30 червня 2021 року м. Львів справа №380/4011/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Винник В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ - 14321653) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 червня 2016 року по 18 липня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 18 липня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення 18 липня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби ОСОБА_1 ;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19 липня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній адміністративній справі.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп'як О.О.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент виключення зі списків особового складу відповідача йому не було виплачено індексації грошового забезпечення у період з 01 липня 2016 року по 18 липня 2018 року. Тому на день звільнення з військової служби з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема індексації грошового забезпечення. На думку позивача, у даному випадку суб'єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який становить період з 19 липня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі. З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву (вх. №31423 від 23.06.2020) представник відповідача зазначає, що відповідно з надходженням фінансування для виплати індексації Львівським прикордонним загоном 05 червня 2020 року була виплачена позивачу індексація грошового забезпечення за зазначений період у сумі 4578, 93 грн., про що свідчить відомість розподілу виплат Військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2020 року за № 200605СТ400978. Вказують, що на день звільнення позивача зі служби, був відсутній спір щодо виплат при звільненні. Також у відзиві покликаються на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Окрім того, зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги вважає необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом начальника Західного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України від 17.07.2018 № 291-ос, майора ОСОБА_1 , начальника першого сектору міжрайонного оперативно - розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Львів) оперативно - розшукового управління, звільнено з військової служби за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 18.07.2018.
Представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із адвокатським запитом від 19.03.2020, в якому, зокрема, просив нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у разі її не проведення.
Листом від 30.03.2020 № 11/3886 відповідач повідомив представника позивача, зокрема, про те, що індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась, а саме з червня 2016 року по липень 2018 року, у зв'язку відсутністю бюджетних асигнувань згідно з кошторисних призначень на відповідні періоди.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
За змістом частин 2, 3 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон №1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що відповідно до відомості розподілу виплат від 05 червня 2020 року відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) підтверджується нарахування індексації позивачу в сумі 4578, 93 грн.
Враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у зазначеному вище періоді та стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 18 липня 2018 року є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення з 18 липня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби ОСОБА_1 та стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19 липня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.
Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби (18 липня 2018 року) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.
Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків - 18 липня 2018 року, проте виконав свій обов'язок у повному обсязі лише 05 червня 2020 року ( виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 4578, 93 грн.). Не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним. Відповідачем не надано будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо) на момент звільнення.
Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльністю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 19 липня 2018 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку - 05 червня 2020 року. Отже, фактично затримка у розрахунку становить 687 днів.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Західного регіонального управління Львівського прикордонного загону від 26 жовтня 2020 року за № 572 за два останні повні місяці перед звільненням (травень - червень 2018 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 14608, 50 грн за травень 2018 року та 14608,50 грн за червень 2020 року, що за два місяці становить 29217, 00 грн. Середньоденний заробіток позивача становить - 478, 97 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 478,97 гривень, а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 329 052, 39 грн (478,97*687 робочих днів за період з 19 липня 2018 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку - 05 червня 2020 року.
Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачу у порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення в розмірі 4578,93 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.
За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4578, 93 грн/329 052, 39 грн., (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,014.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 478,97 грн., (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,014 х 687 (днів затримки розрахунку) = 4606,73 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 4606, 73 гривень, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку із 18 липня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ).
Стягнути з Львівського прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ - 14321653) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4606,73 грн.
У задоволенні решти позовним вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 липня 2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна