про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 липня 2021 року м. Рівне №460/8455/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., після одержання позовної заяви
Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпкарго"
до Поліської митниці Держмитслужби
провизнання протиправним та скасування акту,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпкарго" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування акту перевірки №28/7.13-19/41902959 від 28.05.2021 про результати документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи при митному оформленні товару.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з цим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.
Як слідує з матеріалів справи, Товариства з обмеженою відповідальністю "Зіпкарго" в позовній заяві просить визнати протиправним та скасувати акт перевірки Поліської митниці Держмитслужби №28/7.13-19/41902959 від 28.05.2021 про результати документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи при митному оформленні товару.
Суд зазначає, що вказаний акт не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, визначає для нього права чи обов'язки, та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Самі по собі акти, документи перевірок тощо не породжують жодних правових наслідків чи обов'язків, а тому не мають ознак рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), оскарження яких здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України, такі документи стверджують факт проведення перевірок за дотриманням вимог законодавства і є лише носіями доказової інформації.
Отже, оскаржуваний акт перевірки Поліської митниці Держмитслужби №28/7.13-19/41902959 від 28.05.2021 на момент звернення з цим позовом до суду не порушує прав, свобод або інтересів позивача, що на підставі наведених вище положень частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України унеможливлює розгляд таких вимог як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
У рішенні № 19-рп/2011від 14 грудня 2011 р. Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондує з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Гарантоване статтею 55 Конституції Україний конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 12 грудня 2018 р. у справі № 802/2474/17-а.
Згідно з вимогами пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У частині шостій статті 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Разом з тим, суд зазначає, що «поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у сукупності з положеннями частини третьої статті 124 Конституції України, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, та тих, що взагалі не підлягають судовому розгляду.
Керуючись ст.ст. 5, 19, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст ухвали складений 02.07.21
Суддя В.В. Щербаков