Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/939/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Гребенюк Т.Д.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (61099, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 36-А); Прокуратура, що забезпечує участь у справі: Харківська обласна прокуратура (61001, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108)
до Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) , Товариства з обмеженою відповідальністю "АКЛОР" (61145, м.Харків, вул. Космічна, 12, код ЄДРПОУ 41705703)
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку
за участю представників сторін :
позивача - прокурор Кадацька Д.М.,
відповідача - представник Харківської міської ради Столбовий М.І.
24.03.2021 року до суду звернувся керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова з позовом до Харківської міської ради (далі - відповідач 1 або ХМР) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКЛОР» (надалі - відповідач 2 або ТОВ «АКЛОР») про визнання незаконними та скасування п.п.19.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 року за 2009/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» та п.п. 6.1-6.3 п.6 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 2090/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками». Також прокурор просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:07:001:0127, по вул. Олімпійська,12, у м. Харкові, площею 1,2185 га, що був укладений між Харківською міською радою та ТОВ «АКЛОР» 05.06.2020 на підставі вказаних рішень, та зобов'язати ТОВ «АКЛОР» повернути отриману за цим договором земельну ділянку.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається, що в порушення вимог закону, зокрема ст.ст. 124, 134, 135 ЗК України, право оренди землі ТОВ "Аклор" було набуто не на конкурентних засадах (без земельних торгів), тому рішення ХМР є незаконними, а договір оренди - недійсним. Крім цього, прокурор зазначає, що площа забудови нежитлових будівель не відповідає вимогам ДБН та становить лише 0, 76 % від площі земельної ділянки, яка була відведена ТОВ «Аклор». Також прокурор звертає увагу у позові, що зі змісту оскаржуваного рішення в частині, що стосується цільового використання вбачається, що земельна ділянка надається ТОВ "Аклор" для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а не для обслуговування та експлуатації належних ТОВ "Аклор" на праві власності нежитлових будівель літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «Г-1», літ. «Ж-1».
За твердженням прокурора, неправомірними рішеннями відповідача 1 порушено інтереси держави у сфері земельних відносин, що, в свою чергу суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 5 ЗК України, на захист яких й подано цей позов.
Відповідач ТОВ «АКЛОР» проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що на земельній ділянці, яка була ним отримана в оренду, знаходиться нерухоме майно, яке є його власністю. Наведені обставини, за твердженням відповідача, дозволяють отримати право оренди за процедурою, передбаченою ч. 2 ст. 134 ЗК України, без проведення процедури земельних торгів. Крім того, відповідач 2 зазначає, що положення ч. 2 ст. 134 ЗК України не ставлять підстави набуття права оренди земельної ділянки в залежність від площі нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці; жодним нормативним актом не унормовано, що при розробленні проектів землеустрою мають враховуватися певні пропорції співвідношення площі таких об'єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться; не містять таких норм й вимоги ДБН.
ХМР у відзиві проти позову також заперечує. Вказує, що позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності і прокурором не обґрунтовано порушення інтересів держави при наданні ХМР дозволу на розробку проекту землеустрою, не надано жодних доказів щодо невідповідності затвердженого проекту землеустрою спірної земельної ділянки певній нормі законодавства. Відповідач 1 зазначає, що оскільки на спірній земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна, які належать на праві власності ТОВ «Аклор», це, відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України, виключає відчуження земельної ділянки виключно на конкурентних засадах. ХМР посилається, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд.
Заяви та клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі 922/939/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.04.2021 року о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.
06.04.2021 року від Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова до суду надійшло клопотання (вх.7734) про долучення до матеріалів справи копії проекту землеустрою щодо відведення ТОВ «АКЛОР» земельної ділянки із земель територіальної громади м.Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури за адресою: м.Харків, вул. Олімпійська, 12 (т.1, а.с. 92-203).
