03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 363/1042/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3393/2021Головуючий у суді першої інстанції - Рудюк О.Д. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
01 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Березовенко Р.В., Коцюрба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
В березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.09.2019 між ним та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачу грошову суму в розмірі 13 000,00 грн., на підтвердження чого відповідачем була власноруч складена розписка від 18.09.2019 із зазначенням того, що відповідач зобов'язується повернути позивачу суму боргу до 30.11.2019. Однак, у добровільному порядку ОСОБА_1 , ухиляється від повернення суми боргу. 27.01.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою повністю погасити грошові зобов'язання, але відповіді не отримано, кошти не сплачено. На підставі викладеного просив суд, стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 13 000,00 грн. (т.1 а.с. 2-5).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21.10.2020 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 13 000,00грн. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1 а.с. 38-39).
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач надав суду копію судової розписки, яку ОСОБА_1 не підписував. Крім того, звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом не з'ясовувалось питання про наявність оригіналу розписки, її відповідність нормам чинного законодавства, по справі не призначалось почеркознавчу експертизу рукописного тексту та підпису в спірній розписці. Також відповідач не отримував претензії від позивача щодо погашення заборгованості за розпискою.
Крім того зазначає, що в борг у позивача ніяких коштів не брав, договору позики з відповідачем не укладав, розписка писалася та підписувалася не ним, а іншою особою, тобто немає ніякого відношення до спірної розписки, спірна розписка не є розпискою позичальника. Розписка не містить походження, мети та умов отримання грошей боржником, в тому числі в борг.
Вказує те, що не міг бути обізнаний чи бути присутнім в судових засіданнях на розгляді даної справи в суді першої інстанції, оскільки згідно довідки медичного центру «Адомед» в період часу з 19.09.2020 по 25.09.2020 знаходився на стаціонарному лікуванні. Відповідно довідки № 26/59 від 25.12.2020, виданою Громадською спілкою «Міжнародна антинаркотична асоціація», проходив з 25.09.2020 року по 24.10.2020 курс психо-соціальної допомоги (т.1 а.с. 48-51).
Відповідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалі справи 18.09.2019 ОСОБА_1 склав розписку, згідно якої отримав безпосередньо від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 13 000, 00 грн., які зобов'язався повернути до 30.11.2019. (т.1 а.с. 6).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 522/11047/17-ц від 03.03.2021.
Оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики щодо повернення ОСОБА_3 13 000,00 грн. у строк до 30.11.2019, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правильним.
Доводи апелянта, про те, що в розписці зазначено позикодавця ФОП ОСОБА_3 , а з позовом звертається фізична особа ОСОБА_3 , апеляційний суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції, та під час перевірки матеріалів справи в суді апеляційної інстанції знайшло своє підтвердження факт укладення між сторонами договору позики в порядку, передбаченому ст. 1046 ЦК України, оскільки відповідач отримав у позивача гроші та зобов'язався їх повернути у встановлений за домовленістю сторін строк.
Твердження апелянта про те, що підпис у розписці поставлений не ним, та у суді першої інстанції не ставилось питання про призначення судової почеркознавчої експертизи і таке клопотання ОСОБА_1 ставить у своїй апеляційній скарзі не беруться до уваги, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору.
Крім того, посилання ОСОБА_1 про необізнаність розгляду справи в суді спростовуються матеріалами справи, а саме розгляд справи було призначено за правилами спрощенного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, дану ухвалу було направлено учасникам справи, та отримано відповідачем, що підтверджується зворотнім повідомленням, в якому зазначено, що рекомендований лист доставлено, що у відповідності до п. 2 ч. 7 ст. 128 та ч. 3 ст. 130 ЦПК України, вважається, що особа належним чином повідомлена про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії (а.с. 23). Тому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надіслати своє відношення щодо позовних вимог в письмовому вигляді та заявити клопотання про призначення експертизи.
Згідно ч. 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках передбачених цим Кодексом.
Оскільки, відповідачем не ставилось питання про призначення експертизи в суді першої інстанції, та в своїй апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доказів неможливості подання такого клопотання та підстав неприйняття його судом першої інстанції, у суду апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відсутні правові підстави для вирішення даного питання під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що судом першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Понесені заявниками судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Р.В. Березовенко
О.П. Коцюрба