Справа № 161/16344/20
Провадження № 2/161/137/21
30 червня 2021 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі:
головуючого судді Івасюти Л.В.
за участю секретаря судового засідання Юхим А.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Луцької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з вищевказаним позовом, який обґрунтовує тим, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . За вказаною адресою вона проживає разом із донькою - ОСОБА_3 , зятем - ОСОБА_4 відповідачами по справі та внуками - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Вказує, що зазначені члени її сім'ї, зокрема - ОСОБА_3 та ОСОБА_7 постійно порушують умови нормального співжиття, не працюють, зловживають алкогольними напоями, систематично псують жиле приміщення та майно, яке знаходиться у будинку, комунальні послуги не оплачують, а сам будинок перетворили в непридатний для проживання, через, що позивач змушена проживати у літній кухні. Зазначає, що відповідачі неодноразово вчиняли щодо неї протиправні дії, наносили тілесні ушкодження та погрожували. Щодо останніх проводилися неодноразові заходи профілактичного характеру.
Посилаючись на наведене просить суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , виселивши їх із вказаного будинку без надання іншого жилого приміщення, а також зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що у будинку по АДРЕСА_2 проживає від народження, у 2013 році за згодою позивача у будинку почав проживати її чоловік, відповідач - ОСОБА_7 , а пізніше й діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідачі своєчасно вносять оплату за житлово-комунальні послуги, а також користуються пільгами щодо їх оплати, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків Луцької міської територіальної громади як учасник бойових дій. Вважає, що конфлікти між сторонами виникають виключно на побутовому рівні у зв'язку з неприязними відносинами між ними та позивачем, а факти звернення позивачка до органів поліції жодним чином не містять належного підтвердження систематичного порушення відповідачами правил співжиття, а на думку ОСОБА_3 спрямовані лише на фіксацію позивачем в електронному журналі звернень з метою їх виселення з житлового будинку.
Ухвалою суду від 26.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити з підстав наведених у ньому.
Відповідач ОСОБА_3 подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, заперечила щодо позову з підстав викладених у відзиві, просила у його задоволені відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з'явилися, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялися належним чином. Клопотань до суду не надходило.
В матеріалах справи наявна заява представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору про розгляд справи у його відсутності. Просить суд, в частині позову про виселення ОСОБА_3 разом з дітьми, відмовити.
Суд вважає, за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача ОСОБА_4 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнала, з підстав наведених у відзиві.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, та подані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, установив таке.
Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 06.02.2007 № 55-1 та реєстрацією права власності на нерухоме майно від 15.02.2007.
Із будинкової книги НОМЕР_1 вбачається, що в даному будинку зареєстровано місце проживання позивача - ОСОБА_1 , відповідача (донька позивача) - ОСОБА_3 та її дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що окрім спірного житлового будинку, у власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 .
Статтею 150 ЖК України встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 319 ЦК України установлено право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 вселився в житловий будинок як члени сім'ї власника, зі згоди ОСОБА_1 , відповідачі проживають у ньому на даний час.
Із змісту позовної заяви та наданих позивачем пояснень, вбачається, що позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення пред'явлений з підстав, визначених ч.1 ст.116 ЖК України, зокрема із-за систематичного порушення правил співжиття відповідачами, що робить неможливим для позивача проживання з ними в одному помешканні, а заходи запобігання виявилися безрезультатними.
Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, власник житлового будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.
Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК
Крім того, згідно із п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Судом встановлено, що між сторонами виникають постійні конфлікти, які завершуються викликами поліції.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано інформацію з підсистеми «Єдиний облік» Інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» зареєстровано близько 35 (тридцяти п'яти) звернень ОСОБА_1 відносно гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З огляду даної довідки судом встановлено, що поодинокі звернення на лінію «102» зі скаргами щодо відповідачів, ОСОБА_1 вчинялися з метою фіксації без жодного подальшого документального оформлення.
Із наданої копії постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.02.2020 у справі № 161/19833/19 вбачається, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_3 на підставі ч.1 п.7 ст.247 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду даної справи строків, передбачених ч.2 ст.38 КУпАП.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин. Даним вироком встановлено, що ОСОБА_3 16.12.2019 близько 23 год. 30 хв. в коридорі будинку АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, керуючись метою нанесення тілесних ушкоджень іншій людині, під час словесного конфлікту з ОСОБА_1 нанесла їй тілесні ушкодження, що за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Окрім цього з ОСОБА_3 було проведено профілактичні бесіди щодо неприпустимості вчиненні протиправних дій.
Таким чином, притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, проведення з нею профілактичних бесід, свідчить про застосування до останньої заходів запобігання, а не про систематичне порушення правил співжиття як однієї із двох умов застосування положень ч.1 ст.116 ЖК України.
Щодо систематичності порушення правил співжиття відповідачем ОСОБА_4 , як того вимагають положення ст.116 ЖК України, то на день розгляду справи судом, встановлено про проведення з ним профілактичних бесід працівниками поліції про неприпустимість вчинення протиправних дій та попереджено про відповідальність передбачену ст.173-2 КУпАП. Судом не здобуту доказів подальшої протиправної поведінки ОСОБА_4 , яка б свідчила про порушення правил співжиття останнім, а відтак застосовані до нього заходи громадського впливу дали результат.
В ході судового розгляду, встановлено, що в підсистемі «Єдиний облік» Інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» зареєстровані повідомлення відповідача ОСОБА_3 відносно позивачки ОСОБА_8 .
За наслідками таких звернення постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.04.2020 у справі № 161/2097/20 ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме у тому, що вона 14.01.2020 близько 09 год. 00 хв. за місцем проживання вчинила домашнє насильство, відносно доньки - ОСОБА_3 психологічного характеру, а саме ображала її нецензурними словами та заважала їй відпочивати. Постанова суду набрала законної сили.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.01.2020 у справі № 161/19832/19 провадження в справі про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП - закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що між сторонами склалися стійкі неприязні відносини, які почалися з певних причин та як наслідок переходять у конфлікт, в якому кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони, що в кінцевому результаті породжує провокації та виклики поліції з обох сторін. Кожна з яких при цьому переслідує власну мету без пошуку компромісу.
Таким чином, наявні у справі докази не свідчать про систематичний характер порушення правил співжиття, а вжиття заходів попередження судом до відповідачів не можна вважати такими, що не дали позитивного результату. На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що стороною позивача не в цілому доведено підстав для виселення відповідачів, передбачених ст. 116 ЖК України.
При вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщення.
Разом з тим, із доказів у справі не встановлено, чи стосуються допущені відповідачами порушення правил співжиття та чи мали ці порушення відношення до користування спірним житловим приміщення.
Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 295/16994/15-ц (провадження № 61/11571св18).
Що стосується вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, то суд звертає увагу та те, що підстави для втрати членом сім'ї власника житла права на користування житлом, прямо передбачені частиною 2 ст.405 ЦК України і є вичерпними.
Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідачі були вселені, а ОСОБА_3 зареєстрована в будинком по АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_4 зі згоди власника як член сім'ї, чого не заперечували в судовому засіданні сторони.
Однак, передбачені ч.2 ст.405 ЦК України підстави не зазначалися стороною позивача в мотивації позовних вимог, а в судовому засіданні натомість встановлено, що відповідачі постійно проживають в будинку позивача.
Щодо вимоги позивача про зняття з реєстрації малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрі мають 13 та 5 років відповідно із даного будинку, то суд вважає таку вимогу безпідставною, виходячи з наступного.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані у спірному будинку за згодою позивача. Оскільки судом відмовлено у задоволені вимоги про визнання матері дітей ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування жилим приміщення, її виселення без надання іншого жилого приміщення, а реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним з батьків за письмовою згодою другого з батьків у випадку реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, відповідно до пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016, а тому місцем реєстрації цих дітей є місце реєстрації їхньої матері - ОСОБА_3 , тобто АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_4 . Відтак задоволення таких вимог призведе до втрати неповнолітніми дітьми права користування житлом та порушення прав неповнолітніх дітей, що є неприпустимим.
Проаналізувавши досліджені у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, передбачених ст.116 ЖК України, які тягнуть за собою виселення відповідачів з належного позивачу будинку без надання іншого жилого приміщення, вимога про визнання відповідачів таким, що втратили право на користування жилим приміщенням є безпідставною, а вимога про зняття з реєстрації неповнолітніх дітей необґрунтованою, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, на підставі ст.ст. 328, 346, 386 ЦК України, ст.ст. 9, 116, 169 ЖК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Служба у справах дітей Луцької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо).
Відповідач: ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - служба у справах дітей Луцької міської ради (адреса: вул. Богдана Хмельницького, 21, м. Луцьк).
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.В. Івасюта