Ухвала
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 522/13913/16-ц
провадження № 61-9719ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк» або Банк), в якому просив визнати недійсним пункт 1.1. Договору про надання споживчого кредиту № 11016729000, укладеного 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком (правонаступник АТ «УкрСиббанк») у частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650,00 швейцарських франків та встановити, що фактично кредит був виданий в національній валюті України - гривні в сумі 1 057 823,61 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 06 липня 2006 року між ним, ОСОБА_1 , та банком було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11016729000, відповідно до умов якого банк надавав йому грошові кошти у іноземній валюті у сумі 265 650 швейцарських франків, а він як позичальник мав повернути вказаний кредит у повному обсязі не пізніше 06 липня 2023 року, сплачуючи щомісячно платежі по тілу кредиту та відсотки у розмірі 8,99 % річних за користування кредитом. Розрахунки мали проводитись у швейцарських франках.
ОСОБА_1 вказував, що на час укладення кредитного договору він вів перемови щодо організації бізнесу зі Швейцарією та під час попередніх перемовин про надання кредиту він погодився на вказані умови, домовився з продавцем квартири та за рахунок взятих у борг коштів сплатив завдаток за квартиру у сумі 20 000,00 дол. США, розраховуючи на те, що за поставлену в Швейцарією продукцію буде отримувати швейцарські франки та погашати таким чином франками кредит. Вказував, що коли настав час отримання кредиту працівниками Банку було заявлено йому про неможливість надання кредиту в швейцарських франках та про необхідність отримання коштів у гривні. Оскільки він сплатив значну суму завдатку за квартиру, зв'язаний домовленістю із продавцем щодо дати купівлі-продажу квартири, він був вимушений погодитись на умови Банку про виплату кредиту в гривні. Вказував, що протягом 2006-2009 років виконував зобов'язання за кредитним договором, проте із різким зростанням курсу долара та зниженням ділової активності в державі, зниженням його прибутків, він не зміг виконувати зобов'язання. Після пред'явлення Банком до нього претензії, він дізнався, що був введений Банком в оману та до нього умисно не були доведенні обставини щодо валюти кредитування та реальної сукупної вартості кредиту, що має наслідком дисбалансу його прав та обов'язків із правами та обов'язками банку, що призвело до суттєвого збільшення реальної вартості кредиту та спричинення йому збитків. Посилався, що за кредитним договором вказано, що він мав отримати у кредит кошти у сумі 265 650 швейцарських франків, проте фактично він отримав кошти у гривні у сумі 1 057 823,61 грн. Вважає, що банк вдався до нечесної підприємницької діяльності та ввів його в оману щодо валюти кредитування, порядку його надання та погашення. Додатково вказував, що за погашення кредиту здійснювалась конвертація з доларів США у швейцарські франки, за що стягувалась комісія у розмірі 1-2 % від сплачуваної суми, про яку він не був попереджений. Також банком в односторонньому порядку змінив проценту ставку і вона зросла з 8,99 % до майже 19 %, що на думку позивача суперечить встановлену Законом України від 12 грудня 2018 року № 661-У1 щодо заборони Банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку. Вказував, що йому не було надано інформації щодо істотних умов договору як загальна вартість кредиту та порядок його повернення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту частково недійсним задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.1. Договору про надання споживчого кредиту № 11016729000, укладеного 06 липня 2006 року у частині визначення кредиту в іноземній валюті у сумі 265 650,00 швейцарських франків. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні, а представником банку не надано, первинних документів щодо перерахування грошових коштів на рахунок позичальника (меморіальні ордери, платіжні доручення, тощо) за результатами продажу іноземної валюти у розмірі 265 650,00 швейцарських франках на МВРУ, а також відомості банку щодо застосованого курсу за вказаною операцією з продажу. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту отримання позивачем кредиту в національній валюті України - гривні, суд вважав неналежним способом захисту прав.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог. У скасованій частині ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасовуючи у зазначеній частині рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності первинних документів банку щодо перерахування грошових коштів на рахунок позичальника за результатами продажу іноземної валюти у розмірі 265 650,00 швейцарських франків, а також відомості банку щодо застосованого курсу за вказаною операцією з продажу не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами. Апеляційний суд встановив, що зі змісту спірного кредитного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. При укладенні договору ОСОБА_1 діяв вільно, на власний розсуд прийняв рішення про вибір контрагента і вступ з ним у договірні відносини.
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у вищевказаній справі, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та постановах Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо перерахування швейцарського франку на рахунок ОСОБА_1 . Вважає, що Банк ввів його в оману, зокрема в частині валюти кредитування та його посилання на отримання кредиту у гривні.
Крім того заявник вказує, що ОСОБА_1 . Банком не було надано інформації щодо істотних умов договору як загальна вартість кредиту та порядок його повернення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Банком укладено договір про надання споживчого кредиту № 11016729000, відповідно до пункту 1.1 якого Банк взяв на зобов'язання надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 265 650,00 швейцарських франків. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 094 824, 67 грн за курсом НБУ на день укладення договору.
Строк кредитування визначено до 06 липня 2023 року.
Згідно умов договору, кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.4 договору).
Сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути основну суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов цього договору на рахунок № НОМЕР_2 в АКІБ «Укрсиббанк». Кредит вважається повернутим у разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на рахунок банку, зазначений у цьому договору (підпункт 1.2.2 пункту 1.2 договору).
Нарахування та сплата відсотків за договором здійснюється у наступному порядку:
Згідно з пунктом 1.3 договору, за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи із дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 8,99 % річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 даного Договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2 цього Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.
Згідно з умовами пункту 9.2 Договору, Банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із значенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено принцип цивільного права, як свобода договору, яким передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Підпунктом «д» пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Суд апеляційної інстанції встановив, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_1 не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.
На підставі умов кредитного договору банк перерахував у безготівковій формі шляхом перерахування тіла кредиту у розмірі 265 650,00 швейцарських франків на рахунок позивача № НОМЕР_1 , що підтверджується валютним меморіальним ордером № 1 від 06 липня 2006 року.
Після надходження кредитних коштів на рахунок позивача, якими він мав можливість розпорядитись на власний розсуд на споживчі цілі (згідно умов договору), останній виявив бажання отримати готівкою через касу банку вказані кредитні кошти, конвертувавши їх у національну валюту - гривню, що на час отримання готівки склало 1 059 943,50 грн, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 06 липня 2006 року.
Установивши, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору та змісту валютного меморіального ордеру № 1 від 06 липня 2006 року, на рахунок позивача було перераховано суму, яку було погоджено у самому договорі кредиту у швейцарських франках, що становить 265 650 одиниць зазначеної валюти, і кредитні кошти у вказаній сумі були перераховані позивачу саме у швейцарських франках, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 1.1 кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 569/1242/15-ц.
Доводи касаційної скарги позивача про введення Банком його в оману, зокрема в частині валюти кредитування та його посилання на отримання кредиту у гривні, спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції під час розгляду справи обставинами та дослідженими доказами, зокрема, підписаним позивачем текстом кредитного договору, валютним меморіальним ордером, випискою про рух коштів на рахунку, заявкою на видачу кредиту, в яких вказується, що кредит отримується саме в швейцарських франках.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК України позивачем належним чином не обґрунтовані, матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти у національній валюті в еквіваленті до швейцарського франку.
Судом апеляційної інстанції правильно враховано правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі №910/18600/19 щодо вирішення спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним пункту 1.1 договору про надання споживчого кредиту.
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 власноруч не підписував заяву про видачу готівки Суд відхиляє, оскільки заявник не підтвердив свої посилання належними доказами, клопотання про проведення експертизи у судах попередніх інстанцій з метою встановлення належності підпису у вказаному доказі ним не заявлялось.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17 є безпідставними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18 виклала правову позицію про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить законодавству.
Зазначений висновок застосовано також у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17, на яку посилається заявник.
Викладені у наведених судових рішеннях Верховного Суду правові висновки, на які посилається заявник, стосуються можливості укладення та виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті. Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать таким висновкам, відмова апеляційного суду в задоволенні позову про визнання недійсним пункту договору у зв'язку з недоведеністю обставин, якими обґрунтовано такий позов, не може свідчити про те, що суд не врахував загальних правових висновків сформованих Верховним Судом.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 19 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, в якій зазначено: «єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки», колегія суддів визнає необґрунтованими.
На відміну від указаної справи, у якій суди дійшли висновку про відсутність доказів отримання позичальником кредиту, у справі № 522/13913/16-ц, суд установив, що надання кредитних коштів, зокрема у валюті, позивачу підтверджується належними та допустимими доказами.
Тобто, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, на яку посилається заявник, та у справі, в якій вирішується питання про відкриття касаційного провадження, є відмінними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яка була здійснена судом апеляційної інстанції, і яка з огляду на статус Верховного Суду і повноваження не є підставою для відкриття касаційного провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди розглянули судові рішення відповідно до такого висновку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору споживчого кредиту частково недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик