Справа № 263/3966/15-ц
Провадження № 6/263/160/2021
01 липня 2021 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Шатілова Л.Г., за участю секретаря судового засідання Ничипорук А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі подання Державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління (м. Харків) Вінник О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна»,
Державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління (м. Харків) Вінник О. звернувся до суду з даним поданням. В обґрунтування вимог заявник зазначає, що на виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління (м. Харків) знаходиться зведене виконавче провадження № 56078600 з примусового виконання виконавчого листа № 263/3966/15-ц виданого 08.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» заборгованості у розмірі 43 478,93 грн. та виконавчого листа № 263/3966/15-ц виданого 08.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» судового збору у розмірі 434,78 грн. В ході виконання судового рішення встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , боржник ОСОБА_1 не проживає та не зареєстрований. Згідно відповіді з Департаменту адміністративних послуг відомості щодо місця реєстрації боржника ОСОБА_1 відсутні. Боржник до державного виконавця жодного разу не з'явився, про заборгованість перед ПАТ «СК «Країна» був повідомлений належним чином. Крім цього, на все майно боржника було накладено арешт, згідно відповідей на запити державного виконавця встановлено, що боржник нерухомого майна не має, пенсію не отримує, місце роботи невідоме, інформація про доходи відсутня. Крім цього, згідно ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13.01.2020 року боржника оголошено у розшук, яка була направлена для виконання, заходи щодо виявлення особи на теперішній час проводяться. Станом на 02.06.2021 року жодних коштів в рахунок погашення заборгованості не надходило. На підставі викладеного, просив винести ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
У відповідності до ч. 4 ст. 441 ЦПК України суд негайно розглядає подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.
Дослідивши матеріали, долучені до подання, суд приходить до висновку щодо відмови в його задоволенні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління (м. Харків) перебуває зведене виконавче провадження № 56078600 з примусового виконання виконавчих листів № 263/3966/15-ц виданих 08.09.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Країна» заборгованості у розмірі 43 478,93 грн. та судового збору у розмірі 434,78 грн.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, яка є основним законом України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Так, частинами 2-3 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.73 р. встановлено, що кожна людина має право, покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, і це право не може бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, та які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними у цьому пакті.
Частинами 2-3 ст. 2 Протоколу №.4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 р. та який є невід'ємною частиною зазначеної Конвенції, встановлено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною, на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" - громадянин України може бути тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Статтею 441ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
З аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для задоволення такого подання заявник має надати належні та допустимі докази для підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення. Водночас, на підтвердження невиконання боржником судового рішення не надано жодних підтверджень, окрім постанов про відкриття виконавчого провадження та відповідей на запити з Пенсійного фонду України, які не можуть беззаперечно вказувати на ухилення боржника від виконання судового рішення.
Крім того, слід зазначити, що у поданні не вказано підстав та доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України, не йдеться також про наявність в нього закордонного паспорту, тобто наявність лише самого невиконаного зобов'язання не підтверджує намір боржника у виїзді за меді України, за відсутності відомостей про наявність у нього такої можливості, а саме наявності відповідного документу.
Оскільки, відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України, подання розглядається судом негайно, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, то саме на державного виконавця покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Також слід зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим саме державний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 р. визначено, що «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (тобто боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (відсутність майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо), тобто з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, повинні полягати у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. Звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
Наведені вище норми закону дають підстави для висновку, що суд має право встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише за умови доведення та документального підтвердження факту ухилення боржника, який має паспорт для виїзду за кордон і з цією метою має намір та реальну можливість вибути за межі України, від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду чи іншого органу (посадової особи).
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми доказами у відповідності до ст. 80 ЦПК України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки державним виконавцем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у поданні, зокрема щодо умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, наявності у нього паспорту громадянина України для виїзду за кордон та відповідно наміру покинути межі України, , тому суд вважає, що правові підстави для встановлення щодо ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відсутні, а подання державного виконавця є необґрунтованим.
Керуючись ст. 33 Конституції України, ч. 2-3 ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 2-3 ст. 2 Протоколу №.4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", ст. 441 ЦПК України, суд,
У задоволенні подання Державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління (м. Харків) Вінник О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Л.Г. Шатілова