СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23612/20
пр. № 2/759/2720/21
22 червня 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Твердохліб Ю.О.
за участю секретаря Кушнірчук А.Р,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту майна, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у якому просила зняти арешт з її майна, що був накладений у виконавчому провадженні № 27019805 на підставі постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про арешт майна божника та оголошення заборони його відчуження від 27.05.2011 року та зняти арешт з її майна, що був накладений у виконавчому провадженні № 40873089 на підставі постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про арешт майна божника та оголошення заборони його відчуження від 21.11.2013 року.
В обгрунтування позову вказала, що виконавчі провадження в ході яких було винесено постанови про накладення арешту на майно, завершені, проте державні виконавці не винесли постанови про скасування арешту. Наявність арешту на майно, за відсутності правових підстав для цього порушує її права як власника майна, внаслідок чого, вона позбавлений змоги в повному об'ємі користуватися та розпоряджатися своїми правами. Посилаючись на викладене, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та просить скасувати арешти.
Ухвалою суду від 04.01.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 33).
Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направив на адресу суду клопотання про слухання справи у відсутності представника відділу (а.с. 76).
Крім того, листом від 24.03.2021 року № 27565/15.8-27 начальник відділу Василевський А.М. повідомив, що надати копію виконавчого провадження № 40873089 не вбачається за можливе, оскільки закінчений термін зберігання, та надано копію ВП № 27019805 з примусового виконання Ухвали № 2-1592 від 25.01.2011 року.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі, заяв про відкладення судового засідання до суду не надходило. Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшла заява проханням здійснювати розгляд справи без участі позивача та його представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.
Положенням ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю .
Згідно частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 40873089 від 21.11.2013 року з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/2597/13 виданого Святошинським районним судом м. Києва 18.09.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу в розмірі 140 210,21 грн.
Як вбачається, з листа Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.03.2021 року № 27565/15.8 - 27 за підписом начальника відділу Василевського А.М. виконавче провадження № 40873089 знищено, у зв'язку з закінченям терміну зберігання. (а.с. 81)
В рамках данного виконавчого провадження 21.11.2013 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 66 зворот)
Згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження 22.06.2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, виконавчий лист повернуто без виконання (а.с. 67)
Як вбачається з матеріалів справи, стягувачем у виконавчому провадженні 40873089 є ПАТ «Укрсиббанк».
Проте, позивачем не було зазначено та не було заявлено в ході розгляду справи клопотання про залучення ПАТ «Укрсиббанк» до участі у справі, оскільки, рішення по справі може вплинути на його обсяг прав та обов'язків.
При цьому суд вважає за необхідним вказати, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та роз'яснень, наданих у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вимоги осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи. Вказаний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 21-5624а15.
ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, а стягувача не було зазначено відповідачем та не подано клопотання про притягнення до участі в розгляді справи.
Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
Згідно зі статтею статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження.
Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Тобто, фактично, виконавчий документ знаходиться у стягувача, який може пред'явити його до виконання.
Вищевикладене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Судувід 18 грудня 2019 року в справі № 740/3240/18 (провадження № 61-13512св19).
Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання зобов'язання боржником та/або відсутність претензій кредитора, які можуть бути задоволені за рахунок арештованого майна, а виконавчий лист знаходиться у стягувача, а не повернений до суду, що є обов'язкової умовою в розумінні ч.2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна боржника.
Відповідно до Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»: «у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки до участі в справі не були залучені всі особи, права, свободи та інтереси яких можуть бути вирішені в результаті розгляду даної справи, а саме кредитор у спірних правовідносинах стягувач у виконавчому провадженні, не надано доказів виконання зобов'язання за вказаним виконавчим листом № 2/759/2597/13, суд вважає, що позовні вимоги про скасування арешту, що був накладений у виконавчому провадженні № 40873089 на підставі постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про арешт майна божника та оголошення заборони його відчуження від 21.11.2013 року, задоволенню не підлягають.
Крім того, посилання позивача в позовній заяві на ст. ст. 321, 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.
Саме таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 22.04.2020 року у справі № 544/394/18.
З приводу позовних вимог про скасування арешту, що був накладений у виконавчому провадженні № 27019805 на підставі постанови Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про арешт майна божника та оголошення заборони його відчуження від 27.05.2011 року, суд виходить з наступного.
На виконанні Святошинського РВДВС умісті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження ВП № 27019805 з примусового виконання ухвали Кіровського районного суду міста Дніпропетровська № 2-1592 від 25.01.2011 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1 у якому 27.05.2011 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, а 18.08.2011 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 83)
23.08.2011 року ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська вищевказаний позов залишено без розгляду.
Постановою державного виконавця від 26.02.2021 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 27019805 з примусового виконання ухвали Кіровського районного суду міста Дніпропетровська № 2-1592 від 25.01.2011 року. (а.с. 89)
Постановою державного виконавця від 26.02.2021 року винесено постанову про зняття арешту з майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 85)
Розділ VII ЦПК України регламентує судовий контроль за виконанням судових рішень.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відтак, позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця у порядку визначеному розділом VII ЦПК України, а не в порядку цивільного судочинства.
Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 712/12136/18 від 24 травня 2021 року та у справі № 204/2494/20 від 28.10.2020 року.
Згідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням вищевикладеного позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту майна залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо (частина перша статті 355 ЦПК України) або через суд першої інстанції (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Повний текст рішення виготовлено 29.06.2021 року.
Суддя Твердохліб Ю.О.