки по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання нею коштів через банкомати, а отже, й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
Представник банку в апеляційній скарзі вказує, що оскільки відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку, чим визнала укладення кредитного договору та погодилася з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору, оскільки вона сплачувала кредитні кошти протягом часу користування карткою. Тому відповідач ОСОБА_1 зобов'язана повернути банку суму отриманих кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними.
Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами, допустивши порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит, а вона його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Представник банку посилається, що в анкеті-заяві, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 , зазначена базова процентна ставка 2,5 % на місяць, тому є підстави вважати, що сторони узгодили розмір базової ставки.
Розмір процентів, тип процентної ставки ( фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Тому представник банку вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні частини нарахованих відсотків за ст. 625 ЦК України, чим допустив неправильне застосування норми матеріального права.
Відмовляючи в стягненні заборгованості по відсоткам за ст. 625 ЦК України, та неустойки, суд не врахував, що саме відповідач ОСОБА_1 зобов'язана регулярно знайомитися із змінами Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів, що відповідач засвідчила власним підписом у заяві.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. просить скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12.10.2020 року по справі № 701/700/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу банку від відповідача не надходив.
Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України не встановлено.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
В апеляційній скарзі АТ КБ « ПриватБанк» просить викликати представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з участю представника позивача, розгляд справ здійснювати у порядку письмового провадження без участі сторін відповідно до вимог процесуального законодавства.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/ н від 4.09. 2008 року, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення тіла кредиту в межах встановленого кредитного ліміту 17000 гривень, посилаючись, що банк надав відповідачу кошти за кредитним договором на умовах строковості та платності, але надані кошти не були повернуті позивачу відповідачем, тому підлягають стягненню на користь банку.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог банку щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості за простроченими відсотками та нарахованими відсотками за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, суд прийшов до висновку, що надані банком докази : витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача, банком не погоджено умови кредитування з відповідачем.
Суд послався на те, що надані позивачем витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не містить підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.09. 2008 року, шляхом підписання анкети - заяви. Отже, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату простроченого тіла кредиту, процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 04.09.2008 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано заяву, в якій вона просила відкрити рахунок та надати перераховані нижче послуги.
У вказаній заяві зазначається, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомилась з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Крім цього в заяві вказано, що відповідач ОСОБА_1 підтверджує про те, що вся надана нею інформація є правильною. Зобов'язується про всі зміни повідомляти в банк не пізніше 15 днів з моменту їх виникнення. Не заперечує проти інформування про стан платіжної картки відповідача за допомогою e-mail або sms. Банк має право в будь - який момент збільшити, зменшити анулювати кредитний ліміт.
При цьому, у заяві міститься також інформація про клієнта, зазначено тип картки НОМЕР_3 , тип кредитного ліміту : фінансовий, сума кредитного ліміту: 1 700 грн., базова процентна ставка : 36 відсотків із розрахунку 360 днів в рік, термін дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості : щомісячні платежі в розмірі 7% від суми заборгованості, погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебітної карти ( а. с. 39).
Із матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви представником банку додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду та примірник Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку« ( а. с. 40, 41 - 46).
Представником банку надано суду виписку за договором № б/н станом на 26.05.2020 року ( а. с. 25 - 36); довідку про зміну умов кредитування ( а. с. 32); довідку про надання кредитних карток, дія останньої картки закінчилася у травні 2020 року.
Згідно даних розрахунку, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість відповідача ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 04.09. 2008 року станом на 20.05.2020 року становить заборгованість у сумі 51033,60 грн., яка складається із 40 901, 54 грн. - заборгованості за тілом кредиту, в тому числі 20 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 40 881 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 414, 25 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 2 717, 81 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України ( а. с. 23 - 24).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч.1 статті 1048 ЦК України.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до статті 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов?язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 04.09.2008 року процентна ставка зазначена у розмірі 2,5 % на місяць.
Таким чином, вищезазначена заява, як посилається представник банку, визначає, зокрема, ставку процентів за користування кредитом в розмірі 30 % річних.
Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд зобов?язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.
Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають, передбачені процесуальним законом права і обов?язки.
Обов?язок доказування певних обставин покладається на сторону, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов?язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що процентна ставка, узгоджена із позичальником в розмірі 30 % річних, тобто 2,5 % в місяць.
Однак, у розрахунку заборгованості банком нараховані проценти, починаючи з 04.09.2008 року за ставкою 36% річних, а не 30 %, а з 01.01.2013 року - 30 % річних, з 01.09.2014 року - 34, 8 % річних; з 01.04 2015 року - 43,20 % річних, що свідчить про неправомірні дії банку щодо підвищення процентної ставки, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами.
Підтверджень узгодження з відповідачем ОСОБА_1 таких відсоткових ставок банк не надав та матеріали справи належних доказів не містять.
При цьому, посилання банку, як на правомірність своїх дій щодо підвищення розміру процентної ставки на Умови та Правила надання банківських послуг, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, з огляду на таке.
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, виходячи із змісту статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Крім того, в анкеті - заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути, зокрема, заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками, штраф (фіксована частина), штраф процентна складова.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.09. 2008 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна» не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 04.09.2008 року відповідача ОСОБА_1 .
Суд враховує, що заборгованість нарахована банком за значний період, з моменту видачі кредитної карти 04.09. 2008 року та до 20.05. 2020 року, тіло кредиту згідно до даних виписки по рахунку та розрахунку заборгованості за весь період змінювалось, банк не надав розрахунок заборгованості по відсоткам за узгодженою з відповідачем ОСОБА_1 у анкеті-заяві ставкою 2, 5 % на місяць, 30 % на рік.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги вище викладене, за відсутності спеціального програмного забезпечення, за допомогою якого банк нараховував суму заборгованості, позбавлений можливості самостійно розрахувати розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом, виходячи із ставки, яка зазначена в довідці про умови кредитування в розмірі 30 % на рік.
