Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"01" липня 2021 р. м. Рівне Справа № 914/746/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ
до відповідача Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат", м.Львів
про зобов'язання вчинити дії
Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.
представники сторін:
від органу прокуратури Кіряков С.В.
від Міністерства оборони не з'явився
від відповідача не з'явився
Суть спору:
Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" про зобов'язання відповідача вжити заходи, передбачені ст.ст. 92, 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України з метою набуття права постійного користування земельною ділянкою у м.Рівне по вул.Артилерійська, 5а, площею 1,67 га та оформлення речових прав на неї.
Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка перебуває на оперативному обліку КЕВ м.Рівне. ДП "Львівський військовий лісокомбінат" будучи постійним користувачем земельної ділянки №21/2, площею 1,67 га не вжито заходів щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та проведення її реєстрації в органах Держгеокадастру згідно вимог земельного законодавства.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 11 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання на 08 червня 2021 р. на 11:00 год.
07.06.2021 р. до канцелярії суду від Міністерства оборони України надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі його представника.
08.06.2021 р. представник відповідача у судове засідання не з'явився. Причини неявки не повідомив, заяв/клопотань від нього не надходило. Відзив станом на 08.06.2021 р. до канцелярії суду не надійшов. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Ухвалою від 8 червня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 01 липня 2021 року.
В судове засідання 01.07.2021 р. представники Міністерства оборони України та відповідача не прибули. Про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно положень статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір за наявними у справі матеріалами без участі представників Міноборони та відповідача.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з вивченням стану додержання вимог земельного законодавства при використанні земель оборони, проведеним військовою прокуратурою Рівненського гарнізону у лютому 2021 року встановлено, що на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне (падалі -КЕВ м. Рівне) перебуває військове містечко №21 загальною площею 2,3 га за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5.
Зокрема, вказана земельна ділянка площею 2,3 га на підставі державного акту на право користування землею №37 від 03.03.1987 року та доданого до нього плану землекористування, виданого виконавчим комітетом Рівненської обласної ради народних депутатів УРСР, передана в безоплатне та безстрокове користування для державних потреб.
Відповідно до відомості наявності та використання земельних ділянок (Форма 405), затвердженої наказом Міністра оборони України від 19.12.2017 року №680 та індивідуальної картки №24 обліку земельної ділянки, на обліку КЕВ м. Рівне перебуває військове містечко №21 за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5 із загальною площею 2,3 га, яке складається з 2-х земельних ділянок, а саме: земельної ділянки №21/1 площею 0,63 га та земельної ділянки №2 1/2 площею 1,67 га.
При цьому, земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1,67 га. яка входить до складу земель військового містечка №21 із загальною площею 2,3 га, перебуває лише на оперативному обліку КЕВ м. Рівне.
Крім цього, згідно відомості щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, які обліковуються за Міністерством оброни України станом на 01.01.2021 року, погодженої між КЕВ м. Рівне та Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, земельна ділянка військового містечка №21, площею 1,67 га. за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5, обліковується за Міністерством оборони України та використовується ДП "Львівський військовий лісокомбінат". Різниця даних в обліку відсутня.
Судом з'ясовано, що 19.04.2011 року відповідно до акту приймання-передачі ДП МО України "Львівський військовий лісокомбінат" (правонаступник - ДП "Львівський військовий лісокомбінат") отримано від Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Рівне у постійне користування земельну ділянку №21/2 площею 1,67 га за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а, яка входить до складу земель військового містечка №21 за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська 5 із загальною площею 2,3 га (а.с. 48).
Відповідно до акту звірки земельних ділянок, проведеного між КЕВ м. Рівне та ДП "Львівський військовий лісокомбінат", станом па 01.10.2020 року на обліку ДП "Львівський військовий лісокомбінат" перебуває земельна ділянка площею 1,67 га за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а (а.с. 49).
Згідно відповіді ДП "Львівський військовий лісокомбінат", станом на 22.02.2021 року, земельна ділянка площею 1,67 га за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а перебуває у безпосередньому користуванні ДП "Львівський військовий лісокомбінат", проте будь-яке оформлення правовстановлюючих документів па вказану земельну ділянку та реєстрація права постійного користування у порядку, визначеному законодавством, не здійснювалася.
Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони, а також те, що її власником є держава в особі оборонного відомства також підтверджується листом Головним управлінням майна та ресурсів Міністерства оборони України від 18.02.2021 року, яким військову прокуратуру Рівненського гарнізону повідомлено про те, що земельна ділянка №21/2, площею 1,67 га за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а, що входить у склад військового містечка №21, перебуває у користуванні та обліковується за ДП "Львівський військовий лісокомбінат" (а.с. 57).
У свою чергу, КЕВ м. Рівне, будучи постійним користувачем земельної ділянки №21/1, площею 0,63 га, яка входить до складу військового містечка №21 за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5, здійснило державну реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому Законами України "Про Державний земельний кадастр" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У той же час відповідно до повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 25.02.2021 року, державна реєстрація земельної ділянки площею 1,67 га у м. Рівне по вул. Артилерійська, 5а у порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр", не проводилася (а.с.59).
Вбачається, що станом на час розгляду даної справи ДП "Львівський військовий лісокомбінат", будучи постійним користувачем земельної ділянки №21/2, площею 1,67 га, за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а, не вжито заходи щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та проведення її реєстрації в органах Держгеокадастру, у відповідності до вимог земельного законодавства.
Оскільки відповідач не виконав вимоги законодавства щодо виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки, позивач був змушений звернутися до господарського суду з відповідним позовом.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Відповідно до ст. 131і Конституції України та ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" однією з функцій, що покладаються на прокуратуру України є представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Формою представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або громадянина, про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
Згідно з указом Президента України від 15.12.1999 року №1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітеті: (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
У відповідності до вимог ст. З Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України с центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Згідно ст. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 (падалі - Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України
Згідно ст. 4 Положення на Міністерство обороті України зокрема, покладено забезпечення життєдіяльностіЗбройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснення контролю за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, які належать до сфери управління Міноборони, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; реєструє військові частини як суб'єкти господарської діяльності; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.
Одним з таких підприємств є державне підприємство "Львівський військовий лісокомбінат", яке засноване на державній власності, діє як державне унітарне спеціалізоване лісогосподарське підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Відповідно до п.п. 1.3, 3.1 Статуту ДП "Львівський військовий лісокомбінат", затвердженого наказом Міністра оборони України №562 від 27.10.2017 року, лісокомбінат є самостійним господарським суб'єктом з правом юридичної особи та у своїй діяльності керується Конституцією України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України, нормативно-правовими актами, які видаються Міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також вимогами цього Статуту.
Згідно п. 2.1. Статуту підприємство створене Міністерством оборони України з метою ведення лісового господарства на землях оборони, одержання прибутку, виконання державних замовлень Міністерства оборони України з лісопереробки та виготовлення іншої продукції, сторонніх організацій, юридичних і фізичних осіб України та інших держав з лісоперсрооки пішої продукції для потреб національної економіки, іншої діяльності, яка не суперечить законодавству України.
Майно ДП "Львівський військовий лісокомбінат" становлять виробничі та невиробничі фонди, оборони кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно Лісгоспу є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання ДП "Львівський військовий лісокомбінат" володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Міністерства оборони України у випадках, передбачених законодавством України (п.п. 4.1, 4.2., 4.3. Статуту).
Статтею 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, маймо, яке передане державним комерційним підприємствам (державним підприємствам), установам, організаціям.
У свою чергу ст. 4 вказаного Закону передбачено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади (уповноважені органи управління).
Враховуючи те, що Міністерство оборони України являється суб'єктом управління об'єктами державної власності, яким безпосередньо приймається рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію ДП "Львівський військовий лісгосп", затверджує його Статут, призначає на посаду керівника та погоджує стратегічний план розвитку Лісгоспу, а тому Міністерство оборони України являється органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під, час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
При цьому, згідно вказаної вище статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист них інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій. програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Формою цього представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами про захист прав та інтересів держави, а також участь у розгляді справ судами.
