про залишення позовної заяви без розгляду
30 червня 2021 року м. РівнеСправа №460/475/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.07.2002;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.07.2002.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), з 01.07.2002 проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, має статус непрацюючого пенсіонера. Відтак, позивач має право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, а також на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі, визначеному статтею 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 25% мінімальної пенсії за віком. Однак, нарахування та виплату йому вказаних доплат у визначеному законом розмірі відповідачем здійснено не було. Позивач вважає відмову відповідача у нарахуванні та виплаті йому з 01.07.2002 у належному розмірі вказаної компенсації від держави протиправними та такими, що порушують його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної законом.
Ухвалою від 28.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов'язано сторін подати додаткові докази. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що функції з нарахування та виплати пенсій, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, були передані органам Пенсійному фонду України з 01.07.2002 на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законів України” від 17.01.2002 №2981-III. 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначені постанови були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Доплата за проживання на території гарантованого добровільного відселення та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачувалася у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796-XII у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. При цьому, Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 не містить положень про відновлення чинності редакції, що діяла до внесення змін, які були визнанні неконституційними та не містить спосіб та порядок його виконання, а Верховна Рада України не приймала нових законів з даного питання. Фактично Конституційний Суд України цим рішенням визнав неконституційним підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ, який діяв у період з 01.01.2015 (момент набрання чинності цим Законом) до 01.01.2016 (момент набрання чинності Законом України №987-VІІІ). Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку позивачу вищевказаних підвищення до пенсії та додаткової пенсії. Поряд з цим, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.02.1976 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, отримує пенсію за віком та з 01.07.2002 є непрацюючим пенсіонером.
ОСОБА_1 з 18.09.1959 по даний час зареєстрований та постійно проживає в с.Одринки Сарненського району Рівненської області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 26.03.2021 №836.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с.Одринки Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 09.12.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
В грудні 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про здійснення перерахунку та виплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 39, 51 Закону №796-XII.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.01.2021 №14-9656/К-02/8-1700/21 на звернення ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку підвищення до пенсії та додаткової пенсії.
Вважаючи таку відмову органу Пенсійного фонду у непроведенні перерахунку та виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії з 01.07.2002 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”. Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Враховуючи те, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлена статтею 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, хоч і виплачується одночасно з основною пенсією, проте, за своєю природою є компенсацією від держави у вигляді соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України, а не видом пенсійної виплати. Тому на спори щодо їх нарахування та виплати не розповсюджуються положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки згідно з ч.1 ст.5 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Іншими словами, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип "res judicata".
Суд звертає увагу, що соціальні виплати, визначені ст.39 та ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у вигляді підвищення до пенсії та додаткової пенсії, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
Як встановлено судом з матеріалів справи, звертаючись у грудні 2020 року до відповідача із заявою щодо встановлення доплати до пенсії та перерахунок додаткової пенсії, позивач вже знав, що у період з 01.01.2002 розмір доплати до його пенсії та додаткової пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, а з 17.07.2018 доплата до його пенсії взагалі встановлена не була.
Проте, з позовом про здійснення перерахунку та виплати доплати до пенсії та додаткової пенсії за вищевказаний період позивач звернувся лише 26.01.2021 шляхом його надіслання 21.01.2021 засобами поштового зв'язку, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 04.01.2021 №14-9656/К-02/8-1700/21 на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Така позиція суду узгоджується з висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, до обставин даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду з таким позовом. Заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачем не подано, оскільки позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущено.
Відтак, підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в ході судового розгляду справи судом не встановлено.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись статтями 123, 240, 241, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких його було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повну ухвалу складено 30 червня 2021 року.
Суддя Н.О. Дорошенко