12.04.2021 року від представника ТОВ «АКЛОР» Скринніка І.А. надійшла заява (вх. 8179) про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву у зв'язку із неотриманням копії позовної заяви Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова (т. 1, а.с.205).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.04.2021 року вказані клопотання були задоволені; підготовче засідання відкладено на 05.05.2021 року о 10 год. 00 хв. (том 2, а.с.54).
19 квітня 2021 року та 05 квітня 2021 року до суду надійшли клопотання ХМР про залишення позову без розгляду (т. 1, а.с.210-218; т. 2, а.с. 120-134).
Так, у клопотанні (вх. №8786 від 19.04.2021 року) ХМР посилається, що прокурором не обґрунтовано наявності встановлених законом підстав представництва інтересів держави при зверненні з позовом, що свідчить про відсутність у нього процесуальної дієздатності. Також ХМР вказує на помилковість твердження прокурора, що орган, уповноважений здійснювати контроль за дотриманням земельного законодавства відсутній, адже такий контроль має здійснювати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області. Разом з тим, прокурором не надано належні та допустимі докази того, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.
Клопотання про залишення позову без розгляду (вх. №10038 від 05.05.2021 року) обґрунтоване тим, що прокурором не доведено дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Як посилається ХМР, прокурор мав до подання позову звернутися до Харківської міської ради для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення про відсутність такого порушення.
Заперечуючи проти вказаних клопотань, прокурор вказує (т. 2, а.с.55-67), що при вирішенні питання щодо представництва прокурором інтересів держави в особі уповноваженого органу ключове значення має наявність у вказаного органу повноважень та обов'язків щодо звернення до суду з позовом певної категорії, які у Держгеокадастру відсутні. Зазначає, що оскільки Харківська міська рада, яка є органом, уповноваженим територіальною громадою м. Харкова на розпорядження земельними ділянками комунальної власності, а також на здійснення державного контролю щодо дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності на території міста Харкова, є відповідачем, тому прокурор звертається з цим позовом самостійно у якості позивача. Також прокурор посилається, що Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі 1-1/99 вказано, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок (а не право) щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Також зазначає, що процедура, передбачена абзацами 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попередньою повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 справі 587/430/16-ц.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2021 року відмовлено у задоволенні клопотань (вх. 8786 від 19.04.2021 року; вх. 10038 від 05.05.2021 року) про залишення позову без розгляду; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2021 року о 10 год. 30 хв. (т. 2, а.с.176-178).
23.06.2021 року під час розгляду справи по суті прокурором було подано клопотання про долучення доказів по справі (вх.14771), а саме витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 262629905 від 23.06.2021 року, що, за твердженням прокурора, є доказом знищення будівель, споруд, належних ТОВ "Аклор" і має значення для розгляду цієї справи.
За результатами розгляду вказаного клопотання Суд, з огляду на положення ч. 9 ст. 80 ГПК України, вказані докази не бере до уваги, оскільки прокурором не надано підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, і не доведено обставин, за наявності яких вказана норма звільняє учасника провадження від такого обов'язку.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що обставини ймовірного знищення будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, про які стверджує і на які посилається прокурор в обґрунтування свого клопотання (вх.14771), не входять до предмету доказування у цій справі з огляду на предмет та підстави позову та не впливають на дійсність оспорюваного договору та законність спірного рішення ХМР. А оскільки Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41), обставини ймовірного знищення належних на праві власності ТОВ "Аклор" будівель не можуть свідчити про порушення такими діями прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади як підстави для їх судового захисту.
Щодо процесуальної дієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України).
Згідно з ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру. Так, ст. 23 цього закону визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3). Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4).
Отже, системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява 42454/02, § 35).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також зазначає компетентний орган, якщо такий наявний.
У даній справі, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави та не визначив у позовній заяві Харківську міську раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки Харківська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства, а тому не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем у справі. Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.
За аналогічних обставин у справі 698/119/18 Велика Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 дійшла висновку, що у разі коли прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Управління одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними та скасування його наказів, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які він заявив, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (цей орган не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем). При цьому Велика Палата Верховного Суду підтримала свою позицію, наведену у справі 587/430/16-ц у постанові від 26.06.2019 про те, що процедура, передбачена ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (щодо попереднього повідомлення компетентного органу про порушення інтересів держави) застосовується тільки у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту, а не у випадку відсутності компетентного органу. Аналогічна позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі 922/708/19.
Суд враховує вказані висновки Великої Палати Верховного Суду та стверджує про безпідставність посилань ХМР у клопотанні (вх. 10038) на необхідність попереднього повідомлення компетентного органу, оскільки у даному випадку прокурором оскаржується саме рішення Харківської міської ради та остання виступає у даній справі в якості відповідача.
Щодо посилань Харківської міської ради (у клопотанні вх. 8786 від 19.04.2021) на те, що у даних правовідносинах контроль за дотриманням вимог земельного законодавства здійснює Держгеокадастр та саме неналежне виконання останнім своїх функцій мав доводити прокурор при зверненні до суду з відповідним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно зі статтею 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. За змістом статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України. Відповідно до частини першої статті 5 цього ж Закону державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Водночас відповідно до статті 15-2 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 482 доповнено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", підпунктами 25-1 - 25-10 щодо повноважень цього центрального органу виконавчої влади в частині здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх форм власності.
Згідно з пунктом 25-1 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме: 1) функцію розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функцію органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
В даному випадку, спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, право розпорядження якою належить територіальній громаді в особі Харківської міської ради. Звідси Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.
Аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року по справі 910/8737/19.
Суд зазначає, що висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі 917/273/20, які сформовані з посилання на висновки Великої Палати у справі 912/2385/18 від 26.05.2020, не можуть бути застосовані судом у даній справі, так як правовідносини які були предметом дослідження у справі 912/2385/18 не є подібними правовідносинам які склались в даній справі, оскільки: у тій праві був зовсім інший суб'єктний склад, так як прокурор звертався з позовом в інтересах держави в особі позивачів Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України, тобто в даній справі прокурором було визначено відповідний орган, який уповноважений здійснювати представництво інтересів держави, при цьому позов заявлено до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Укртранссервіс-груп та Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА, серед складу котрих був відсутній орган рішення якого оскаржується.
У даній справі Харківська міська рада не в змозі самостійно реагувати на повідомлення прокурора, оскільки не наділена повноваженнями щодо скасування свого рішення, як і не має можливості подати позов про скасування своїх рішень, оскільки такі дії апріорі суперечитимуть змісту функцій Харківської міської ради як органу місцевого самоврядування, оскільки рішення прийняті органом місцевого самоврядування є законними доти, доки протилежного не встановлено судом, а отже в даному випадку Харківська міська рада фактично обмежена в можливості усунути порушене право самостійно.
При цьому, з відзиву на позовну заяву Харківської міської ради вбачається, що вона не погоджується з позовом прокурора, вважає оскаржувані рішення законними та такими, що відповідають нормам законодавства України, доводи прокурора вважає необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову, чим заперечує проти наявності будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваних рішень, а тому на переконання суду, в даному випадку прокурор може самостійно здійснювати представництво інтересів територіальної громади та набувати статусу позивача, оскільки таким чином усуває стан юридичної невизначеності щодо порушених, на його думку, прав.
Вказані висновки суду узгоджується із правовими позиціями викладеними у Постановах Великої Палати у справі 922/2385/18 від 26 травня 2020 року у справі 469/1044/17 від 15 вересня 2020 року, у справі 587/430/16-ц від 26 червня 2019 року.
Ураховуючи те, що прокурор у даній справі, на виконання вимог ст. 53 ГПК України навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренду землі та повернення земельної ділянки, суд дійшов висновку про наявність процесуальної дієздатності у прокурора для подання позову до суду та відсутності підстав для залишення позову без розгляду.
Щодо аргументів по суті справи.
Виходячи з предмету даного спору, предметом оцінки є правомірність прийняття ХМР рішень про надання в оренду землі за процедурою передбаченою статтями 122, 123 124 та частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, тобто без проведення земельних торгів.
Враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Порядок надання земельних ділянок регулюється ЗК України. Відповідно до пункту 1 статті 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).
За приписами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Щодо набуття права оренди на земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать ТОВ "Аклор", поза конкурентною процедурою:
Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частина 1 ст. 134 ЗК України як загальне правило встановлює обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Матеріали справи свідчать, що на земельній ділянці, правомірність надання якої в оренду ТОВ "Аклор" оспорюється прокурором, розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), які належать ТОВ "Аклор" на праві приватної власності.
Так, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «АКЛОР» (код 41705703) зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 12: нежитлова будівля літ. «Ж-1» загальною площею 20, 0 кв.м., нежитлова будівля літ. «Е-1», загальною площею 23,0 кв.м., нежитлова будівля літ. «Д-1» загальною площею 25, 0 кв.м., нежитлова будівля літ. «Г-1» загальною площею 25, 0 кв.м. Це право виникло на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Ж-1", загальною площею 20,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Ж-1", загальною площею 20,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Е-1", загальною площею 23,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Е-1", загальною площею 23,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Д-1", загальною площею 25,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Д-1", загальною площею 25,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 20 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Г-1", загальною площею 25,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12; договору купівлі-продажу від 21 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., відповідно до якого ТОВ "АКЛОР" прийняв у власність ? частку нежитлової будівлі літ. "Г-1", загальною площею 25,0 кв. м., що знаходиться за адресою м.Харків, вул. Олімпійська, буд. 12.
Відповідно до п.п.19.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 року за 2009/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» ТОВ «Аклор» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно 1,2184 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійська, 12. Згідно з п. 19.4. вищезазначеного рішення будівництво об'єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. «Ж-1», літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «Г-1», які належать ТОВ «Аклор» на праві приватної власності.
Відповідно до п.п. 6.1-6.3 п.6 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 2090/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками», ТОВ «Аклор» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійська, 12; надано ТОВ «Аклор» в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310138500:07:001:0127) площею 1,2185 га із земель територіальної громади м.Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови до 01.05.2025; будівництво об'єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «Г-1», літ. «Ж-1», які належать ТОВ «Аклор» на праві приватної власності. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0005038432020 від 10 червня 2020 року земельна ділянка із кадастровим номером 6310138500:07:001:0127 була зареєстрована 16 квітня 2020 року.
Таким чином, ТОВ "Аклор" належними, допустимими та достатніми доказами доведено факт розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:07:001:0127, наданій ТОВ "Аклор" у користування, об'єктів нерухомого майна, належних йому на праві власності.
Вказані обставини - знаходження об'єктів нерухомого майна ТОВ "Аклор" на спірній земельній ділянці - унеможливлюють застосування конкурентних засад у разі продажу права оренди цієї земельної ділянки, що, як виняток, і передбачено ч.2 ст. 134 ЗК України.
Такий підхід повністю відповідає відомому ще з часів римського права принципу «superficies solo cedit» (від лат. збудоване на землі слідує за нею), сьогодні відомому як принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Зміст вказаного принципу розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та ст.377 ЦК України з урахуванням змін, внесених 02.02.2021 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об'єкта нерухомості)» і зводиться до того, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомого майна, не може претендувати на земельну ділянку, на якій такий об'єкт нерухомого майна розміщений. Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі 921/158/18.
Реалізація іншого підходу - коли право на земельну ділянку може набуватися не власником нерухомого майна, що розміщене на такій земельній ділянці - з певною ймовірністю призведе до штучного розщеплення прав на об'єктивно єдиний об'єкт - земельну ділянку і розташоване на ній нерухоме майно. І, як наслідок, ускладнить цивільний оборот і спричинить безліч спорів стосовно вказаного майна.
