30 червня 2021 р.Справа № 440/2269/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 21.04.21 року по справі № 440/2269/21
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 як інваліда війни від 05.02.2021, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 ; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 як інваліда війни від 05.02.2021, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 ; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-12033468 від 05.02.2021, до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні, згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян"; зобов'язати Полтавське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 , як інваліда війни, реєстраційний № НОМЕР_1 від 05.02.2021, вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом, та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для ОСОБА_1 , як апелянта та суб'єкта звернення при встановленні істини та з'ясуванні всіх обставин справи, викладених у самому позові з посиланням на ст.55 Конституції України, норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сталу практику Європейського суду з прав людини. Стверджує, що 05 лютого 2021 року через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади ОСОБА_1 направив звернення, реєстраційний номер ФИ-12033468, начальнику Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області, в якому просив надати йому та окремо направити відповідні довідки про несення служби ОСОБА_1 у нічний час за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУ НП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошове забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Зауважує, що його законні вимоги, викладені у цьому зверненні, проігноровані відповідачем, про що свідчить, за твердженням апелянта, незаконна відповідь від 25.02.2021 вих. №ФИ-42/кц. Наголошує, що станом на 08.03.2021 апелянту не надано та окремо не направлено відповідні довідки про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Крім того, станом на 01.05.2021 не ініційовано виплату додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Також апелянту станом на 01.05.2021 не надано компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та сплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що судом першої інстанції під час прийняття рішення вищевказаних обставин та фактів взято не було, що є прямим порушенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві та прав апелянта. Просить апеляційний розгляд справи проводити за відсутності позивача.
Полтавське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що порушені у зверненні №ФИ-12033468 питання є аналогічними тим, що були предметом розгляду по справі №440/2834/20. Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2021, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Полтавського районного відділення поліції ГУНП в Полтавській області щодо не направлення довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 до ГУНП в Полтавській області. Посилається, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вважає, що в межах спірних правовідносин (звернення ОСОБА_1 від 05 лютого 2021 року №ФИ-12033468) відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 , та окремо направити до ГУНП в Полтавській області відповідні довідки про несення ним служби у нічний час за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року під час добового чергування у складі слідчо-оперативної групи для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Просить апеляційний розгляд справи проводити за відсутності представника відповідача.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 05.02.2021 через Державну установу "Урядовий контактний центр" ОСОБА_1 направив звернення реєстраційний номер НОМЕР_1 до Національної поліції України, яке адресоване начальнику Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_2 , в якому заявник зазначив, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року справа №440/2834/20 визнано протиправною бездіяльність Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області щодо не направлення довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області. У зв'язку з вищевикладеним просив надати йому та окремо направити відповідні довідки про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Наголошував, що станом на 05 лютого 2021 року з ним не проведено повного розрахунку за службу в складі слідчо-оперативної групи вказаним підрозділом за весь період служби. Зазначив, що вказане суперечить статтям 1, 12 Конвенції МОП «Про захист заробітної плати» № 95, статтям 107, 116, 117 КЗпПУ, статтям 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Згідно з частиною п'ятою статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 21- 518а14. Позивач просив ініціювати виплату йому додаткового грошового забезпечення за службу у нічний час, грошове забезпечення (компенсацію) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час, а також надати компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та сплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 24, 61).
За результатами розгляду вказаного вище звернення позивача Полтавським РУП ГУНП в Полтавській області (до реорганізації Полтавський ВП ГУНП в Полтавській області) листом за підписом т.в.о. начальника Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Сергія Бейгула від 25.03.2021 №ФИ-42/кц позивача повідомлено, що порушене у зверненні питання було предметом розгляду судової справи №440/2834/20. Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Полтавського районного відділення поліції ГУНП в Полтавській області щодо ненаправлення довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області. В решті позовних вимог відмовлено. Звернуто увагу, що вказаним судовим рішенням ні ГУНП в Полтавській області, ні Полтавське районне відділення поліції не зобов'язано вчинити жодні дії. Так, облік фактичного часу служби в нічний час, у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час для нарахування доплати здійснюється на підставі відповідного обліку (письмові накази керівників; графіки нарядів чергувань; щомісячний табель обліку робочого часу (в період чи чинності Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року №499) та довідки (довідок) обліку несення поліцейськими служби в нічний час за відповідною формою. Відповідно наявність вказаного обліку і цієї довідки (довідок) є обов'язковою умовою для виплати доплати за службу в нічний час. Оскільки довідки про несення служби в нічний час та письмові накази про залучення ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до служби в понаднормовий час внаслідок тривалого проміжку часу не збереглися, правові підстави для складання таких довідок для проведення повного розрахунку за службу у нічний час - відсутні. Аналогічних висновків дійшли суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи №440/2834/20 та зауважили, що навіть з журналів інструктажів про заходи безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю, книг нарядів, книг видачі й приймання озброєння Полтавського РВП за 2015-2016 роки неможливо встановити фактично відпрацьований позивачем час служби, зокрема в нічний час та відповідно визначити суму доплати за службу у нічний час. Вищевказані фактичні обставини свідчать про неможливість складання довідок про несення ОСОБА_1 службу у нічний час за період з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року та відповідно здійснення доплати за службу у нічний час, компенсації за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час. Ураховуючи викладене, також повідомлено про відсутність правових підстав для надання компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 може оскаржити його в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (а.с. 25).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 як інваліда війни від 05.02.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 , щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 як інваліда війни від 05.02.2021, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 , щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-12033468 від 05.02.2021, до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні, згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльності щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05 лютого 2021 року №ФИ-12033468, не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні, а також фактичного ненадання відповіді на згадане звернення, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 , відповідач не допускав, у відповідача також не виникло і обов'язку надіслання звернення позивача за належністю відповідному органу чи посадовій особі, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення, урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР.
За приписами ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Частиною 1 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян").
Відповідно до приписів ст.15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) АДРЕСА_1 , осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно зі ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз вищевказаних норм вказує, що звернення, яке відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №804/9185/15.
Колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №342/158/17.
За обставинами справи, звернення ОСОБА_1 від 05 лютого 2021 року № ФИ-12033468 розглянуто та відповідь на звернення позивачу надано листом за підписом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області Сергія Бейгула від 25.02.2021 №ФИ-42/кц.
Отже, звернення позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни, розглянуто особою, яка виконувала повноваження першого керівника державного органу, у термін не більше одного місяця від дня його надходження.
Колегія суддів зазначає, що відповідне звернення позивача вмотивоване рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 440/2834/20, яким визнано протиправною бездіяльність Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області щодо не направлення довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області.
Так, у межах предмету спору у справі № 440/2834/20 судом розглядалися вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавського районного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Полтавської області, а саме: визнання протиправною бездіяльності Полтавського районного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не направлення відповідних довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час; зобов'язання Полтавського районного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області направити відповідні довідки про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час; визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Полтавській області щодо не проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року; стягнення з ГУНП в Полтавській області невиплачене грошове забезпечення за службу у нічний час у розмірі 3167,16 грн за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року; визнання протиправною відмову ГУНП в Полтавській області, викладену в листі від 24 січня 2020 року за вих. № ФИ 106-125-126-145-269-242/кц, щодо не проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у нічний час та грошового несення служби понад установлений законодавством робочий час; визнання незаконним утримання ГУНП в Полтавській області з грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 2750,00 грн компенсації за відпустку; зобов'язання ГУНП в Полтавській області провести повний розрахунок (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 з урахуванням обставин, встановлених судом; стягнення з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 утриману компенсацію за відпустку у розмірі 2750,00 грн; стягнення з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати з урахуванням обставин, встановлених судом.
У ході розгляду справи № 440/2834/20 суди встановили відповідні обставини, надали їм оцінку та дійшли висновку, що Полтавським РВП ГУНП в Полтавській області допущено протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, яка полягає у не направленні відповідних довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Водночас позовна вимога про зобов'язання Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області направити відповідні довідки про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року до ГУНП в Полтавській області задоволенню не підлягає, оскільки внаслідок тривалого проміжку часу між звільненням позивача та зверненням його до суду зазначені довідки не збереглися.
За результатами перегляду справи №440/2834/20 Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12 січня 2021 року зазначив, що обов'язковою умовою для виплати доплати за службу в нічний час є відповідний облік (письмові накази керівників, графіки нарядів чергувань) та видана на підставі цього довідка обліку несення поліцейськими служби в нічний час як первинного документу обліку фактичного часу служби в нічний час. Суд вказав, що з урахуванням того, що довідки про несення служби в нічний час та письмові накази про залучення колишнього працівника ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 03.08.2016 до служби в понаднормовий час не збереглися, тому відсутні правові підстави для зобов'язання Полтавського районного відділення поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області направити відповідні довідки про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 до ГУНП в Полтавській області для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час.
Крім того, суд апеляційної інстанції у вищезазначеній постанові зауважив, що посилання скаржника на те, що несення служби апелянтом у нічний час, у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час в період з 07.11.2015 по 03.08.2016 підтверджується журналом інструктажів про заходи безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за 2015-2016 роки; книгою нарядів Полтавського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за 2015-2016 роки; книгою видачі й приймання озброєння за 2015-2016 роки в якій відображена достовірна інформація час та дата заступання в наряд та здавання зброї (але зазначений журнал на запит не надано для точного обрахунку часу несення позивачем служби у нічний час, у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час), є необґрунтованими, оскільки по-перше з вказаних документів неможливо встановити достеменно фактично відпрацьований служби позивача, зокрема в нічний час та відповідно визначити суму доплати за службу у нічний час, а по-друге облік фактичного часу служби позивача в нічний час, у дні щотижневого відпочинку, святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час для нарахування доплати здійснюється на підставі відповідного обліку (письмові накази керівників; графіки нарядів чергувань; щомісячний табель обліку робочого часу (в період чинності Наказу МВС України від 31.12.2007 №499) та довідки (довідок) обліку несення поліцейськими служби в нічний час за відповідною формою. Відповідно наявність вказаного обліку і цієї довідки (довідок) є обов'язковою умовою для виплати доплати за службу в нічний час".
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, питання щодо не направлення довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області вирішено в ході розгляду справи №440/2834/20.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" та ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічна норма закріплена в ст.370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р., «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди останнього з невиконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року у справі №440/2834/20 та не направленням довідок про несення служби у нічний час ОСОБА_1 за період часу з 07.11.2015 по 03.08.2016 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, та не підтверджують факт неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 як інваліда війни від 05.02.2021, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_1 не було наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що законні вимоги, викладені у зверненні позивача, проігноровані відповідачем, про що свідчить, за твердженням апелянта, незаконна відповідь від 25.02.2021 вих. №ФИ-42/кц.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин (звернення ОСОБА_1 від 05 лютого 2021 року №ФИ-12033468) відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 та окремо направити до Головного управління Національної поліції в Полтавській області відповідні довідки про несення служби ОСОБА_1 у нічний час за період часу з 07 листопада 2015 року по 03 серпня 2016 року під час добового чергування у складі слідчо-оперативної групи для проведення повного розрахунку (додаткового грошового забезпечення) за службу у нічний час та грошового забезпечення (компенсації) за службу у дні щотижневого відпочинку, святкові дні, за несення служби понад установлений законодавством робочий час.
Колегія суддів зазначає, що у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року у справі №440/2834/20, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05 лютого 2021 року №ФИ-12033468, не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні, фактичного ненадання відповіді на згадане звернення, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний № НОМЕР_1 , а також не виникнення у відповідача обов'язку надіслання звернення позивача за належністю відповідному органу чи посадовій особі, є правомірним.
Доводи апелянта з посиланням на те, що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо “ефективного засобу захисту”, принципу “належного урядування”, рішення Конституційного Суду України щодо гарантій соціального захисту певних категорій громадян з урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки ним не наведено жодних фактичних обставин справи на підтвердження вказаного факту. Крім того, положення вказаних статей ґарантують кожному право подати до суду будь-який позов щодо його прав і обов'язків та на їх ефективний захист, якими апелянт скористався.
Посилання апеляційної скарги на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки має місце неповне з'ясування судовим всіх обставин, що мають значення для справи, як наслідок це рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що носять характер припущень скаржника, які не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги, який повністю дублює позовну заяву, містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено, в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано, в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено, які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки відповідно до п.2 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію і дана справа відноситься до справ незначної складності, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 по справі № 440/2269/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 05.07.2021 року