Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"05" липня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/345/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В. при секретарі судового засідання Сичик М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" (вул. Млинівська, буд. 18, офіс 401, м. Рівне, 33009, код ЄДРПОУ 40856399) до Фізичної особи-підприємця Литовченко Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про стягнення 290 088 грн 00 коп.
у судовому засіданні 30.06.2021 року було оголошено перерву до 30.06.2021 року на 16:00 год.
після оголошеної перерви учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання з розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск СD-R, серійний номер MAP6 26X112064021.
07.05.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Литовченко Дмитра Олександровича (далі - відповідач), у якому позивач посилаючись на ст. ст. ст. 11, 16, 22, 23, 202, 509, 610, 611, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 175, 224, 225, 1167 Господарського кодексу України, ст. ст. 73, 74, 162, 163, 171, 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить суд стягнути з відповідача 290 088 грн 00 коп. (з яких - 132 088 грн 00 коп. - штраф, 83 000 грн 00 коп. матеріальна шкода, 75 000 грн 00 коп. - моральна шкода).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач, прострочивши свої зобов'язання за Договором № 041019 від 04.10.2019 року про виготовлення та постачання меблів і торговельного обладнання на 76 днів, наніс позивачеві матеріальну шкоду (оскільки до 22.02.2020 року позивач не мав змоги здійснювати господарську діяльність з метою якої було взято в оренду приміщення по вул. Соборна, 14, м. Рівне за договором оренди нерухомого майна від 21.06.2019 року) та моральну шкоду (оскільки виготовлені меблі виявились неякісними, це виглядало неестетично і більшість постійних покупців відмовилося співпрацювати із позивачем), а також внаслідок несвоєчасного виконання робіт зобов'язаний сплатити неустойку згідно з розділом 5 даного Договору.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/345/21, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 01.06.2021 року, визначити відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - 10 днів з дня вручення даної ухвали, запропонувати сторонам:
а) позивачу: подати суду будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності) у термін до 28.05.2021 року включно;
б) встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов суду - 15 днів з дня отримання даної ухвали, одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду;
в) позивачу: відповідно до ст. 166 ГПК України подати суду відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; одночасно надіслати відповідь на відзив відповідачу та надати суду докази такого скерування відповідачу.
г) відповідачу: у строк протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та надати суду докази такого скерування позивачу.
01.06.20.2021 року судом встановлено, що учасники справи забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання з розгляду справи по суті.
Від відповідача надійшло клопотання, у якому Фізична особа-підприємець Литовченко Дмитро Олександрович просить суд поновити строк на подання відповідачем відзиву та відкласти слухання справи на іншу дату з метою надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, оскільки ані позовної заяви, ані ухвали про відкриття провадження у справі № 918/345/21 відповідач за адресою вул. Старицького, 17, м. Рівне, 33024 не отримував.
Господарський суд, розглянувши клопотання відповідача дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
На підставі ч. 4 ст. 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Із адреси Фізичної особи-підприємця Литовченко Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 ) повернувся конверт із поштовим відправленням (а саме - ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року) із зазначенням причин повернення - адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зважаючи на викладене, оскільки судом встановлено, що причиною невручення конверту з ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року за трек-номером 3301311432150 для відповідача є відсутність вказаної особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, відтак суд дійшов висновку що в розумінні вимог ГПК України ухвала господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року вважається врученою Фізичній особі-підприємцю Литовченко Дмитру Олександровичу, належним чином 19.05.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов суду - 15 днів з дня отримання даної ухвали.
Відтак 03.06.2021 року є останнім днем для можливого подання відповідачем відзиву із запереченнями проти позову.
Зважаючи на викладене, оскільки строк на подання відзиву не є пропущеним, одночасно із поданням клопотання про поновлення процесуального строку не вчинена процесуальна дія (не подано відзив), у господарського суду відсутні підстави для задоволення вимоги відповідача про поновлення строку на подання відзиву.
При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Господарський суд дійшов висновку про необхідність з власної ініціативи продовження відповідачу процесуального строку на подання відзиву на 15 днів з моменту ознайомлення його представника з матеріалами справи, оскільки втрата процесуальної можливості на подання заперечень проти позовних вимог, внаслідок обмеження строку на їх подання, є процедурним поняттям, яке може порушити принцип забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Судом встановлено, що 01.06.2021 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, про що свідчить відмітка Бучека В.О. (довіреність № 941 від 22.12.2020 року) на відповідному клопотанні.
Зважаючи на викладене, господарський суд з власної ініціативи продовжує строк на подання відповідачем відзиву до 15.06.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.05.2021 року відмовлено у вимозі Фізичної особи-підприємця Литовченко Дмитра Олександровича, викладеній у заяві вх. № 1501/21 від 01.06.2021 року, про поновлення строку на подання відповідачем відзиву, продовжено Фізичній особі-підприємцю Литовченко Дмитру Олександровичу строк на подання відзиву до 15.06.2021 року з ініціативи суду, оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи № 918/345/21 по суті на 30.06.2021 року на 11:00 год.
22.06.2021 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що відповідач у відзиві просить суд застосувати до позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 132 088 грн 00 коп. позовну давність в один рік згідно з ст. 258 ЦК України.
Інші вимоги позивача про відшкодування збитків на переконання відповідача до задоволення не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю та відсутністю причинно-наслідкового зв'язку між їх завданням та діями відповідача.
30.06.2021 року судом встановлено, що відповідач у справі не з'явився та не забезпечив явку свого уповноваженого представника у судове засідання з розгляду справи по суті, у відзиві просив суд проводити розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Згідно з ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Явка представника відповідача у судове засідання з розгляду справи № 918/345/21 по суті обов'язковою не визнавалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 196 ГПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на викладене, господарський суд проводить судове засідання з розгляду справи по суті без участі Фізичної особи-підприємця Литовченко Дмитра Олександровича.
У судовому засіданні 30.06.2021 року було оголошено перерву до 30.06.2021 року на 16:00 год., однак, як встановлено судом, після оголошеної перерви учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання з розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
30.06.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області від представника позивача надійшла заява про розгляд справи № 918/345/21 без його участі, позовну заяву підтримує.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
04.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" (далі - замовник) та Фізичною особи-підприємцем Литовченко Дмитром Олександровичем (далі виконавець) було укладено Договір № 041019 про виготовлення та постачання меблів і торговельного обладнання (далі - Договір).
Згідно з п. 1 Договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити "меблі" та торговельне обладнання згідно дизайн-проекту, (торговельне обладнання у вигляді стелажів, стільців, столів)".
Виконавець зобов'язується виконати роботу у відповідності з завданням замовника у вказаний термін виготовлення.
При виконанні цього договору сторони зобов'язані дотримуватись всіх пунктів Договору.
Термін виконання робіт: 40 робочих днів з дня підписання договору.
Відповідно до п. 2 Договору вартість замовлення в розмірі 173 800 грн 00 коп. За виконану роботу по Договору замовник оплачує авансовий платіж у розмірі 112 000 грн 00 коп., 65 % від повної вартості замовлення без урахування ПДВ. Повний розрахунок по даному Договору проводиться протягом 2-х днів з моменту завершення робіт. Замовнику не заборонено внести 100 % передоплату.
Вартість робіт, передбачена даним договором і термін виконання робіт за письмовим узгодженням сторін можуть бути змінені в процесі виконання робіт.
Сторони узгодили між собою та зафіксували у п. 3 Договору, що при завершенні робіт згідно умов Договору виконавець повідомляє замовника про завершення робіт у письмовій формі, шляхом складання акту прийому-передачі робіт (видаткової накладної).
Замовник після огляду всіх меблів обладнання і виконаних робіт зобов'язаний оплатити залишкову суму виконавцю в розмірі 61 800 грн 00 коп., в разі 100 % передоплати, сума передбачена даним пунктом не оплачується.
Згідно з п. 4 Договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до завершення виконання робіт.
Як вбачається із п. 5 Договору в разі невиконання робіт протягом 45 робочих днів після підписання договору виконавець несе відповідальність у вигляді штрафної санкції у розмірі 1 % за день від повної суми замовлення, тобто згідно з положенням Закону України від 22.11.1996 року № 543 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що Договір є укладеним, підписаний уповноваженими сторонами та скріплений відтиском печатки позивача, на час розгляду справи доказів недійсності Договору, зокрема відповідних судових рішень, суду не надано.
У позовній заяві позивач стверджує, що у визначений між замовником та виконавцем строк (40 робочих днів з дня підписання договору), тобто до 02.12.2019 року роботи із виготовлення меблів проведено не було, відтак згідно з розділом 5 Договору позивач розпочав із 09.12.2019 року нарахування відповідачу штрафні санкції у розмірі 1 % за день від повної суми замовлення (1738 грн 00 коп. за день).
Товариство з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" у позовній заяві стверджує, що роботи із виготовлення меблів та торговельне обладнання згідно дизайн-проекту, (торговельне обладнання у вигляді стелажів, стільців, столів) були проведені 22.02.2020 року
У подальшому позивач направив відповідачу претензію від 01.04.2020 року, у якій вимагав оплатити штраф у розмірі 132 088 грн 00 коп. за прострочення оплати на 76 днів (1738*76=132 088 грн 00 коп.). Направлення даної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком (том 1, а.с.13-14).
Окрім того, позивач направив відповідачу претензійну вимогу від 01.06.2020 року, у якій вимагав оплатити матеріальні збитки у розмірі орієнтовно 83 000 грн 00 коп., що складається із орендної плати та відшкодування комунальних послуг та податку на землю за Договором оренди нерухомого майна від 21.06.2019 року, а також 100 000 грн збитків у формі упущеної вигоди. Направлення даної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком (том 1, а.с. 15-16).
Також позивач направив відповідачу претензійну вимогу від 01.06.2020 року, у якій вимагав оплатити 75 000 грн 00 коп. штрафних санкцій у зв'язку із невиконанням виконавцем умов договору в частині якісного та вчасного виготовлення меблів. У даній претензії замовник вказує, що акт прийому передачі робіт не було укладено, оскільки роботи були проведені не в повному обсязі, та були зауваження до поставлених меблів та здійснених роботах, було надано меблі з неякісного матеріалу, роботи здійснені не в повному обсязі та неякісно; станом на 01.03.2020 року стеля в основному торговому залі повалилась, шухляди почали провалюватись, що спричинило дуже багато незручностей для продавців та покупців. Направлення даної претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком (том 1, а.с. 17-18).
Враховуючи, що відповідач здійснив несвоєчасне виготовлення меблів та торговельного обладнання згідно дизайн-проекту, (торговельне обладнання у вигляді стелажів, стільців, столів) із простроченням на 76 днів згідно з умовами Договору, позивач нарахував відповідачу штраф на підставі розділу 5 Договору у вигляді штрафної санкції у розмірі 1 % за день від повної суми замовлення (1738 грн 00 коп. * 76 = 132 088 грн 00 коп).
Окрім того, як зазначає позивач у позовній заяві, 21.06.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Козярчук Оксаною Павлівною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, а саме - за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 14 приміщення магазину продуктової групи товарів.
Внаслідок протермінування на 76 днів робіт із виготовлення меблів за Договором від 04.10.2019 року, які, як стверджує позивач, призначалися для використання у орендованому приміщенні за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 14, Товариство з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" понесло матеріальну шкоду у вигляді оплати орендної плати в розмірі 28 000 грн щомісяця за Договором від 21.06.2019 року та відшкодування комунальних послуг загальною вартістю 83 000 грн 00 коп.
Також позивач просить суд стягнути моральну шкоду із відповідача у розмірі 75 000 грн 00 коп. у зв'язку з тим, що меблі які були виготовлені, поставлені 20.02.2020 року та встановлені відповідачем, виявились неякісними та розсипались, а саме стеля в основному торговому залі повалилась, шухляди почали провалюватись, що спричинило дуже багато незручностей для продавців та покупців, це на переконання позивача виглядало неестетично, та більшість постійних покупців позивача відмовились із ним співпрацювати.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З огляду на положення ст. 4 ГПК України, і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину (Договір про виготовлення та постачання меблів і торговельного обладнання № 041019 від 04.10.2019 року), який за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюється у договорі підряду.
Пунктом 1 ст. 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.
Судом встановлено, що замовник та виконавець на підставі вільного волевиявлення домовилися, погодили та зафіксували у Договорі про те, що термін виконання робіт (виготовлення меблів та торговельного обладнання згідно дизайн-проекту, торговельне обладнання у вигляді стелажів, стільців, столів): 40 робочих днів з дня підписання договору.