У зв'язку з тим, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин щодо захисту інтересів держави, тобто Міністерством оборони України, заходів щодо захисту її інтересів не вжито, відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України встановлені підстави для пред'явлення безпосередньо прокурором відповідного позову до суду.
Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону за впх. №34-731 ВНХ.-21 від 16.02.2021 повідомив Міністерство оборони України про намір звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ДП "Львівський військовий лісокомбінат" про зобов'язання вчинити дії (а.с. 10).
Не вжиття Міністерством оборони України заходів з вирішення спору в судовому порядку з моменту коли стало відомо про порушення інтересів держави, тобто протягом розумного строку, можна вважати як бездіяльність уповноваженого (компетентного) органу, що створює підстави для пред'явлення позову безпосередньо прокурором.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу па звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Аналогічну поліцію підтримав Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у своїх рішеннях від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 21.01.2019 у справі №909/516/18.
У даному випадку, заступником військового прокурора Рівненського гарнізону даний позов заявлений в інтересах держави так, як з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 потребують захисту майнові інтереси держави у сфері земельних відносин, оскільки спірна земельна ділянка є власністю держави, а відсутність належно оформлених речових прав (права постійного користування) на вказану земельну ділянку створює передумови для її незаконного використання сторонніми особами, самовільного захоплення та вибуття з державної власності.
Ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачає, що державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
З набранням чинності Закону України "Про Державний земельний кадастр" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" від 17.10.2012 року №1051 право власності на земельну ділянку оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з розділом VIІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважають сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи.
Статтею 1 Закону України "При використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Згідно ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ст. 77 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація речових прав па земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно та похідні від права власності, а саме: право постійного користування земельною ділянкою.
Згідно ст. 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження держаною фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно.
Крім того, ч. 2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Статтями 5, 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено, що суб'єктом права власності па землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Отже, враховуючи те, що ДП "Львівський військовий лісокомбінат" являється суб'єктом права постійного користування на спірну земельну ділянку, а тому він забов'язаний вживати заходи, які пов'язані з оформленням речових прав, зокрема права постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою визначено, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або падання їх у користування.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, визначений ст. 123 Земельного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про падання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельноїділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу Украйни право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Разом з тим ДП "Львівський військовий лісокомбінат" не спростувало тієї обставини, що не звернулося у передбаченому ст.ст. 92, 1 16. 123, 125, 126 Земельного кодексу України порядку в органи виконавчої влади для набуття права постійного користування на земельну ділянку №21/2, площею 1,67 га. за адресою: м. Рівне, вул. Артилерійська, 5а у межах своїх повноважень з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та проведення її реєстрації в органах Держгеокадастру, у відповідності до вимог земельного законодавства.
Спірна земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні відповідача на час розгляду даного господарського спору не зареєстрована в Державному земельному кадастрі.
Відповідач не надав суду жодного доказу в спростування зазначених обставин.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Враховуючи викладене у сукупності, відповідач як фактичний користувач спірною земельною ділянкою зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м.Рівне по вул.Артилерійська, 5а, площею 1,67 га та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. У зв'язку з чим, позовні вимоги заявника - є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та такими, що підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Відтак, вимоги Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" про зобов'язання відповідача вжити заходи з метою набуття права постійного користування земельною ділянкою у м.Рівне по вул.Артилерійська, 5а, площею 1,67 га та оформлення речових прав на неї - обгрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відтак, на підставі ст.129 ГПК України судові витрати, які поніс позивач по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись ст. ст. 129, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Зобов'язати Державне підприємство "Львівський військовий лісокомбінат" (79034, м.Львів, вул.Луганська, 3, код ЄДРПОУ 07361304) вжити заходи з метою набуття права постійного користування земельною ділянкою у м.Рівне по вул.Артилерійська, 5а, площею 1,67 га та оформлення речових прав на неї.
3. Стягнути з Державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" (79034, м.Львів, вул.Луганська, 3, код ЄДРПОУ 07361304) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) - 2270,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 05 липня 2021 року.
Суддя Бережнюк В.В.