Виняток з загального правила про конкурентні засади продажу прав на земельні ділянки, передбачений абз.1 ч.2 ст.134 ЗК України, саме і спрямований на уникнення вказаних ситуацій та послідовну реалізацію принципу єдиної долі земельної ділянки та розташованих на ній об'єктів нерухомого майна.
Тож твердження прокурора про неправомірність рішень ХМР - п.п.19.3. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 року за 2009/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів» та п.п. 6.1-6.3 п.6 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 2090/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками» - у зв'язку з тим, що право оренди земельної ділянки ТОВ "Аклор" було надано поза процедурою земельних торгів, базується на довільному тлумаченні ним положень чинного законодавства України.
Щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а не для обслуговування будівель, належних ТОВ "Аклор".
Чинний Земельний кодекс України, зокрема, і абз.1 ч.2 ст.134 ЗК України, що надає право власнику нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, отримати права на цю земельну ділянку не на конкурентних засадах, не передбачає як умову для реалізації такого права - набуття прав на земельну ділянку саме з метою обслуговування будівель, споруд, що розміщені на ній.
Тому посилання прокурора в обґрунтування позовних вимог, що земельну ділянку було надано не для обслуговування будівель, споруд, належних ТОВ "Аклор" на момент винесення спірного рішення та укладення оспорюваного договору, а для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, позбавлені правового підґрунтя та не можуть бути підставою для задоволення позову.
Щодо розміру земельної ділянки, наданої у користування згідно спірного рішення Харківської міської ради та відповідно до спірного договору оренди, суд зазначає наступне.
Чинний Земельний кодекс України, зокрема, і абз.1 ч.2 ст.134 ЗК України, що надає право власнику нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, отримати права на цю земельну ділянку не на конкурентних засадах, не встановлює жодних обмежень чи будь-якої кореляції між розміром земельної ділянки і розміром будівель, споруд, що на ній розміщені.
Прокурор посилається, що розмір земельної ділянки у 131 разів перевищує розмір будівель, що на ній розміщені, і значно перевищує розмір земельної ділянки, що об'єктивно необхідна для обслуговування розміщених на ній будівель, споруд. Разом з тим, прокурором, всупереч приписам ст. 76, 77 ГПК України, не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження розміру земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будівель, належних ТОВ "Аклор" (наприклад, висновку експертизи), як і не доведено з посиланням на норму чинного законодавства, що розмір такої земельної ділянки має відповідати мінімально (чи максимально) необхідному розміру земельної ділянки для обслуговування будівлі, споруди, що на ній розміщена.
Крім того, земельна ділянка, яка була надана ТОВ "Аклор", саме у такому розмірі вже була сформована.
У відповідності до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Саме проект землеустрою відіграє основну роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки, оскільки у ньому враховуються особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може мати різне співвідношення до площі будівель і споруд, які на ній розміщені.
Як свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0005038432020, державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:07:001:0127, що відбулась 16.04.2020, передувала прийняттю ХМР рішення від 22.04.2020 ? 2090/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками».
Прокурором не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, не відповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Навпаки, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Аклор" був розроблений та погоджений у встановленому чинним законодавством порядку. Прокурором відповідні обставини не спростовані.
Крім того, Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за 44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону 104 від 26 квітня 2019 року, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 80, також не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.
В пункті 6.1 Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо.
Необґрунтованим та безпідставним є посилання прокурора на п. 3.25 та п. 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм. Отже, п. 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки.
Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо.
З огляду на наведене, посилання прокурора на вказані положення ДБН в обґрунтування позовних вимог є такими, що позбавлені правового підґрунтя.
На думку колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеної у постанові від 09.02.2018 року у справі 910/4528/15-г, питання обґрунтування розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, потребує спеціальних знань та відповідно до частини 2 статті 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» повинно визначатися шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи із урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, тощо. Проте позивачем така експертиза заявлена не була.
При цьому прокурором також не доведено того, що оспорювані рішення порушили права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки, виходячи з тлумачення цих категорій Конституційним Судом України. Так, Конституційний Суд України в Рішенні 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв'язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об'єктивного та прямо не опосередкованого в суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.
Посилання прокурора на правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України у справі 910/1356/13 та у справі 910/4528/15-г, не приймаються судом з огляду на наступне. Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі 444/2909/15-ц). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 419/9907 "Про передачу ТОВ"Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом'янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом'янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від09.02.2018 дійшов висновку, що в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013, а в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від23.10.2013 незаконно об'єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.
У свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 у справі 910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.
На відміну від справи 910/4528/15-г і справи 910/1356/13, у справі, що розглядається, суд виходить із фактичних обставин про те, що на спірній земельній ділянці розташовано нежитлові будівлі літ. «Ж-1», літ. «Е-1», літ. «Д-1», літ. «Г-1», які належать ТОВ «АКЛОР» на праві приватної власності, а на підставі оспорюваного рішення міської ради передається сформована відповідно до вимог чинного законодавства земельна ділянка.
Аналіз висновків, зроблених у вказаній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовлюють прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий номер 6310138500:07:001:0127, по вул. Олімпійській, 12, у м. Харкові, площею 1,2185 га, укладеного між ХМР та ТОВ «АКЛОР», Суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі". Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. За змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України "Про оренду землі"). Ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди землі, а саме, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.
На момент укладення спірного договору оренди земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності і, відповідно, право розпорядження такою земельною ділянкою згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень Харківської міської ради.
Судом встановлено, що спірний договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «АКЛОР», укладено уповноваженим суб'єктом, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі.
Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
Враховуючи, що оспорювані рішення ХМР є такими, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, про що Суд зазначив вище, і прокурором не доведено наявність у спірних договірних правовідносинах між ХМР та ТОВ "Аклор" інших обставин, з якими чинне законодавство пов'язує недійсність договору оренди землі, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:07:001:0127, по вул. Олімпійська,12, у м. Харкові, площею 1,2185 га, що був укладений між ХМР та ТОВ «АКЛОР» 05.06.2020 також задоволенню не підлягає.
Наведене вище виключає і задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «АКЛОР» повернути земельну ділянку кадастровий номер 6310138500:07:001:0127, по вул. Олімпійська,12, у м. Харкові, площею 1,2185 га, Харківській міській раді.
Приймаючи рішення у цій справі, Суд вважає за необхідне звернутися також до практики Європейського суду з прав людини. Так, в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, концепція "майна" не обмежується власністю на матеріальні речі: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54). Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.
Таким чином, право оренди ТОВ «АКЛОР» на спірну земельну ділянку становить "майно", яке підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Суд констатує, що прокурором не доведено, що таке втручання є законним, відповідає суспільним інтересам та є пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Зокрема, одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку прокурор взагалі не порушував.
Європейський суд з прав людини також підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування» (Рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України»). Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок, і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії"). Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Виникненню права оренди у ТОВ «АКЛОР», передувала діяльність органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за дотримання процедур надання земельної ділянки не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним є за своєю суттю втручанням у право особи мирно володіти майном.
Аналізуючи питання обсягу оцінки та відображення у судовому рішенні аргументів сторін, зокрема, і посилань на судову практику та правові позиції Верховного Суду, Суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та заперечуючи щодо них, спростовуючи право прокурора на звернення до суду з цим позовом та стверджуючи про наявність такого права, сторони посилалися на чисельну практику ВС - майже 30 постанов. Кожен правовий висновок ВС, на який посилалися сторони, було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано Судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз'ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що Судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, Суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.У задоволенні позову керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "05" липня 2021 р.
Суддя Т.Д. Гребенюк