01 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3958/20 пров. № А/857/10735/21, № А/857/11458/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
з участю секретаря судового засідання Ратушна М.І.,
представника позивача Свистун Є.М.
представника відповідача Гураля Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року та додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 500/3958/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу (рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені суддею Мартиць О.І. в м. Тернопіль Тернопільської області 08.04.2021 о 16:38 годині та 11.05.2021 о 16:19 годині відповідно, дата складення повного тексту судового рішення 16.04.2021, дата складення повного тексту додаткового рішення не зазначена), -
Головне управління ДПС у Тернопільській області (надалі також - ГУ ДПС у Тернопільській області) звернулося із позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 ), в якій просив суд стягнути податковий борг в розмірі 119283,69 грн по платежу «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».
16.12.2020 представником ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву, у якій той просив суд:
- податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/1-5408-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2018 року в розмірі 37634,74 грн визнати протиправним та скасувати;
- податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/2-5408-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2018 року в розмірі 29644,27 грн визнати протиправним та скасувати;
- податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 27.04.2020 № 0071884-5404-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2019 року в розмірі 84344,68 грн визнати протиправним та скасувати.
04.01.2021 представник подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить позовну вимогу «про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 27.04.2020 № 0071884-5404-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2019 року в розмірі 84344,68 грн.» замінити на «податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 22.12.2020 №0017975-0414-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2019 року в розмірі 42172,34 грню визнати протиправним та скасувати».
15.01.2021 представник ГУ ДПС у Тернопільській області подала заяву про часткову відмову від позову у зв'язку з відкликанням податкових повідомлень-рішень № 0081393/2-5408-1918 від 25.02.2020 на суму 29644,27 грн, № 0071884-5404-1918 від 27.04.2020 на суму 84344,68 грн та просить ухвалити рішення про стягнення з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 податковий борг в сумі 5294,74 грн по платежу «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову ГУ ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовлено повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/1-5408-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за період 2018 року в розмірі 37634,74 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/2-5408-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за період 2018 року в розмірі 29644,27 грн.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 22.12.2020 № 0017975-0414-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за період 2019 року в розмірі 42172,34 грн.
13.04.2021 представником ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення в цій адміністративній справі.
Додатковим судовим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року заяву адвоката задоволено частково.
Ухвалено додаткове судове рішення, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
В іншій частині заяви адвоката про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 500/3958/20 відмовлено.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ГУ ДПС у Тернопільській області подало на них апеляційні скарги.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки представленим податковим органом доказам, а висновок про часткове задоволення заяви адвоката не повністю відповідає фактичним обставинам справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року та додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року в частині задоволених вимог скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі та ухвалити рішення про стягнення з фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 податковий борг в сумі 5294,74 грн по платежу «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».
В обґрунтування апеляційних вимог наводячи норми матеріального права покликається на те, що не може бути предметом спору правомірність винесення податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/2-5408-1918 та від 22.12.2020 № 0017975-0414-1918, оскільки перше було відкликане контролюючим органом, друге не є підставою виникнення податкового боргу. Щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Тернопільській області від 25.02.2020 № 0081393/1-5408-1918, то таке винесено позивачем правомірно, з огляду на те, що нежитлова будівля, яка належить на праві власності відповідачу, не підпадає під дію пунктів «є» чи «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).
Тобто, апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, які наводилися у запереченнях на зустрічний позов.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення звертає увагу апеляційного суду на те, що представником ОСОБА_1 до суду не надано розрахунку годин витрачених на виконану роботу та не надано розрахунку правової допомоги із відображенням вартості за кожну надану послугу. Представник ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б фактично відповідала дійсно наданим адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрати на професійну правничу допомогу.
ОСОБА_1 не скористався правом подання відзиву на апеляційні скаргуи. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник апелянта наполягала на задоволенні апеляційної скарги. Додатково на спростування доводів ОСОБА_1 про те, що він продавав сільськогосподарську продукцію, надала податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАГРО-С» за жовтень 2018 року, яка підтверджує відсутність взаємовідносин даного товариства з особами, які не є платниками ПДВ, до яких відноситься ОСОБА_1 .
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг ГУ ДПС у Тернопільській області, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів (номер інформаційної довідки 212872102 від 17.06.2020) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно знаходяться відомості про те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення нежитлової будівлі виробничого корпусу № 1 під літ. «О» загальною площею 2021,2 квадратних метри за адресою: АДРЕСА_1 .
ГУ ДПС у Тернопільській області винесено податкові повідомлення-рішення від 25.02.2020 № 0081393/1-5408-1918 і № 0081393/2-5408-1918, якими ОСОБА_1 визначено податкові зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2018 року в розмірі 37634,74 грн і 29644,27 грн відповідно.
27.04.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0071884-5404-1918, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за період 2019 року в розмірі 84344,68 грн.
Згідно матеріалів справи податкові повідомлення-рішення від 25.02.2020 №№ 0081393/1-5408-1918, 0081393/2-5408-1918 вручені особисто ОСОБА_1 02.03.2020, а податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 № 0071884-5404-1918 отримано ним 30.06.2020 поштовим рекомендованим повідомленням.
Згідно листа ГУ ДПС у Тернопільській області від 23.12.2020 № 7200/6-5/19-00-04-14/28266 податкові повідомлення-рішення від 25.02.2020 №№ 0081393/1-5408-1918, № 0081393/2-5408-1918 сформовані у зв'язку з відкликанням попередніх податкових повідомлень-рішень від 06.07.2018 №№ 0595961-1305-1918 за 2017 рік на суму 32339,20 грн та від 17.05.2019 № 0081393-5408-1918 за 2018 рік на суму 75249,28 грн.
Також в результаті проведеного перерахунку сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік по об'єкту оподаткування в АДРЕСА_2 площею 2021,20 кв. м попереднє податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 № 0071884-5404-1918 за 2019 рік на суму 84344,68 грн вважається скасованим (відкликаним) та сформовано нове податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно за 2019 рік на суму податкового зобов'язання 42172,34 грн від 22.12.2020№ 0017975-0414-1918, яке є предметом оскарження у цій справі.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нежитлове приміщення нежитлової будівлі виробничого корпусу № 1 під літерою «О» загальною площею 2021,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 належить сільськогосподарському виробнику та використовується у сільськогосподарській діяльності не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
За приписами пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту - платнику.
Разом з тим, сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не може бути підставою для звільнення від оподаткування.
Законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.
Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність за наступними видами економічної діяльності (КВЕД 47.78) «Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах» (основний), (КВЕД 03.12) «Прісноводне рибальство», (КВЕД 46.11) «Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарського сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами», (КВЕД 46.21) «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин», (КВЕД 46.90) «Неспеціалізована оптова торгівля», (КВЕД 47.29) «Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах», (КВЕД 49.41) «Вантажний автомобільний транспорт», (КВЕД 77.12) «Надання в оренду вантажних автомобілів», (КВЕД 01.61) «Допоміжна діяльність у рослинництві», (КВЕД 77.39) «Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н. в. і. у., (КВЕД 52.10) «Складське господарство», (КВЕД 68.20) «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», (КВЕД 77.11) «Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів», (КВЕД 77.32) «Надання в оренду будівельних машин і устаткування», (КВЕД 77.31) «Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування», (КВЕД 01.50) «Змішане сільське господарство», (КВЕД 01.28) «Вирощування пряних, ароматичних і лікарських культур», (КВЕД 46.31) «Оптова торгівля фруктами й овочами», (КВЕД 01.64) «Оброблення насіння для відтворення», (КВЕД 01.25) «Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників», (КВЕД 01.24) «Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів», (КВЕД 01.21) «Вирощування винограду», (КВЕД 01.19) «Вирощування інших однорідних і дворічних культур», (КВЕД 01.13) «Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів», (КВЕД 01.11) «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур».
З наявних в матеріалах справи документів, видно, що відповідно до прибуткової накладної від 02.10.2018 № 380 ОСОБА_1 поставив ТОВ «ТАРАГРО-С» насіння пшениці озимої в кількості 11,2 т, відповідно до видаткової накладної від 11.10.2019 № 02/11 ОСОБА_1 поставив ТОВ «ТАРАГРО-С» насіння пшениці в кількості 3 т зі складу за адресою АДРЕСА_2 .
Також в користуванні ОСОБА_1 знаходяться землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 212872102 від 17.06.2020).
Таким чином, нежитлова будівля, що належить позивачу на праві власності використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні та продажі зернових культур, тощо, тому у даному випадку не є об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 04.12.2018 у справі № 649/593/16-а, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, у яких судами застосовано підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у подібних правовідносинах.
Подана представником ГУ ДПС у Тернопільській області у судовому засіданні податкова декларація з податку на додану вартість № 9256580686 від 19.11.2018 платника податків товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРАГРО-С», контрагента ОСОБА_1 доводить лише придбання товарів/послуг та необоротних активів на митній території України контрагентом відповідача, тобто подальшу реалізацію товару відповідачем, а не його вирощування, збирання, зберігання чи обробку з використанням нежитлової будівлі безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Крім того, дійсність наданих позивачем суду первинних документів (прибуткової накладної від 02.10.2018 № 380 та видаткової накладної від 11.10.2019 № 02/11), на підставі яких підтверджено постачання пшениці його контрагенту в судовому засіданні не була спростована. Тому відповідна податкова звітність самого контрагента не є підставою для сумнівів у зазначених документах.
Отже наданий апеляційному суду представником апелянта доказ не спростовує висновку суду першої інстанції, що належне відповідачу вказане приміщення використовується ним у сільськогосподарській діяльності, а тому відноситься до будівель сільськогосподарського призначення та фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.
У розрізі викладеного, апеляційний суд відхиляє доводи ГУ ДПС у Тернопільській області щодо належності вказаної нежитлової будівлі до класу «Будівлі промисловості», та зазначає наступне.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття «промислове підприємство».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість»; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Враховуючи зазначені вище правові норми, колегія суддів зазначає, що доказів на підтвердження того, що у власності позивача знаходиться об'єкт промисловості, податковим органом не надано, а під час апеляційного перегляду підтверджено, що вказаний об'єкт є сільськогосподарського призначення та використовується у сільськогосподарській діяльності, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.
Більше того, обставини віднесення будівлі виробничого корпусу № 1 під літерою «О» загальною площею 2021,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 до будівель сільськогосподарського призначення, як і те, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником, також встановлені в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 у справі № 1940/1313/18 за позовом відповідача до позивача, що відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України є підставою для звільнення від їх доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Представником позивача не надано належних та допустимих доказів того, що станом на день розгляду справи податкові повідомлення-рішення від 25.02.2020 № 0081393/2-5408-1918 на суму 29644,27 грн, від 27.04.2020 № 0071884-5404-1918 на суму 84344,68 грн відкликані та вважаються скасованими, а в податковому повідомленні-рішенні від 25.02.2020 № 0081393/1-5408-1918, зважаючи на переплату в розмірі 32340,00 грн залишилась заборгованість на суму 5294,74 грн, що відображено в інтегрованій картці платника податків.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача та погоджується з висновками суду першої інстанцій, не спростованими доводами апеляційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги на рішення від 08.04.2021 року є безпідставними.
Щодо викладених в апеляційній скарзі на додаткове рішення від 11.05.2021 року покликань ГУ ДПС у Тернопільській області на неспівмірність обсягу послуг адвоката та витраченого ним часу із розміром заявленої суми витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, підлягає зменшенню за відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Водночас, перевіряючи обґрунтованість заяви позивача щодо компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В контексті наведеного апеляційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Натомість, в апеляційній скарзі на додаткове судове рішення про стягнення судових витрат позивач обмежився лише зазначенням не відповідності заявленої до відшкодування позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу критерію співмірності з абстрактним викладенням висновків про недоведеність фактичності понесення таких витрат.
Апеляційний суд зазначає, що у цьому випадку принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 у справі № 400/478/19, від 22 квітня 2020 у справі № 440/1757/19.
В той же час, позивачем не було заявлено такого клопотання у суді першої інстанції.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом з цим, суд першої інстанції відмітив, що з поданих до суду документів не вбачається зв'язок понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн з розглядом справи № 500/3958/20, їх обґрунтованості та пропорційності.
На думку суду, при наданні адвокатом правничої допомоги позивачу на суму 7000,00 грн не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов'язані з розглядом справи.
Таким чином заявником не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73, 74 КАС України доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги у заявленому розмірі, що повинно враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару.
З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи, поряд з цим, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також результат вирішення даної справи, доцільним буде відшкодування витрат в розмірі 2000,00 грн.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також Суд в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржувані рішення суду першої інстанції відповідають.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Зазначені відповідачем в апеляційних скаргах доводи зводяться до цитування законодавства загалом, та податкового зокрема, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Апеляційний суд переглянув оскаржувані судові рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконних судових рішень, щоб їх скасувати й ухвалити нові.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 134, 139, 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги Головного управління ДПС в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року та додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 500/3958/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 05.07.2021