Тому доводи скаржника щодо того, що судом не наведено своїх розрахунків заборгованості, у разі непогодження із наданими банком розрахунками, не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду, оскільки згідно змагальності сторін саме на сторони покладено обов'язок доводити чи спростовувати свої вимоги та заперечення, суд же, не маючи технічного забезпечення відповідною програмою, яка є у банку, та за відсутності клопотання про призначення експертизи щодо визначення правильності розрахунків банку щодо наявної заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, не має можливості провести відповідний розрахунок згідно до змінених банком відсотків, які змінювались на протязі періоду користування кредитними коштами відповідачем.
Доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, в тому числі і за відсотками за користування кредитом, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов?язком саме позивача у справі.
Частина 2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначає, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності вимог до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, а тому є підстави для застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України.
Тобто, позивач повинен довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини.
Однак, апеляційний суд вважає, що банк доказів щодо наявності підстав для нарахування заборгованості за відсотками, що перевищують 30% річних (2, 5% на місяць), не надав, а власних розрахунків заборгованості за відсотками в розмірі, що узгоджений з позичальником, не навів.
Так, посилання скаржника щодо обов'язку суду здійснити розрахунок заборгованості за відсотками самостійно заслуговує на увагу, але приймаючи до уваги, що слід провести розрахунок, виходячи із розміру 2, 5 % на місяць, та врахувати, що тіло кредиту змінювалось впродовж майже 13 років, то без спеціального програмного забезпечення проведення такого розрахунку судом не є можливим, оскільки для цього необхідні спеціальні знання та відповідне програмне забезпечення, яке має банк, але у суду воно відсутнє.
У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за ставкою 30 % річних (2, 5% на місяць), але таких розрахунків банком не надано, суд позбавлений можливості здійснити такий розрахунок за відсутності програми для його нарахування, тому у задоволенні вимоги про стягнення відсотків належить відмовити у зв'язку з недоведеністю банком суми заборгованості за відсотками.
При цьому, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
За таких умов доведення вимог позивачем не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Також, апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою.
З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Отже, звертаючись до суду з позовом, ПриватБанк довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 та користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту.
Як вказувалось вище апеляційним судом, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить - 20,00 грн., а у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг та і в анкеті-заяві відсутнє поняття «прострочене тіло кредиту».
Таким чином, вимога банку про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 за простроченим тілом кредиту є необґрунтованою та безпідставною, тому не підлягає задоволенню судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, провадження № 61-10096св20, та у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року № 61-8855св20 та у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20).
Однак, колегія суддів враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за поточним тілом кредиту в сумі 20 грн., які вказані у позовній заяві банком, у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
За таких обставин, позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню, оскільки стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь банку підлягає 20 гривень заборгованості за поточним тілом кредиту.
Апеляційний суд вважає, що доводи скаржника щодо стягнення заборгованості за поточним тілом кредиту підлягають задоволенню, а тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення в частині відмови про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, але вимоги апеляційної скарги слід задовольнити частково щодо стягнення заборгованості в повному обсязі.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції, та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.09.2008 року в розмірі 20 грн. за поточним тілом кредиту.
Банк, звертаючись до суду із даними позовними вимогами також просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України у сумі 2 717, 81 грн.
При цьому, позивач послався на редакцію Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року, згідно п.2.1.1.2.12 яких сторони дійшли згоди, що в разі, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов?язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов?язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна»-, 84% - для картки «Універсальна голд».
Однак, матеріали справи не містять доказів, що відповідач ОСОБА_1 була ознайомлена із даними Умовами та Правилами.
Тому колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним посилання як на належний доказ, наданий представником банку - витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг із тарифів на обслуговування кредитних карт, оскільки вони не містять підпису відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, оскільки це виключає можливість переконатися в тому, що саме ці умови діяли на момент укладення договору, і чи була відповідач ОСОБА_1 належно із ними ознайомлена і саме на таких умовах погоджувалася отримати кредит.
Крім того, апеляційний суд вважає, що слід звернути увагу, що , оскільки відсутні підстави для стягнення простроченого тіла кредиту, то відповідно і відсутні підстави для стягнення на користь банку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів (фіксована та процентна складова) згідно викладеного обґрунтування апеляційного суду.
Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 04.09. 2008 року, але не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та наданих банком доказах, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладені норми права, обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційного суду, приймаючи до уваги, що не всі вимоги скаржника щодо стягнення заборгованості задоволено, оскільки відсутні підстави для стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, штрафами, тому апеляційна скарга банку підлягає частковому задоволенню щодо скасування рішення суду та часткового задоволення позовних вимог банку.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Із врахуванням того, що апеляційним судом за результатами розгляду апеляційну скаргу банку задоволено часткового, позовні вимоги позивача задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають також частковому задоволенню, та стягненню відповідно до пропорційно задоволених частково позовних вимог.
Отже, підлягають стягненню частково судові витрати пропорційно задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за сплату судового збору у розмірі 2 грн. 50 коп., що складаються із судових витрат пропорційно задоволених вимог в розмірі 1 грн. за подання позовної заяви та витрат за сплату судового збору за подання апеляційної скарги банком в розмірі 1 грн. 50 коп. , а всього у розмірі 2 грн. 50 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасувати, прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 20 грн. за тілом кредиту.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» частково судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2 грн. 50 коп. пропорційно задоволених вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 10 червня 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Л. І. Василенко
В.О. Єльцов