Єдиний унікальний номер справи: 760/15616/18 Головуючий у суді першої інстанції: Коробенко С.В.
Номер провадження: 22-ц/824/1002/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
06 травня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі Перебитюку А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення, -
До Солом'янського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі - відповідачі), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення в якому просила: визнати такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та його неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником 19/50 частин приватного житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини будинку № 181 від 07 листопада 2003 року.
Вказує, що в 2007 році вона зареєструвала в будинку ОСОБА_1 , з яким на той час перебувала у дружніх стосунках, проте він проживав у іншому місці.
У 2011 році ОСОБА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_3 вселився в належну їй 19/50 частину житлового будинку АДРЕСА_1 без її, як власника житла, згоди. Також ОСОБА_1 без її відома, зареєстрував у будинку своїх дітей - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року було встановлено, що між нею та ОСОБА_8 фактично було укладено безстроковий договір житлового найму, оскільки він поселився в будинку з її дозволу та був зареєстрований у ньому.
Оскільки, згідно ст. 168 ЖК України вона повідомила ОСОБА_9 за три місяці про наступне розірвання договору з вимогою про їх виселення з спірного будинку, відповідачі продовжують безпідставно проживати у будинку вже після розірвання договору житлового найму, тому вони підлягають виселенню з будинку у примусовому порядку, так як вона має намір і бажання сама вселитися в належну їй частину будинок та проживати в ньому.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі. посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 залишити без задоволення.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення без отримання висновку органу опіки і піклування про відсутність порушень прав малолітніх дітей при їх виселенні із житлового приміщення, що судом ухвалено рішення стосовно житлового приміщення, яке є спільною частковою власністю без участі в розгляді справи інших співвласників.
Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_8 вказав на те, що Солом'янський районний суд міста Києва при розгляді справи не прийняв до уваги, що він набув права користування житловим приміщенням і вселився в нього на підставі договору оренди, укладеного ним 15 травня 2001 року з попереднім власником житла ОСОБА_10 і цей договір діє до 31 грудня 2025 року.
Крім того, апелянт зазначив, що суд помилково до спірних правовідносин застосував положення ст. 168 ЖК України, твердження позивача про укладення із ним безстрокового договору оренди не підтверджені доказами, відповідач користується житлом на підставі строкового договору оренди з попереднім власником житла ОСОБА_10 , укладеним 15 травня 2001 року, який залишається діючим до 31 грудня 2025 року, що судом не було враховано при ухваленні рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що приєднана апелянтом до апеляційної скарги ксерокопія договору оренди приміщення від 15 травня 2021 року є фіктивним документом, текст договору, підписи сторін виконані ОСОБА_1 .
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення судового рішення без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07 листопада 2003 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частини житлового будинку, ОСОБА_2 набула право власності на 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд.
В липні 2007 року, за згодою ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 був зареєстрований та з того часу постійно проживає ОСОБА_1 , з яким позивач перебувала у близьких стосунках.
Як наймач житлового приміщення, ОСОБА_1 у 2012 році вселив у 19/50 частин будинку АДРЕСА_1 членів своєї сім'ї, а саме: неповнолітніх дітей, які були зареєстровані на зазначену житлову площу до свого батька без згоди власника та свою дружину ОСОБА_3 , яка не зареєстрована в будинку, так як згода на її реєстрацію та проживання від власника будинку не надавалося.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року у справі №760/5255/16-ц за позовом між цими ж сторонами, встановлено, що ОСОБА_1 поселився в спірний будинок як член сім'ї власника і фактично між власником ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення безстроково, так як ОСОБА_1 був постійно зареєстрований у будинку та поселився в ньому за згодою позивача на невизначений строк.
Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що ОСОБА_3 не набувала права користування цим житловим будинком, у зв'язку з чим, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року, яке набрало законної сили, відповідно до рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року її виселено з вказаного будинку.
Натомість, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 липня 2016 року в частині визнання такими, що втратили право користування будинком та виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 скасоване, і в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовлено з посиланням на недотримання ОСОБА_2 положень закону щодо порядку розірвання безстрокового договору найму житлового приміщення.
За таких обставин, 26 червня 2017 року ОСОБА_2 направлено листа ОСОБА_1 про його виселення та членів з жилого приміщення - будинку АДРЕСА_1 для чого їм було надано тримісячний строк.
Зазначений лист отриманий ОСОБА_1 07 липня 2017 року.
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_2 як власником 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 і ОСОБА_1 , в липні 2007 року був укладений безстроковий договір найму жилого приміщення, і оскільки 07 липня 2017 року власник житла попередив наймача про наступне розірвання договору за три місяці, то з 07 жовтня 2017 року договір найму є розірваним, а тому відповідачі, які зареєстровані у цьому житловому приміщенні, втратили право користування ним та підлягають виселенню. В рішенні, суд першої інстанції також зазначив, що підлягає виселенню і ОСОБА_3 , яка займала житлове приміщення безпідставно.
Колегія суддів погоджується із такими висновками Солом'янського районного суду міста Києва, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.
Згідно зі ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.
Відносини договору найму житла також регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 825 цього Кодексу, договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.
За правилами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, а саме: укладення на невизначений строк договору найму жилого приміщення між позивачем як власником житла (наймодавець) і відповідачем ОСОБА_1 (наймач).
Встановивши, що позивачем доведено, що 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 необхідна їй для власного проживання те. що вона заздалегідь (за три місяці) попередила ОСОБА_1 про розірвання договору найму, проте відповідач будучи попередженим про вивільнення ним та членами його сім'ї житла 07 липня 2017 року, його не звільнив, зняття з реєстрації місця проживання себе і двох неповнолітніх дітей в установленому законом порядку не провів, та з 07 жовтня 2017 року відповідачі безпідставно користуються житлом, суд першої інстанції правильно виходив із того, що укладений на невизначений строк договір найму жилого приміщення - 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 як власником житла (наймодавець) і відповідачем ОСОБА_1 (наймач), необхідно вважати розірваним з 07 липня 2017 року.
Обгрунтовано, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, Солом'янським районним судом міста Києва при вирішенні спору враховані обставини, які встановлені рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року у справі №760/5255/16-ц, між тими ж самими сторонами, у якій беруть участь ті самі особи, як такі, що не підлягають доказуванню. (а.с.29-32).
До вказаних правовідносин суд вірно застосував положення ст. ст. 109, 116, 168 ЖК України, ст. ст. 16, 316, 319, 321, 391, 825 ЦК України.
Саме до таких висновків про доведеність позивачем обставин, що спірна квартира необхідна позивачу для власного проживання, про завчасне попередження відповідача про розірвання договору найму жилого приміщення дійшов Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у іншій справі № 461/970/18 з аналогічних правовідносин.
Так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права тому підстав для його скасування, апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про те, що Солом'янський районний суд міста Києва не прийняв до уваги, що ОСОБА_8 набув право користування спірним житловим приміщенням і вселився в нього на підставі договору оренди, укладеного ним 15 травня 2001 року з попереднім власником житла ОСОБА_10 і цей договір діє до 31 грудня 2025 року підлягають відхиленню, оскільки відповідно до ст. 81 ЦПК України, ці обставини відповідачем в установленому законом порядку не доведені.
Надана відповідачем в додатку до апеляційної скарги ксерокопія договору оренди приміщення від 15 травня 2001 року, укладеного між ОСОБА_1 і представником ОСОБА_10 , не може прийматись судом апеляційної інстанції як доказ відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Інші доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив рішення без отримання висновку органу опіки і піклування про відсутність порушень прав малолітніх дітей при їх виселенні із житлового приміщення не заслуговують на увагу із таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації 18 березня 2021 року направила апеляційному суду висновок у даній справі, який приєднано до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Отже, право дітей членів сім'ї наймача житла є похідним і залежить від виникнення або припинення права наймача житла.
Так як судом встановлено, що право наймача житла ОСОБА_1 в законному порядку припинилось з 07 жовтня 2017 року, то є припиненим і право на користування жилим приміщенням - 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень прав неповнолітніх дітей при їх виселенні.
Доводи апеляційної скарги на те, що судом ухвалено рішення стосовно житлового приміщення, яке є спільною частковою власністю без участі в розгляді справи інших співвласників не можуть прийматись до уваги з врахуванням вимог ст. 4 та ст. 13 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги, висновків Солом'янського районного суду міста Києва не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар