05 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3967/20 пров. № А/857/9823/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Львівський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гулкевич І.З.,
справу розглянуто в порядку спрощеного провадження,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення: не зазначена,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, визнання протиправним та скасування п.16 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2020 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 3 групи інвалідності з 12.12.2019, поранення, контузії, травми, пов'язаного із захистом Батьківщини, зобов'язання призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 3 групи інвалідності 21.05.2019, внаслідок поранення, контузії, травми, пов'язаного із захистом Батьківщини в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено 3 групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано п. 16 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2020 № 9, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю III групи одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення мотивоване тим, що позивачу встановлена інвалідність вперше, а також враховуючи, що на день встановлення втрати працездатності норма щодо обмеження виплати не була закріплена в чинному законодавстві, відмова ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, викладена в п. 16 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2020 № 9 є протиправною.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, тому п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не застосовується до позивача. Скаржник вказує, що з дня первинного встановлення втрати працездатності до дня встановлення ІІІ групи інвалідності минуло понад 2 роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Крім того, вважає, що суд здійснив втручання у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
В зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач у період з 23.06.2014 р. по 27.07.2014 р., з 29.07.2014 по 31.08.2014 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2014 р. №7624 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.(а.с. 15)
Згідно листа Військової частини НОМЕР_2 №32 від 19.01.2015 встановлено, що солдат ОСОБА_1 в період з 29.08.2014 по 30.08.2014 перебував в полоні (отримав осколкове поранення) на тимчасово не контрольованій території в Донецькій області.(а. с. 8).
Відповідно до довідки серії 12ААА № 001905 від 14.12.2015 р. про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності ОСОБА_1 встановлено 25 % втрати працездатності (а.с.11).
Згідно з Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 AAБ № 322648 від 12.12.2019 р. позивачу ОСОБА_1 під час первинного огляду 11.11.2019 р. встановлено III групу інвалідності; причина інвалідності - травма, пов'язана із захистом Батьківщини (а.с.12).
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманою травмою, поранення пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно п.7 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2020 року №9, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Дане рішення мотивоване тим, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI).
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: «Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах».
Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Оскільки з дня встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (14.12.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (11.11.2019) минуло понад два роки, тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, від 21.01.2021 у справі №120/3/20-а, від 31.03.2021 у справі № 440/1491/20, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957.
Зазначені висновки Верховного Суду відповідно до імперативної вимоги статті 242 КАС України повинні враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Колегія суддів, керуючись статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, якою неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права встановлено підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 380/3967/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький