Справа № 753/6422/20 Головуючий 1 інстанція- Колесник О.М.
Проваження № 22-ц/824/7411/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
01 липня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 наухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вербовська Дар'я Валеріївна про визнання правочинів недійсними,-
Ухвалою судді Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2020 року (з урахуванням ухвали Дарницького районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року про виправлення описки) у справі за позовом ТОВ «ФК «Женева» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус КМНО Вербовська Д.В. про визнання правочинів недійсними задоволено частково заяву позивача та забезпечено позов шляхом заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме мано та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема набуття, зміни, припинення речових прав на нерухоме майно (право власності тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження тощо) щодо належного ОСОБА_1 такого майна:
- садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1528327232231);
- житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1528225532224 );
- земельна ділянка за кадастровим номером 3223187700:04:031:0049, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада (реєстраційний номер 1066669332231);
-земельна ділянка за кадастровим номером 3223187700:04:031:0014, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада, Садове
- 2 -
товариство «Медик-3» (реєстраційний номер 740455732231);
- земельна ділянка за кадастровим номером 3222487201:01:012:5065, що знаходиться за за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 533058232224);
- земельна ділянка за кадастровим номером 3222487201:01:012:0176, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 );
- 3/4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 1938730780000).
Не погоджуючись із ухвалою, відповідачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Чередниченка Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі,посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали.
Скарга мотивована тим, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Женева» є безпідставними і необгрунтованими. Позивачем ніяким чином не доведено наявність порушеного права з боку відповідачів та не обгрунтовано в чому полягає його охоронюваний законом інтерес, а сам позов має ознаки завідомої безпідставності та зловживання процесуальними правами. Суддя допустив порушення норм процесуального права, постановивши немотивовану ухвалу, оскільки не навів обгрунтування реальної загрози невиконання або утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, не зазначив чим керувався при визначенні співмірності вжитих заходів, чи пересвідчився в існуванні спору та чи врахував доводи розумності, обгрунтованості та адекватності (постанова Верховного Суду у справі 9901/241/19 від 06 лютого 2020 року). Посилання позивача на те, що оспорювані ним правочини є фраудаторними і вчинені між відповідачами на шкоду позивачу як кредитору, безпідставні, оскільки відповідачі не є боржниками щодо позивача, а відтак підстави для застосування заходів забезпечення позову відсутні. При цьому посилання позивача на п.2 ч.6 ст.34 КУпБ як підставу солідарної відповідальності боржника «Західбудінвест Компані Консалтинг» та його керівника відповідача ОСОБА_2 , недоречні, оскільки згідно ч.2 ст.34 КУзПБ солідарна відповідальність керівника боржника можлива у межах розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі про банкрутство. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторами своїх вимог до керівника. При цьому позивач навіть не зазначає розмір збитків або боргу, яких йому завдано відповідачем ОСОБА_2 . Суд допустив грубе порушення норм процесуального закону не направивши відповдіачці ухвали про відкриття провадження та позову з додатками, що позбавило відповдіачку ОСОБА_1 ознайомитися із вимогами та висловити свої заперечення. При цьому ТОВ «ФК «Женева» вже заявляло вимоги про забезпечення позову до ОСОБА_2 у справі № 753/8556/19 про стягнення заборгованості, і суд забезпечив, протеа апеляційна інстанція скасувала і відмовила, в Верховний Суд залишив без змін. Позивач невірно зазначає у заяві, що на спірне мнго накладено арешт у інших справах, на магаючись увести суд в оману.
Позивач ТОВ «ФК «Женева» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги відповідачки є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Чередниченко Д.О. в суді апеляційної інстанції подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Дарницького районного суду м.Києва як незаконну.
- 3 -
Представник позивача ТОВ «ФК «Женева» адвокат Х.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.
Відповідач ОСОБА_2 та третя особа приватний нотаріус КМНО Вербовська Д.В. належним чином повідомлялися про час розгляду справи, ОСОБА_2 - поштою, а Вербовська Д.В. згідно ч.6 ст.128 ЦПК України шляхом направлення на її електронну адресу судовою повістки і повідомлення про її доставлення, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що у травні 2020 року ТОВ «ФК Женева» подало до Дарницького районного суду м.Києва позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус КМНО Вербовська Д.В. про визнання правочинів недійсними. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є новим кредитором ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг», керівником якого є відповідач ОСОБА_2 , щодо повернення кредитних коштів у розмірі 6525639,57 доларів США та 84928951,24 грн. за кредитним договором № 010/14/043 від 03 квітня 2007 року. Вважає, що відповідач ОСОБА_2 має нести солідарну відповідальність за цим боргом разом із боржником. При ознайомленні з реєстром речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 укладено ряд договорів щодо відчуження майна на користь дружини ОСОБА_1 , зокрема протягом 17-18 жовтня 2019 року відчужено садовий будинок та дві земельні ділянки, розташовані у СТ «Медик-3» Старобезрадичівської сільської ради Київської області, житловий будинок та дві присадибні ділянки, розташовані у с.Хотів Києво-Святошинського району Київської області, а також 3/4 частини квартири АДРЕСА_4 , а також частки у статутному капіталі господарських товариств: ТОВ «Арена-Медіа Експерт», ТОВ «Мекс 20», ТОВ «Мекс Адвертайзинг». Вважає, що правочини щодо відчуженння нерухомого майна є фраудаторними і вчинені між відповідачами на шкоду позивачу як кредитору, а тому просить визнати їх недійсними.
Провадження у справі відкрите ухвалою судді від 04 червня 2020 року.
22 грудня 2020 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна, яке є предметом спору та забороною суб'єктам реєстраційних дій вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у відношенні цього нерухомого майна, оскільки невжиття такого заходу ускладнить виконання рішення суду по даній справі або навіть зробить його неможливим до виконання. Між сторонами існує реальний спір, відповідачкою ОСОБА_1 майно було передане в іпотеку, а тому можливе звернення стягнення на це майно, водночас зміна власника потяге зміни в Державному реєстрі (правова позиція Верховного Суду у постанові № 405/137/19) та можливість втрати цього майна.
Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він
- 4 -
звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи (ч.2 ст.149 ЦПК).
Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується забороною вчиняти дії щодо предмета спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).
Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.
За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не
- 5 -
буде вжито судом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову. При цьому суд виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас суд відмовив у вжитті інших заходів забезпечення позову, як таких, що становлять непропорційне втручання у здійснення ОСОБА_1 права власності.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам процесуального закону.
При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні законності вчинення відповідачами правочинів у відношенні нерухомого майна і реєстрації за відповідачкою ОСОБА_1 права власності на це нерухоме майно, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
Погоджуючись із ухвалою суду, колегія суддів враховує те, що вжиті заходи у вигляді заборони відповідним органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно та їх обтяжень, не призведуть до суттєвого обмеження прав відповідачки ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Женева» є безпідставними і необгрунтованими, а позивачем ніяким чином не доведено наявність порушеного права з боку відповідачів та не обгрунтовано в чому полягає його охоронюваний законом інтерес, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Наведені доводи щодо безпідставності та необгрунтованості позовних вимог ТОВ «ФК «Женева», а також недоведеності наявності порушеного права з боку відповідачів відповідно до положень цивільного процесуального закону з'ясовуються при розгляді справи по суті позовних вимог, де сторонами подаються відповідні докази на обгрунтування їх доводів. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд не вправі давати оцінку доказам, а також вирішувати наперед питання обгрунтованості доводів та заперечень сторні по суті позову і правомірності заявлених позовних вимог.
Це ж стосується посилань скаржника в апеляційній скарзі на безпідставність доводів позивача про те, що оспорювані ним правочини є фраудаторними і вчинені між відповідачами на шкоду позивачу як кредитору, оскільки відповідачі не є боржниками щодо позивача, а посилання позивача на п.2 ч.6 ст.34 КУпБ як підставу солідарної відповідальності боржника ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг» та його керівника відповідача ОСОБА_2 , недоречні, оскільки згідно ч.2 ст.34 КУзПБ солідарна відповідальність керівника боржника можлива у межах розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду, та є підставою для подальшого звернення кредиторами своїх вимог до керівника, які є необгрунтованими.
- 6 -
Як вище вказувалося дані обстаивни що до підставності вимог вирішуються при розгляді справи по суті.
Посилання у скарзі на те, що позов має ознаки завідомої безпідставності та зловживання процесуальними правами, безпідставні, оскільки по-перше, із матеріалів справи вбачається, що позивач є новим кредитором ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг», керівником якого є відповідач ОСОБА_2 , щодо повернення кредитних коштів у розмірі 6525639,57 доларів США та 84928951,24 грн. за кредитним договором № 010/14/043 від 03 квітня 2007 року. Вказаний борг не повернутий, ухвалою Господарського суду м.Києва від 15 листопада 2016 року порушено справу про банкрутство ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг», а тому позивач вважає, що керівник боржника відповідач ОСОБА_2 має нести солідарну відповідальність за цим боргом разом із боржником на підставі ч.6 ст.34 КУзПБ. Відчуження ОСОБА_2 значного обсягу нерухомого майна на користь своєї дружини на думку позивача свідчить про фраудаторність правочину як вчиненого між відповідачами на шкоду позивачу як кредитору.
Наведене у свою чергу свідчить про існування реального спору між сторонами по справі.
Подруге, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує тривалий спір щодо повернення кредитних коштів (числені судові спори у справах: № 5011-35/11839-2012, № 5011-35/7282-2012, № 910/29799/15, № 910/4650/17, № 910/10832/17, № 753/8556/19, № 753/11157/19), що спростовує доводи скаржниці про наявність ознак завідомої безпідставності вимог та зловживання процесуальними правами з боку позивача.
Колегія суддів частково погоджується із доводами апеляцінйої скарги про те, що суддя допустив порушення норм процесуального права, оскільки не навів обгрунтування реальної загрози невиконання або утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, не зазначив чим керувався при визначенні співмірності вжитих заходів, чи пересвідчився в існуванні спору та чи врахував доводи розумності, обгрунтованості та адекватності необгрунтовані.
Водночас відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Аналогічні роз'яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а відтак підстави для скасування чи зміни ухвали з цих підстав відсутні.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що предметом спору є повернення нерухомого майна у власність ОСОБА_2 як керівника боржника ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг», яке перебуває у стадії банкрутства, з метою покладення на нього солідарної відповідальності із боржником перед кредитором і можливого задоволення вимог за рахунок цього майна. Це по-перше.
По-друге, після скасування постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року ухвали Дарницького районного суду від 15 травня 2019 року про накладення аешту на майно у справі № 753/8556/19, вже 17-18 жовтня 2019 року ОСОБА_2 здійснено
- 7 -
відчуження спірного нерухомого майна, що на думку апеляційного суду свідчить про стйке бажання відповідача уникнути відповідальності за рахунок його майна як керівника боржника.
По-третє, можливе відчуження відповідачекою нерухомого майна, правомірність набуття права на яке оспорює позивач за умови задоволення його вимог, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду, бо майно буде належати іншій особі, право якої позивачу доведеться також оспорювати, звертаючись із новими позовами.
Отже, вжиті судом заходи безпосередньо стосуються предмета спору та поновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду.
Окрім того, такі заходи є співмірними, розумними і адекватними, в тому числі такими, що не перешкоджають відповідачці у здійсненні прав власника, зокрема володінні і користуванні майном.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд допустив грубе порушення норм процесуального закону не направивши відповдіачці ухвали про відкриття провадження та позову з додатками, що позбавило її ознайомитися із вимогами та висловити свої заперечення колегія суддів відхиляє як такі, що не стосуються ухвали, яка є предметом апеляційного перегляду.
Посилання у скарзі на те, що ТОВ «ФК «Женева» вже заявляло вимоги про забезпечення позову до ОСОБА_2 у справі № 753/8556/19 про стягнення заборгованості, і суд забезпечив їх, проте апеляційна інстанція скасувала і відмовила, а Верховний Суд залишив без змін, не спростовують висновків суду в даній справі про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у справі № 753/8556/19 було встановлено інші обставини, зокрема, що вимоги до ОСОБА_2 як керівника боржника ТОВ «Західбудінвест Компані Консалтинг», який перебуває у стадії банкрутства, мають розглядатися господарським судом у зв'язку із порушенням справи про банкрутство, а тому провадження за вимогами позивача закрите ухвалою суду.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судді першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
- 8 -
Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 23 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: