15 червня 2021 року
м. Київ
справа №570/1055/19
провадження № 51-2068км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Гуменники Рівненського району Рівненської області, який має професійно-технічну освіту, не працює, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) і
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 14 січня 2019 року приблизно о 15:10, перебуваючи на подвір'ї будинку по АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого конфлікту заподіяв ОСОБА_8 один удар дерев'яною палицею по нозі, чим спричинив йому легке тілесне ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та заперечень на неї
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та кримінальне провадження щодо нього закрити.
На обґрунтування касаційних вимог захисник стверджує, що під час заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому засуджений діяв у стані необхідної оборони, захищаючи себе та сестру потерпілого від насильницьких дій останнього. На думку сторони захисту, матеріалами кримінального провадження підтверджено той факт, що ініціатором конфлікту був ОСОБА_8 , а ОСОБА_7 завдав останньому шкоду, яка у тій обстановці була необхідною й достатньою для захисту себе та сестри потерпілого. Однак суди залишили поза увагою наведені аргументи захисника, що призвело до прийняття ними незаконних та необґрунтованих рішень.
Представником потерпілого подано заперечення на касаційну скаргу, в яких він наголошує на тому, що ОСОБА_7 в суді першої інстанції визнавав свою вину в повному обсязі і в стані необхідної оборони не перебував. Вважає, що конфліктна ситуація між потерпілим та засудженим, яка передувала факту спричинення тілесних ушкоджень, свідчить про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на їх заподіяння. Просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор заперечив вимоги касаційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу зазначеної норми Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.
На думку захисника, діям ОСОБА_7 надано неправильно правову оцінку за ч. 1 ст. 125 КК, оскільки вчинене ним діяння було зумовлене захистом себе та ОСОБА_9 від протиправних дій ОСОБА_8 .
Щодо цих тверджень захисника колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається зі змісту обвинувального акта від 28 лютого 2019 року ОСОБА_7 ставилося у вину заподіяння ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, які він спричинив останньому одним ударом дерев'яної палиці по лівій нозі.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися із таким формулюванням обвинувачення, визнали його доведеним та кваліфікували дії засудженого за ч. 1 ст. 125 КК.
Однак при цьому доводи про перебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони залишилися поза належною увагою судів попередніх інстанцій. Натомість колегія суддів вважає їх слушними, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
У цьому кримінальному провадженні судами було встановлено, що ОСОБА_7 зателефонувала його знайома ОСОБА_9 та попросила прийти, щоб заспокоїти її брата - ОСОБА_8 , оскільки той влаштував конфлікт з нею, намагався вдарити. Він погодився. По дорозі зустрів ОСОБА_10 і вони разом пішли до будинку знайомої. Коли їх зустріла ОСОБА_9 , то п'яний ОСОБА_8 в цей час кричав на подвір'ї. ОСОБА_7 зробив йому зауваження, на які останній не відреагував, а натомість почав його шарпати, схопивши за одяг. В ході цього ОСОБА_8 порвав засудженому куртку та намагався вдарити його кулаком у щелепу. Щоб припинити ці дії ОСОБА_8 засуджений взяв дерев'яну палицю, що стояла біля порогу та, тримаючи її в правій руці, спричинив один удар по лівій нозі ОСОБА_8 .
Безпосередніми свідками події, що мала місце 14 січня 2019 року, були ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які надавали показання у суді першої інстанції.
Зокрема, ОСОБА_9 , крім тих обставин, які викладені вище, надала суду показання, згідно з якими через конфлікт з братом, який намагався її неодноразово вдарити, вона була вимушена втекти до будинку сусідки. Від сусідки вона зателефонувала ОСОБА_7 та просила його захистити від брата, бо той її б'є. Після того як ОСОБА_8 намагався вдарити ОСОБА_7 , останній взяв палицю і вдарив нею по нозі потерпілого. Удар був лише один. Після цього засуджений почав втікати, а ОСОБА_8 біг за ним з граблями.
Ці показання є аналогічними тим, що надав свідок ОСОБА_10 , який разом із ОСОБА_7 прийшов до будинку сестри потерпілого.
Подібні показання надав і сам ОСОБА_8 , розповідаючи про обставини спричинення йому тілесних ушкоджень.
Аналіз цих фактичних даних свідчить, що показання всіх безпосередніх учасників події, яка мала місце 14 січня 2019 року, однакові, послідовні та узгоджуються між собою.
Тобто метою приходу засудженого до будинку ОСОБА_8 була ціль захистити ОСОБА_9 від п'яного брата та заспокоїти останнього, так як він поводив себе агресивно щодо сестри. Однак вже після словесного зауваження ОСОБА_8 продовжив свою протиправну поведінку, штовхав ОСОБА_7 , порвав йому куртку, намагався вдарити кулаком в обличчя. В подальшому, коли засудженому вдалося відхилитися від спрямованого потерпілим удару в щелепу, він взяв дерев'яну палицю, яка була поруч з місцем бійки і вдарив нею ОСОБА_8 один раз в ногу. Після цього засуджений почав втікати з місця події, а потерпілий наздоганяв його з граблями.
Названі обставини чітко вказують на те, що засуджений ОСОБА_7 прийшов до будинку ОСОБА_8 , щоб захистити ОСОБА_9 , і з цією ж метою спілкувався із потерпілим. Однак той не припинив своєї агресивної поведінки, а навпаки - намагався заподіяти удар засудженому, порвав йому куртку. Всі ці обставини були встановлені судом першої інстанції.
Поведінка ОСОБА_8 (стан алкогольного сп'яніння, словесні образи щодо сестри та засудженого, факт розірвання куртки останнього, спроба наздогнати із граблями) свідчить про те, що він вів себе агресивно, а також міг завдати засудженому тілесні ушкодження. Тобто у потерпілого був такий характер дій, який в тій обстановці, що склалася, давав ОСОБА_7 підстави вважати, що ОСОБА_8 може спричинити йому ушкодження.
На переконання колегії суддів, у розглядуваній справі є підстави констатувати, що ОСОБА_7 перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:
- вчинялися з метою захисту як ОСОБА_9 , так і себе, так як поведінка ОСОБА_8 давала підстави його побоюватися;
- були своєчасними та необхідними, оскільки ОСОБА_8 намагався його вдарити та не припиняв свою агресивну поведінку;
- є достатніми за своїм характером, так як припинення агресивної поведінки ОСОБА_8 шляхом заподіяння підібраною біля порогу палкою одного удару по нозі свідчить про те, що оборона, яку він застосував відповідала суспільній небезпеці посягання та обстановці захисту.
Тобто дії засудженого (кількість ударів, їх локалізація, знаряддя, яким заподіяно удар) у цьому кримінальному провадженні свідчать про спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілого, а спричинені ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження заподіяні під час перебування останнього у стані необхідної оборони.
В ході касаційної перевірки колегією суддів встановлено, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК). У цьому кримінальному провадженні наявні обставини, що виключають кримінальну протиправність дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК, оскільки останній перебував в стані необхідної оборони.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, проте надали їм помилкову юридичну оцінку, тобто допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в силу чого оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження закриттю.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження закрити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3