Справа № 420/4693/21
05 липня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Білостоцький О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, в якому позивач просить суд стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 17.10.2020 року по 06.12.2020 року.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 було визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 08.04.2020 року №216 в частині застосування до інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку УПП в Одеській області майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення; визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 15.04.2020 року №275о/с про звільнення зі служби в поліції по управлінню патрульної поліції в Одеській області в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку УПП в Одеській області з 15 квітня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді майора поліції інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області; стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2020 року по 16.10.2020 року (по день ухвалення рішення) з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 25.11.2020 року №898 о/с на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 було скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 15 квітня 2020 року №275 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області, та поновлено з 15 квітня 2020 року на посаді інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області; виплачено заробітну плату за один місяць у розмірі 10340,93 грн. з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів. У грудні 2020 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за один місяць у розмірі 10340,93 грн.
Решту заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2020 року по 16.10.2020 року ОСОБА_1 не виплачено по теперішній час.
При цьому, як стверджує позивач 07.12.2020 року його було допущено до виконання посадових обов'язків інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 року по справі №420/3886/20 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 420/3886/20 залишено без змін.
За твердженням позивача період неотримання заробітку у зв'язку із затримкою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 становить з 17.10.2020 року по 06.12.2020 року.
З огляду на вищезазначене позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/4693/21 та просить суд стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 17.10.2020 року по 06.12.2020 року.
Ухвалою суду від 31.03.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
17.05.2021 року від представника Департаменту патрульної поліції до суду надійшли клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, а також у зв'язку із не сплатою ним судового збору.
Так в обґрунтування заяви про залишення адміністративного без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду відповідач зазначив, що наказом Департаменту патрульної поліції №898о/с від 25.11.2020 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 УПП в Одеській області, у зв'язку з чим саме з цього дня позивачу почали виплачувати грошове забезпечення. Отже, несвоєчасність виконання рішення суду від 16.10.20 року у справі №420/3886/20 щодо поновлення позивача на службі в поліції мало місце, виключно у період з 17.10.20 року по 24.11.20 року. Однак, позивач вказує на закінчення цього періоду 06.12.2020 року, що не відповідає дійсності.
Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Поряд із цим, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не входить до структури заробітної плати, то в даному випадку підлягають застосуванню строки позовної давності, визначені ч. 1 ст. 233 КЗпП України (тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права).
У своєму позові ОСОБА_1 вказує, що він дізнався про порушення свого права лише 03.02.21 року, коли було винесено постанову П'ятим апеляційним адміністративним судом у справі №420/3886/20, та саме з цього часу, на думку позивача, потрібно рахувати 3-х місячний строк звернення до суду.
Однак, як стверджує відповідач, такі доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки як зазначалося вище, рішення суду від 16.10.20 року у справі №420/3886/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції підлягало негайному виконанню (не залежно від його подальшого оскарження чи не оскарження в апеляційному порядку).
За таких умов на думку відповідача 3-х місячний строк звернення до суду із вимогою щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасне виконання рішення суду потрібно рахувати саме з дня ухвалення рішення Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/3886/20, тобто з 16.10.20 року.
Отже, за твердженням відповідача, при зверненні з позовом у даній справі позивачем було пропущено 3-х місячний строк звернення до суду. При цьому клопотання про поновлення такого строку не заявлялось, поважні причини пропуску строку не наводились, належними, допустимими, достовірними доказами не підтверджувались.
В обґрунтування клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із несплатою позивачем судового збору відповідач зазначив, що відповідно до приписів Закону України «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки виконання рішення не входить до структури заробітної плати, а тому за таку вимогу позивач повинен сплачувати судовий збір, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №940/4518/16. Водночас ОСОБА_1 доказів сплати судового збору при зверненні до суду із позовною заявою не надав.
Ухвалою суду від 25.05.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду в порядку, визначеному ч. 13 ст. 171 КАС України, було залишено без руху та зазначено, що позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом разом з доказами поважності причин пропуску такого строку, або зазначити інші підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
При цьому при постановленні ухвали суд виходив з наступних законодавчих положень.
Так відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України обумовлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, нормами КЗпП України передбачені випадки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у разі поновлення на роботі вирішується питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника вирішується питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника (стаття 236 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Аналогічну правову позицію було висловлено, Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 у справі №522/13736/15 (№61-25545сво18).
Так Верховний суд відзначив, що "середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права".
Водночас Верховий Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 зробив відступ від раніше сформованої практики та зазначив, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість встановлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті із встановленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
У зв'язку з цим судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
З матеріалів справи судом вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 було визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 08.04.2020 року №216 в частині застосування до інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку УПП в Одеській області майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення; визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 15.04.2020 року №275о/с про звільнення зі служби в поліції по управлінню патрульної поліції в Одеській області в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку УПП в Одеській області з 15 квітня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді майора поліції інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку Управління патрульної поліції в Одеській області; стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2020 по 16.10.2020 року (по день ухвалення рішення) з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Наказом Департаменту патрульної поліції від 25.11.2020 року №898 о/с на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 було скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 15 квітня 2020 року №275о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області, та поновлено його з 15 квітня 2020 року на посаді інспектора взводу №1 роти №8 батальйону №2 полку управління патрульної поліції в Одеській області, виплачено заробітну плату за один місяць у розмірі 10340,93 грн. з урахуванням належних до сплати податків та інших обов'язкових платежів. У грудні 2020 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за один місяць у розмірі 10340,93 грн.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, з 25.11.2020 року позивача було поновлено на роботі та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 у цій частині вважається виконаним. З огляду на зазначене перебіг строку звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у порядку ст.236 КЗпП розпочався 25.11.2020 року.
Водночас до суду з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся лише 26.03.2021 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду (з урахуванням правової позиції Верхового Суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20).
Статтею 123 КАС України визначені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема після відкриття провадження у справі.
Так згідно ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У свою чергу, правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України “Про судовий збір”.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про судовий збір” платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (ч. 1 ст. 3 Закону України “Про судовий збір”).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Даний спір виник у зв'язку із бездіяльністю Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року №420/3886/20 в частині своєчасного поновлення його на посаді.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки виконання рішення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Вказане повністю узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2019 року по справі №910/4518/16, а також зі змістом постанов Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15 та від 21.01.2020 року у справі №826/15879/18.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується судовий збір у розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про судовий збір” судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2 270,00 гривні.
Позивачем були заявлені позовні вимоги майнового характеру, проте, в порушення ч. 3 ст. 161 КАС України, не надано до суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі. Крім того, позивачем не зазначено суду суми, яка підлягає стягненню на його користь, та не надає розрахунку цієї суми.
Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Ухвалу суду від 25.05.2021 року про залишення адміністративного позову без руху після відкриття провадження у справі №420/4693/21 ОСОБА_1 отримав засобами поштового зв'язку 16.06.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Разом з тим, станом на 05.07.2021 року ОСОБА_1 недоліки, зазначені в ухвалі суду від 25.05.2021 року в п'ятиденний строк не усунув, заяву про продовження процесуальних строків у зв'язку із карантином не надав та жодним чином не повідомив суд про неможливість усунення недоліків у строк, встановлений судом.
Відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на предмет спору у даній справі та зважаючи, що позивачем, на виконання ухвали суду від 25.05.2021 року не було усунуто недоліків адміністративного позову та не надано доказів сплати судового збору, доказів поважності пропуску строку звернення до суду в межах адміністративної справи №420/4693/21, суд доходить висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі вимог ч.15 статті 171 КАС України.
Керуючись приписами ст.ст. 5-11, 90, 122, 123, 160-161, 166, 171, 241, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями ст.ст. 293, 295 та пп. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Головуючий суддя Білостоцький О.В.