П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3458/20
Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю представника відповідача - Джантимирова Р.В.
за участю представника апелянта - Капітонова П.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 в частині направлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 до медичних закладів охорони здоров'я, спроможних надати достатнє лікування виявлених під час обстеження у Миколаївському військовому госпіталі хвороб, зокрема вірусного гепатиту С.
В обґрунтування позову зазначав, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з жовтня 2017 року на посаді пожежного. Під час проходження служби та виконання передбачених функцій і завдань командування Військової частини НОМЕР_1 , значно погіршився стан здоров'я позивача.
Так, позивача, за його зверненням, було направлено до Миколаївського військового госпіталю для проходження медичного обстеження та визначення ступеня придатності для подальшого проходження військової служби у певних підрозділах ЗСУ. Під час обстеження у позивача було діагностовано декілька хронічних захворювань, набутих під час проходження служби, в тому числі хронічний гепатит С. Після проходження вищезазначеного обстеження, позивача було направлено на військово-лікарську комісію, де його було визнано непридатним до служби в морській піхоті, у підрозділах якої позивач проходить військову службу за контрактом.
На думку позивача, відповідач свідомо ухиляється від виконання обов'язку щодо направлення позивача на лікування з метою відновлення його придатності для подальшого проходження служби у морській піхоті та запобігання його звільнення, на підставі висновку військово-лікарської комісії, без отримання гарантованого законом обсягу лікування.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. За відсутності за місцем проходження військової служби військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України. Отже, апелянт наголошував на тому, що він має право на отримання належного лікування захворювань, набутих під час виконання завдань командування.
Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що позивач не був направлений командуванням Військової частини НОМЕР_1 для лікування виявлених під час щорічного обстеження хвороб, зокрема, вірусного гепатиту С, що свідчить про обґрунтованість його позовних вимог.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , у відзиві на апеляційну скаргу наголошував на тому, що відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 року №168, Військова частина НОМЕР_1 не є військово-медичним закладом охорони здоров'я. Разом з цим, просив врахувати, що відповідач вчасно та в повному обсязі реагував на всі звернення ОСОБА_1 щодо медичного обстеження та лікування, забезпечував збереження його здоров'я всіма можливими та доступними засобами, в межах його компетенції. Отже, відповідач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року - залишити без змін
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з жовтня 2017 року на посаді пожежного.
Під час проходження служби у позивача значно погіршився стан здоров'я. У зв'язку із зверненнями ОСОБА_1 до медичного підрозділу відповідача, останнього було направлено до Миколаївського військового госпіталю для проходження медичного обстеження та визначення ступеня придатності для подальшого проходження військової служби у певних підрозділах ЗСУ.
Відповідно до виписки Миколаївського військового госпіталю від 27.05.2020 року, позивач знаходився з 18.05.2020 року по 27.05.2020 року в інфекційному відділенні Миколаївського військового госпіталю, де у позивача були діагностовано наступні набуті під час проходження військової служби хвороби: хронічний гепатит С першого генотипу; дискенезія жовчовивідних шляхів за гіпокінетичним типом; хронічна двобічна приглухуватість; кіста нижньої стінки лівої верхньощелепної пазухи.
Військово-лікарської комісією у свідоцтві про хворобу за № 390 від 12.06.2020 року були підтверджені виявлені у позивача вищезазначені набуті під час проходження військової служби хвороби, та було визнано позивача непридатним до служби в морській піхоті, тобто у підрозділах якої позивач проходить військову службу за контрактом.
Крім того, судом встановлено, що Довідкою Серії 12ААА № 008132 від 12.08.2020 року за результатами дослідження у застрахованої особи ОСОБА_1 виявлено 15 % втрати професійної працездатності.
Вважаючи, що відповідачем не забезпечено реалізацію його прав на належну медичну допомогу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачем було надано достатньо належних та допустимих доказів суду на підтвердження правомірності своїх дій в частині направлення позивача до медичних закладів охорони здоров'я, у зв'язку з чим суд визнав заявлений ОСОБА_1 необґрунтованим та безпідставним.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні відносини регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-ХII, Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» №548-ХІV, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008, Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. №402.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХII (далі - Закон № 2011-ХII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч 1, 2 п. 1 ст. 1 Закону № 2011-ХII охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно- гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Таким чином, вищевказаними приписами визначено, що турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників), котрий забезпечується шляхом:
- створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби;
- забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Окрім того, згідно ч. 3, 4 п. 1 ст. 1 Закону № 2011-XII військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» №548-ХІV (далі - Закон №548-ХІV) визначені загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини, обов'язки посадових осіб, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, в тому числі і порядок здійснення лікувально - профілактичних заходів у військовій частині.
Статтею 241 Закону №548-ХІV визначено, що кожний військовослужбовець повинен піклуватися про збереження свого здоров'я, не приховувати хвороб, суворо додержуватися правил особистої, громадської гігієни та утримуватися від шкідливих звичок (куріння і вживання алкоголю).
Кожний командир (начальник) зобов'язаний забезпечити у підпорядкованій йому частині (підрозділі) додержання військовослужбовцями правил особистої і громадської гігієни.
Згідно ч. 1 с. 246 Закону №548-ХІV, основними лікувально-профілактичними заходами є диспансеризація, амбулаторне, стаціонарне і санаторно-курортне лікування військовослужбовців.
Згідно ст. 254 Закону №548-ХІV, військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Вищевказана норма кореспондуються зі ст. 12 Закону №548-ХІV, згідно якої про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Згідно ст. 255 Закону №548-ХІV, амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Отже, при наявності захворювання, військовослужбовець зобов'язаний здійснити доповідь безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виявлення наявності захворювання, у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність хвороби та погреби в лікуванні.
Згідно ч. ч. 2-5 ст. 256 Закону №548-ХІV, після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.
Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого.
Згідно ст.ст. 260 - 262 Закону №548-ХІV, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство» довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до запису №3088 від 12 березня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих військової частини НОМЕР_1 » за вх. №Р34356/51 від 04.02.2020 року, старший матрос ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 зі скаргами на біль в обох колінних суглобах, де його було оглянуто лікарем частини, встановлено попередній діагноз: “Артрозо-артрит обох колінних суглобів”, та направлено на консультацію до травматолога військової частини НОМЕР_2 (військовий госпіталь у м. Миколаїв).
Після огляду травматологом та здійснення рентгенологічного дослідження колінних суглобів, Позивачу встановлено діагноз: “Посттравматичний артрит обох колінних суглобів”, надані відповідні рекомендації (звільнення від стройової підготовки, фізичних навантажень) та призначено лікування, яке він отримав в медичній роті Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними записами від 12.03.2020 року в медичній книжці позивача.
Згідно запису №4292 від 04 травня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/56 від 20.03.2020р., старший матрос ОСОБА_1 звертався до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 за направленням на проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) з діагнозом: «Вірусний гепатит С», який зі слів позивача, йому було виявлено під час обстеження 18 квітня 2020 року на вірусні гепатити в зв'язку з пологами дружини.
Згідно направлення №222 від 04.05.2020 року, що зафіксовано в «Журналі обліку проходження ВЛК військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 » за вх. №Р34356/18 від 02.01.2020 року, позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії до Військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2020 року №91 старшого матроса ОСОБА_1 направлено з 05.05.2020 року до Військової частини НОМЕР_2 , для проходження ВЛК.
Згідно запису №4504 від 13 травня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/56 від 20.03.2020 року, старший матрос ОСОБА_1 , під час проходження ВЛК, додатково звертався до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 за направленням на консультацію до інфекціоніста Військової частини НОМЕР_2 з діагнозом: “Хронічний вірусний гепатит С від 18.04.2020 року”.
За результатом проходження ВЛК, згідно Свідоцтва про хворобу №390 від 27 травня 2020 року за вх.№23 від 05.06.2020, в якому на підставі статті 4 - в графи II Розкладу хвороб, позивача було визнано непридатним до служби в морській піхоті, придатним до військової служби (рішення затверджене 18 Регіональною військово-лікарською комісією №1092, вх.№19 від 17.06.2020 року).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2020 року №109 старший матрос ОСОБА_1 прибув 27.05.2020 року до Військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків.
Під час проходження ВЛК у Військовій частині НОМЕР_2 на плановому огляді оториноларинголога йому додатково було встановлено діагноз: “Хронічна двобічна приглухуватість: праворуч кондуктивна, ліворуч змішана (нейросенсорна та кондуктивна) при сприйнятті шепітної мови на кожне вухо 6 м. Кіста нижньої стінки лівої верхньощелепної пазухи”, що підтверджується вищевказаним Свідоцтвом про хворобу та Випискою з медичної карти стаціонарного хворого.
Матеріалами справи встановлено, що згідно Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №12079 від 22.08.2018 року ОСОБА_1 поставлено діагноз: «Хронічна лівобічна сенсоневральна приглухуватість зі сприйнятті шепітної мови 1.0 м. на ліве вухо, 0.5 на праве вухо».
Крім того, згідно Виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 12.08.2018 року ОСОБА_1 поставлено діагноз: «Хронічна двобічна приглухуватість: праворуч кондуктивна, ліворуч змішана в стадії прогресії».
Згідно запису №4942 від 29 травня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих Військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/70 від 26.05.2020 року, ОСОБА_1 звертався до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 за направленням на консультацію до інфекціоніста Військової частини НОМЕР_2 з діагнозом: “Хронічний вірусний гепатит С, мінімальна активність”.
На консультації у інфекціоніста йому були надані рекомендації, а саме: прийом гепатопротекторів, звільнення від стройової підготовки, польових виходів на 10 діб.
Окрім того, позивач самостійно звернувся до оториноларинголога зі скаргами на зниження слуху, та йому було надано рекомендації щодо планової госпіталізації на 23 червня 2020 року, що підтверджується записами від 29.05.2020 року в медичній книжці позивача.
Відповідно до запису №5296 від 22 червня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/70 від 26.05.2020 року, старший матрос ОСОБА_1 звертався до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 за направленням в ЛОР- відділення Військової частини НОМЕР_2 на стаціонарне лікування, згідно отриманих раніше рекомендацій.
Відповідно до запису №259 від 22 червня 2020 року в «Журналі обліку хворих направлених на стаціонарне лікування Військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/19 від 02.01.2020 року, старшого матроса ОСОБА_1 було направлено на стаціонарне лікування в ЛОР-відділення Військової частини НОМЕР_2 з діагнозом: “Хронічна змішана туговухість”, де він перебував в період з 23 червня 2020 року по 02 липня 2020 року, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 02.07.2020 року.
Також матеріалами справи встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2020 року №130 старшого матроса ОСОБА_1 з 23.06.2020 року направлено до Військової частини НОМЕР_2 для стаціонарного лікування.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2020 року №137, старший матрос ОСОБА_1 02.07.2020 року прибув з лікування до Військової частини НОМЕР_1
За результатами лікування старшому матросу ОСОБА_1 було надано звільнення від виконання службових обов'язків, терміном на 3 доби, що підтверджується записом №5456 від 02 липня 2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих Військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/70 від 26.05.2020 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2020 року №138 старшого матроса ОСОБА_1 з 03.07.2020 року по 05.07.2020 року направлено на лікування.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2020 року №140 старший матрос ОСОБА_1 прибув з лікування до Військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків.
Разом з цим, 06 липня 2020 року, згідно запису №5508 від 06.07.2020 року в «Журналі обліку амбулаторних хворих Військової частини НОМЕР_1 » за вх.№Р34356/70 від 26.05.2020 року, старший матрос ОСОБА_1 звернувся до медичної роти Військової частини НОМЕР_1 за направленням на проходження медико-санітарної експертної комісії (далі - МСЕК), з метою встановлення ступеня втрати професійної працездатності внаслідок хвороб, визначених у Свідоцтві про хворобу №390 від 27 травня 2020 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2020 року №140 позивач направлений до Голованівської Центральної районної лікарні для проходження МСЕК з 07.07.2020 року.
Відповідно до запису №29 від 06 липня 2020 року в «Журналі військовослужбовців направлених на МСЕК», позивач був направлений до Голованівської Центральної районної лікарні для проходження МСЕК.
Згідно Довідки серії 12ААА №008132 ОСОБА_1 12 серпня 2020 року встановлено 15% ступеня втрати професійної працездатності.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2020 року №168 старший матрос ОСОБА_1 прибув до Військової частини НОМЕР_1 13.08.2020 року та приступив до виконання службових обов'язків.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновків про необґрунтованість доводів апелянта стосовно допущення командуванням Військової частини НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо неналежного реагування на погіршення стану здоров'я позивача та не направлення його до медичних закладів охорони здоров'я для проходження лікування.
Доводи апеляційної скарги із посиланням на те, що відповідачем не забезпечено надання належної медичної допомоги позивачу щодо лікування виявлених під час служби захворювань, зокрема, від вірусу гепатиту С, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки судом встановлено, що позивач був направлений на консультацію до інфекціоніста, де йому були надані певні рекомендації та призначено лікування гепатопротекторами, у зв'язку із встановленням мінімальної активності вірусу.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновків, що відповідачем було вчинено відповідні дії щодо своєчасного реагування на звернення позивача щодо надання медичної допомоги, зокрема, направлення на медичне обстеження, лікування хронічних захворювань та направлення на консультації спеціалістів військового госпіталю.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наданим сторонами в судовому засіданні. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності уповноважених осіб військової частини НОМЕР_1 в частині направлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 до медичних закладів охорони здоров'я, спроможних надати достатнє лікування виявлених під час обстеження у Миколаївському військовому госпіталі хвороб, зокрема вірусного гепатиту С - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного судового рішення 05.07.2021р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.