ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2021 року м. Київ №640/14735/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо»
простягнення санкції та пені, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» (02090, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд. 5, код ЄДРПОУ 41621929), в якому просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 583,34 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот вісімдесят три гривні, 34 копійки);
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 493,00 грн. (чотириста дев'яносто три гривні, 00 копійок).
Позовні вимоги мотивовано тим, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 583, 34 грн., проте, на дату подання даної позовної заяви адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені, у зв'язку з чим, з 16.04.2020 по 12.06.2020 відповідачеві також нарахована пеня у розмірі 493, 00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.07.2020 відкрито спрощене провадження у справі та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Копія ухвали направлялася за юридичною адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштове відправлення повернулась до суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
З огляду на положення ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України така кореспонденція вважається врученою особі.
У строк, встановлений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач відзиву на позов не подав.
За таких обставин розгляд і вирішення справи суд здійснює на підставі лише наявних матеріалів справи.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
06.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» (надалі - Відповідач) надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - Позивач) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2019 рік по формі 10-ПІ (Річна Поштова), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10.02.2007 №42.
Згідно вказаного звіту Відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2019 році становила 12 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але Відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.
На підставі викладеного, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею, що в загальні сумі складає 27 076, 34 грн., а саме: 26 583, 34 грн. - штрафні санкції та 493, 00 грн. - пеня.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону №875-ХІІ).
Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу норм частини 1 статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Проаналізувавши зміст наведених вище норм статей 18-20 Закону №875-ХІІ Верховний Суд сформував наступні правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31.10.2018 №812/1136/18, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16): обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та висновки Верховного Суду, які в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для суду в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-ХІІ працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.
Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 12 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, однак жодної не було працевлаштовано.
Згідно з пунктами 3 - 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Отже, з наведеного слідує, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.
Разом з тим, матеріали справи не містять інформації стосовно надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» відповідної інформації Державній службі зайнятості.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач протягом звітного 2019 року подавав до Державної служби зайнятості звіт форми №3-ПН, що також свідчить про ненадання органам, що здійснює працевлаштування осіб з інвалідністю інформації необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах у справі №21-60а11 від 20 червня 2011 року, №21-105а12 від 26 червня 2012 року, № 21-95а13 від 02 квітня 2013 року, в яких зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому, такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Оскільки, матеріали справи свідчать, що відповідачем не було подано звітність №3-ПН упродовж 2019 року до Державної служби зайнятості, чого ним не спростовано під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.
Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
У рядку 5 поданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів слідує, що середньорічна заробітна плата штатного працівника у вказаному звіті становить 53 167, 00 грн.
Як вбачається із наявного розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, позивачем визначено суму коштів за 1-не незайняте особами з інвалідністю місце, яка становить 26 583, 34 грн.
З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 583, 34 грн.
Окрім того, згідно з частиною 2 статті 20 Закону №875-ХІІ у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Як вбачається із розрахунку позивачем обчислено пеню за ставкою НБУ станом на 12 червня 2020 року, яка за один день прострочення становить 8, 50 грн., а за час існування боргу (58 днів) - 493, 00 грн.
Загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» згідно розрахунку становить: 26 583, 34 грн. (адміністративно-господарська санкція) + 493, 00 грн (пеня) = 27 076, 34 грн (загальна сума боргу, що підлягає стягненню).
Таким чином, з відповідача належить стягнути борг у розмірі 27 076, 34 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Судовий збір, сплачений позивачем з відповідача стягненню не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 583,34 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот вісімдесят три гривні, 34 копійки).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія гарант експо» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 493,00 грн. (чотириста дев'яносто три гривні, 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа