справа №377/430/19 головуючий у суді І інстанції Малишенко Т.О.
провадження № 22-ц/824/6645/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
02 липня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Славутицького міського суду Київської області від 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності, -
У червні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просили припинити право власності ОСОБА_4 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати право власності на зазначену частку за ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 листопада 2002 року батьку позивачів ОСОБА_5 належала 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/2 частини даної квартири згідно вищевказаного свідоцтва про право власності на житло є ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. ОСОБА_1 отримав у спадщину за законом 2/3 частки від спадщини свого батька, у тому числі з урахуванням 1/3 частки спадщини, від якої відмовилася на його користь ОСОБА_2 . Відповідач після смерті батька без попередження другого власника ОСОБА_1 змінила замки на вхідних дверях та комплект ключів в добровільному порядку не надала. Домовитися з відповідачем про порядок користування квартирою позивачі не змогли, а остання демонструє неможливість спільного проживання. Позивачі зазначають, що 1/6 частка даної квартири, що належить на праві власності відповідачу, є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння майном є неможливим в силу конфліктних ситуацій між сторонами, відповідач забезпечена іншим житлом (має частку у квартирі своїх батьків).
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 27 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачі зазначають, що сумарна частка позивачів в спірній квартирі становить 5/6 частин, тоді як частка відповідача складає лише 1/6 частину. Неприязні стосунки між співвласниками квартири роблять неможливим реалізацію права кожної зі сторін на володіння та користування спільним майном. Позивачі внесли на депозитний рахунок суму коштів, що відповідає висновку судово-будівельної експертизи. Відповідач зареєструвалася у квартирі лише після подання позивачами позовної заяви про припинення права спільної часткової власності. До цього, ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у батьківській квартирі, 1/5 частина якої належала їй на праві власності. Суд першої інстанції не дав належної оцінки поведінці відповідача, яка свідчить про прояв інтересу до спірного житла лише після відкриття провадження у цій справі, що направлений на створення перешкод у задоволенні позову позивачів у зв'язку з непогодженням відповідача із запропонованою вартістю її частки в спільній квартирі. Помилковим також є покладання судом першої інстанції на експерта обов'язків щодо визначення відповідачем значимості частки, належної відповідачу, та обсягу ймовірного нанесення їй шкоди, у разі припинення її права власності на цю частку житла. Істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, визначається тільки судом в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи на підставі зібраних доказів та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Враховуючи зібрані у справі докази, які доводять незначність частки відповідача, яка становить у спільному майні 1/6 частини, що відповідає 9,58 метрів від загальної площі спірної квартири, поведінку відповідача, яка навмисно відчужила у період розгляду цієї справи належну їй 1/5 частку квартири АДРЕСА_2 , а також неможливість спільного використання сторонами неподільної квартири з технічної точки зору через неприязні стосунки і відсутність в квартирі для виділу відповідачеві приміщення наближеною житловою площею до обсягу її частки є всі підстави для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що вона постійно проживає у квартирі та користується нею. Позивачі не проживають у квартирі. Позбавлення відповідача права власності на 1/6 частку квартири шляхом припинення права власності з виплатою компенсації завдасть їй істотної шкоди, оскільки позбавить єдиного постійного місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 листопада 2002 року, виданого на підставі розпорядження міського голови виконкому Славутицької міської ради Київської області № 319 від 19 листопада 2002 року, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.15, Т.1).
26 липня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_1 (а.с.148, Т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 31 травня 2019 року державним нотаріусом Славутицької міської державної нотаріальної контори Київської області, спадкова справа № 14/2019, ОСОБА_1 отримав у спадщину 2/6 частини даної квартири (зареєстровано в реєстрі за № 671), та ОСОБА_4 отримала у спадщину 1/6 частку квартири (зареєстровано в реєстрі за № 672) (а.с.16, Т.1).
Згідно довідки Управління адміністративних послуг виконкому Славутицької міської ради від 29 липня 2019 року ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.149, Т.1).
Відповідно до висновку судово-будівельної експертизи № 1600/1601/20-24 від 23 червня 2020 року поділ в натурі квартири АДРЕСА_1 на три ізольовані частини з окремими входами чи без таких з дотриманням рівності ідеальних часток, чи відступом від розміру ідеальних часток у співвідношенні Ѕ, 2/6, 1/6, а також переобладнання квартири з урахуванням будівельних норм і правил та залишення її частини у спільній власності не вбачається можливим, оскільки виходячи із умови виділення кожному із співвласників окремої частини квартири для заселення однією сім'єю неможливо виконати вимоги пунктів ДБН «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». При цьому, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 348 531 грн. Вартість 1/6 частки даної квартири становить 58 088 грн. (а.с.241-249, Т.1).
Відповідно до заяви та копії квитанції на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України внесено грошові кошти у розмірі 53 602 грн. у цивільній справі № 377/430/19 від ОСОБА_1 (а.с.110, 111, Т.1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_4 відсутнє інше житло, належне їй на праві власності або таке, що знаходиться у її користуванні. Позбавлення відповідача права власності на 1/6 частку квартири шляхом припинення права власності з виплатою компенсації, завдасть їй істотної шкоди, оскільки позбавить її постійного місця проживання.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з вимогами статті 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості підстав для припинення права ОСОБА_4 на частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , вказують, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим.
У зв'язку з пред'явленням позову про припинення права власності, позивач ОСОБА_1 лише частково виконав умову щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду компенсації вартості частки у квартирі, що належить відповідачу, перерахувавши 53 602 грн. на депозитний рахунок суду.
Доводи позивачів про неможливість виділу в натурі належної ОСОБА_4 1/6 частини спірної квартири та неможливість спільного користування квартирою є обґрунтованими.
Однак, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України позивачі не надали суду доказів того, що припинення права відповідача ОСОБА_4 на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника квартири.
Так, відповідач ОСОБА_4 не має іншого житла, крім спірної квартири, а компенсація вартості належної їй на праві власності частки в ній є незначною.
Крім того, сума компенсації, внесена позивачами у неповному розмірі, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_4 на 1/6 частку квартири є неможливим.
В апеляційній скарзі позивачі зазначають, що відповідач зареєструвалася у квартирі лише після відкриття провадження у справі та навмисно відчужила у період розгляду цієї справи належну їй 1/5 частки квартири АДРЕСА_2 .
Однак, вказані обставини не є підставою для припинення права відповідача на частку в спільному майні на підставі ст. 365 ЦК України. Також зазначені обставини ніяким чином не спростовують факту недотримання позивачами обов'язкової умови припинення права власності на частину квартири щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду повної суми компенсації вартості такої частки.
Договір, за яким відповідач відчужила належну їй частку у квартирі АДРЕСА_2 недійсним у судовому порядку не визнавався.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для припинення права ОСОБА_4 на частку у праві спільної часткової власності відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в цій частині без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 27 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.