Постанова
Іменем України
30 червня 2021 року
м. Київ
справа №643/6211/18
провадження №61-1134св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року у складі судді Мельникової І. Д. та постанову Харківського апеляційного суду
від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Державний реєстратор відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініна Людмила Миколаївна,
представник відповідача - Голосна Аліна Володимирівна ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), Державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М., третя особа - ОСОБА_2 з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2018 року, індексний номер 40657481, згідно з яким за ПАТ «Укрсоцбанк» проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 06 липня 2007 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та позивачем, остання отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США.
На підставі договору іпотеки від 06 липня 2007 року належна позивачу на прав власності квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк».
14 травня 2018 року позивачу стало відомо про вибуття з її власності вказаної квартири. Новим власником майна за Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено ПАТ «Укрсоцбанк».
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження прийняте державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області. Підставою виникнення права власності є вказаний іпотечний договір.
Позивач стверджувала, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя вона не укладала. Також посилається на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким заборонено стягнення на предмет іпотеки відчуження без згоди власника, якщо нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника.
На підставі вищевикладеного, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обраний невірний спосіб захисту порушених прав, так як у даному випадку мають місце спірні правовідносини щодо існування договірних зобов'язань між боржником і стягувачем та щодо правомірності підстав реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, і в силу цивільно-процесуального законодавства позивачем не доведено факт порушення його прав та інтересів внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та правові підстави незаконності такого рішення.
Місцевий суд також указав, що застереження у іпотечному договорі є підставою реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному і узгодженому сторонами договору порядку.
Набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не є примусовим зверненням стягнення, тому мораторій не застосовується. Відсутність окремого договору про задоволення інтересів іпотекодержателя (у тому числі неотримання іпотекодавцем листа-вимоги) не перешкоджає переходу права власності до іпотекодержателя.
Спростовуючи посилання позивача на те, що предмет іпотеки використовується, як місце постійного мешкання, суд першої інстанції вказував, що факт набуття у власність предмету іпотеки не є доказом ані втрати права мешкання за іншими адресами, ані підтвердженням, що набуте майно є єдиним місце мешкання, ані підтвердженням, що у власності або користуванні членів родини не мається інших об'єктів нерухомості.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року скасовано та прийнято постанову про задоволення позовних вимог.
Скасовано рішення державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2018 року, індексний номер 40657481, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру
АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на вказану квартиру, що здійснена державним реєстратором відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініною Л. М.
12 квітня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при здійсненні реєстрації права власності за іпотекодержателем державним реєстратором не додержано вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя.
Суд апеляційної інстанції також указав, що спірне нерухоме майно виступає як забезпечення зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті. Спірна квартира використовується
ОСОБА_1 як місце постійного проживання, іншого нерухомого майна вона у власності не має. Перехід права власності до іпотекодержателя відбувся без згоди власника майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року, АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк», просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит наданий у іноземній валюті. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося. ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності у добровільному порядку, за згодою позивача на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі. Таким чином, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором.
Заявник зазначає, що ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням.
Також посилається на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19, та постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, провадження
№ 61-10874сво18.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит в розмірі 50 000 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 06 липня 2007 рокуміж сторонами кредитного договору було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Кредит є споживчим.
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. від 12 квітня 2018 року, індексний номер 40657481, за державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведено за ПАТ «Укрсоцбанк».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127
(у редакції, яка діяла на час вчинення реєстратором дій), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що спірна квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнуто на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», враховуючи, що кредит є споживчим і наданий в іноземній валюті.
Отже, у державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі
№ 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.
Тобто після ухвалення судового рішення Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі №464/8589/15-ц, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою раніше прийняту правову позицію, тому застосуванню підлягає положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про обов'язковість для судів висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи заявника про те, що оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у поставі від 19 червня
2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), оскільки висновок у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суд виходив з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко