36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі судового наказу
05.07.21 Справа № 917/1059/21
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши
заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вертолсервіс» (вул. Машинобудівна, буд. 50, м. Київ, 03680)
про видачу судового наказу
встановив:
До Господарського суду Полтавської області 01.07.2021 звернулася Військова частина НОМЕР_1 з заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вертолсервіс» 30394,00 грн пені, нарахованої за період з 01.12.2019 по 14.12.2019, за несвоєчасну поставку товару згідно з договором № 99 від 19.08.2019.
В обґрунтування заяви заявник вказує, що між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вертолсервіс» укладено договір № 99 від 19.08.2019, за умовами якого ТОВ «Вертолсервіс» зобов'язалося поставити Військовій частині НОМЕР_1 товар у строк до 30.11.2019; однак це зобов'язання не виконано. В зв'язку з цим Військова частина НОМЕР_1 заявила вимогу про стягнення 30394,00 грн пені, нарахованої за період з 01.12.2019 по 14.12.2019 на підставі п. 7.2 договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 ця справа передана на розгляд судді Безрук Т. М.
Відповідно до ст. 149 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.
За приписами ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Статтею 29 ГПК України передбачено визначення підсудності справ за вибором позивача, згідно ч. 1 якої право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Зокрема, згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
У п.1.1 та п. 5.2 договору № 99 від 19.08.2019 вказано місце виконання договору з поставки товару - АДРЕСА_1 .
Отже, ця заява видачу судового наказу підлягає розгляду у Господарському суді Полтавської області згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України.
При перевірці наявності підстав для видачі судового наказу суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 152 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Відповідно до п.5. 1 договору № 99 від 19.08.2019 ТОВ «Вертолсервіс» зобов'язалося поставити Військовій частині НОМЕР_1 товар у строк до 30.11.2019.
В зв'язку з невиконанням цього зобов'язання Військова частина НОМЕР_1 заявила вимогу про стягнення 30394,00 грн пені, нарахованої за період з 01.12.2019 по 14.12.2019 на підставі п. 7.2 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Отже, аналіз статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.
Стягувач нарахував пеню за період з 01.12.2019 по 14.12.2019. Строк позовної давності по цим вимогам мав закінчитися з 01.12.2019 по 14.12.2020 (окремо по кожному дню нарахування пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
В листі № 10 від 16.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вертолсервіс» визнало вимоги стягувача про сплату пені повністю.
Отже, строк позовної давності по вимогам про стягнення всієї пені почався 17.06.2020 та закінчився 17.06.2021.
Разом з тим, заяву про видачу судового наказу подано безпосередньо до Господарського суду Полтавської області 01.07.2021, як видно із штампу вхідної кореспонденції, тобто поза межами строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
При вирішенні питання про стягнення вказаної заборгованості з боржника в порядку наказного провадження, останній буде позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною заявою про застосування строків позовної давності, чим можуть бути обмежені його права.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що існують підстави для відмови у видачі цього судового наказу, оскільки з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність.
При цьому, суд роз'яснює заявнику наслідки відмови у видачі судового наказу. А саме, згідно ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 151 ГПК України, у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись статтями 152, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Відмовити у видачі судового наказу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області.
Дата підписання ухвали: 05.07.2021.
Суддя Т. М. Безрук