Сторони узгодили між собою та зафіксували у п. 3 Договору, що при завершенні робіт згідно умов Договору виконавець повідомляє замовника про завершення робіт у письмовій формі, шляхом складання акту прийому-передачі робіт (видаткової накладної).
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається із п. 5 Договору в разі невиконання робіт протягом 45 робочих днів після підписання договору виконавець несе відповідальність у вигляді штрафної санкції у розмірі 1 % за день від повної суми замовлення, тобто згідно з положенням Закону України від 22.11.1996 року № 543 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Зважаючи на викладене, судом встановлено, що виконавець зобов'язаний виготовити та поставити замовнику меблі у строк до 02.12.2019 року.
У зв'язку із тим що роботи у вказаний строк проведені не були, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем штрафних санкцій у розмірі 1 % за день від повної суми замовлення, а саме - в сумі 1738 грн 00 коп. за день починаючи із 10.12.2020 року.
При цьому господарський суд вважає безпідставним нарахування позивачем штрафної санкції із 09.12.2019 року, позаяк 09.12.2019 року - 45 робочий день після підписання договору, а сторони узгодили між собою у розділі 5 Договору відповідальність починаючи із 46 робочого дня.
При цьому, як вказує позивач 22.02.2020 року відповідач виконав замовлення та виготовив і встановив меблі за Договором. Протилежного відповідачем не доведено.
Акт прийому-передачі робіт та/або видаткові накладні, які підтверджують виконання відповідачем роботі за Договором саме 22.02.2020 року у матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору починаючи з 10.12.2019 року по 21.02.2020 року.
Позивач безпідставно включив у період нарахування штрафних санкцій 22.02.2020 року, яке є днем виконання відповідачем зобов'язань за договором.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 3 476 грн 00 коп. (нарахованих відповідно за 09.12.2019 року та 22.02.2020 року).
При цьому судом встановлено, що 170 324 грн 00 коп. штрафних санкцій за період з 10.12.2019 року по 21.02.2020 року позивачем нараховано правомірно на підставі розділу 5 Договору.
Відповідач у відзиві заперечує проти задоволенні вказаних позовних вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності на їх заявлення.
Проаналізувавши зазначені обставини суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Відповідно до ст. ст. 256-257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ч.1ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Відповідно до вимог ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У Договорі вказано кінцевий термін проведення робіт - 40 робочих днів з дня підписання Договору, перебіг позовної давності необхідно обчислювати саме зі спливом цього строку.
Отже, судом встановлено, що Фізичною особою-підприємцем Литовченко Дмитром Олександровичем порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" та з порушенням строків виконано зобов'язання за Договором № 041019 від 04.10.2019 року, відповідно перебіг позовної давності почався з наступного від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто почався зі спливом строку виконання - із 03.12.2019 року.
Враховуючи положення статті 261 ЦК України, господарський суд дійшов висновку, що саме з 03.12.2019 року розпочався перебіг позовної давності за Договором.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Доказів наявності поважних причин пропуску цього строку позивачем матеріали справи не містять.
Відтак 03.12.2020 року сплинув строк позовної давності за Договором.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем свого обов'язку по виготовленню меблів із 03.12.2019 року по 21.02.2020 року є правопорушенням, тому право на звернення до виконавця із вимогою про стягнення штрафних санкцій виникає у замовника з моменту порушення зобов'язання до моменту його усунення і обмежується одним роком.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Отже, з урахуванням дати звернення до суду 07.05.2021 року позивачем пропущено позовну давність щодо стягнення штрафних санкцій за Договором, яка встановлена тривалістю у 1 рік.
З огляду на викладене, суд, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги вимогу відповідача викладену у відзиві про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення 170 324 грн 00 коп. штрафних санкцій за період з 10.12.2019 року по 21.02.2020 року слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності за наслідками її спливу за заявленою вимогою.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 83 000 грн 00 коп. та моральної шкоди у розмірі 75 000 грн 00 коп. слід відмовити зважаючи на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положення ст. 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Із аналізу вищенаведених норм вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі, а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
У даному спорі позивач стверджує, що шкода, яка спричинена його майну заподіяна внаслідок дій відповідача Фізичної особи-підприємця Литовченка Дмитра Олександровича.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Як стверджує позивач, у діях відповідача наявні всі елементи господарського правопорушення.
Так, у позовній заяві позивач зазначає, що 21.06.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Козярчук Оксаною Павлівною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, а саме - за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 14 приміщення магазину продуктової групи товарів.
Внаслідок протермінування робіт із виготовлення меблів за Договором від 04.10.2019 року, які, як стверджує позивач, призначалися для використання у орендованому приміщенні за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 14, Товариство з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" понесло матеріальну шкоду у вигляді оплати орендної плати в розмірі 28 000 грн щомісяця за Договором від 21.06.2019 року та відшкодування комунальних послуг загальною вартістю 83 000 грн 00 коп.
При цьому, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що Договір про виготовлення та постачання меблів і торговельного обладнання № 041019 від 04.10.2019 року та Договір оренди нерухомого майна від 21.06.2019 року пов'язані між собою.
Позивач не довів суду, що меблі, які останній замовив за Договором від 04.10.2019 року повинні були бути виготовлені та встановлені у приміщення магазину продуктової групи товарів за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 14, яке належить позивачу на праві користування за Договором від 21.06.2019 року.
Крім того, із акту звірки взаємних розрахунків за період: січень 2019 року - грудень 2020 року, що підписаний між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Козярчук Оксаною Павлівною та який на переконання позивача підтверджує розмір матеріального збитку, понесеного останнім, неможливо встановити, якого саме договору такий акт звірки стосується, позаяк існує вірогідність укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "РСН-ТРЕЙД" і інших договорів окрім договору оренди нерухомого майна від 21.06.2019 року.
При цьому суд виходить з того, що позивачем у справі не доведено та не підтверджено беззаперечними доказами, що предметом Договору № 041019 від 04.10.2019 року є виготовлення товару (меблів), які можливо ідентифікувати та ототожнити як товар без виготовлення якого у строк до 03.12.2019 року неможливо використовувати приміщення магазину продуктової групи товарів за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 14, яке належить позивачу на праві користування за Договором від 21.06.2019 року.
Також позивач просить суд стягнути моральну шкоду із відповідача у розмірі 75 000 грн 00 коп. у зв'язку з тим, що меблі які були виготовлені, поставлені 20.02.2020 року та встановлені відповідачем, виявились неякісними та розсипались, а саме стеля в основному торговому залі повалилась, шухляди почали провалюватись, що спричинило дуже багато незручностей для продавців та покупців, це на переконання позивача виглядало неестетично, та більшість постійних покупців позивача відмовились із ним співпрацювати.
Судом встановлено, що у підтвердження вказаних позовних вимог про стягнення моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу.
Крім того, внаслідок відсутності доказів неможливо встановити, що внаслідок саме винних дій відповідача щодо прострочення виготовлення меблів та встановлення їх із неестетичним виглядом позивачу заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в негативних емоціях та переживаннях у зв'язку із втратою постійних клієнті.
Окрім того, з копій фотографій, які додано до позовної заяви (том 1, а.с. 33) неможливо встановити яких саме незручностей зазнало Товариство з обмеженою відповідальністю "РСН-Трейд" після виготовлення та встановлення 22.02.2020 року меблів та торговельного обладнання стороною відповідача та через нерозв'язання спірної ситуації позасудовим способом.
Позивач не довів суду, що меблі, які останній замовив за Договором від 04.10.2019 року були призначені для приміщення магазину продуктової групи товарів за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 14, яке належить позивачу на праві користування за Договором від 21.06.2019 року, а відтак прострочення їх виготовлення жодним чином не впливає на заподіяння шкоди позивачу, яку позивач вимірює відштовхуючись від Договору оренди нерухомого майна.
Врахувавши принципи розумності, справедливості, пропорційності при визначенні розміру моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача щодо завдання йому моральної шкоди, вину відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та виною відповідача.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт нанесення позивачу внаслідок дій відповідача моральної та матеріальної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Поняття і види доказів викладені у ст. 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у визначенні прав та обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Частиною 1 с. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості, можуть бути первинні документи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
Відтак оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити. Іншого позивачем не доведено.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, та вказано, що такий складається із судового збору, сплаченого позивачем за подання позову.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 4 351 грн 32 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, судові витрати у справі № 918/345/21 у вигляді судового збору у розмірі 4 351 грн 32 коп. залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2021 року
Суддя Заголдна Я.В.