ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.07.2021Справа № 910/6913/21
За позовом Приватного акціонерного товариства «Веско»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 497 719, 20 грн,
Суддя Я.А. Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Веско» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення суми штрафу в розмірі 497 719, 20 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 610, 611, Цивільного кодексу України, ст. 6, 22, 41, 116, 130, 131, 135 Статуту залізниць України, обґрунтовані порушенням відповідачем терміну доставки вантажу, що стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача штрафу в сумі 497 719, 20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6913/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
11.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просить відмовити в його задоволені та застосувати строки позовної давності з посиланням на статті 257, 258 Цивільного кодексу України. Крім того, в додатках до поданого відзиву міститься клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 80% від суми штрафу, яка підлягає стягненню, в зв'язку з тим, що відповідач є стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту України та знаходиться в скрутному економічному стані на підтвердження чого подано копію витягу з консолідованої фінансової звітності.
02.06.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Пунктом 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Приписами частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
Відзив отриманий позивачем 12.05.2021, що підтверджується трекінгом поштового відправлення № 6501228643212
Відтак, останній день строку для подання позивачем відповіді на відзив є саме 18.05.2021.
До господарського суду надійшла відповідь на відзив позивача, подана до відділення поштового зв'язку 31.05.2021, тобто після закінчення строку встановленого судом для її подання.
Положеннями частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що відповідь на відзив подана позивачем до суду із пропуском встановленого судом процесуального строку та приймаючи до уваги відсутність клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив або поновлення пропущеного строку на подання такої відповіді на відзив, суд залишає подану позивачем відповідь на відзив без розгляду в порядку ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.11.2019 за залізничними накладними №№ 52384971, 52387922, 52394459, 52387172, 52384955, 52394434, 52380805, 52394442, 52394467 відповідачем було прийнято до перевезення 49 вагонів.
04.11.2019 за залізничними накладними №№ 52406600, 52406667, 52406485, 52406717, 52406592, 52401338, 52401288, 52401387, 52401445, 52401353, 52406576, 52401262, 52406469, 52406659, 52406451 відповідачем було прийнято до перевезення 27 вагонів.
05.11.2019 за залізничними накладними №№ 52421989, 52416773, 52416807, 52412491, 52422003, 52416799, 52424280, 52414166, 52416765, 52422029, 52421955 відповідачем було прийнято до перевезення 29 вагонів.
06.11.2019 за залізничними накладними №№ 52435344, 52439577, 52439262, 52439551, 52439544, 52439429, 52439528, 52439270, 52436336, 52439395, 52435369, 52435377, 52435351 відповідачем було прийнято до перевезення 30 вагонів
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаними накладними, визначені ст. 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086, в зв'язку із чим просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 497 719, 20 грн за несвоєчасну доставку вантажу на підставі ст.116 Статуту залізниць України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу, згідно ст. 909 Цивільного кодексу України, одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
У силу приписів ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч.1 ст.313 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Приписами ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно ст. 5 Статуту залізниць України, на підставі даного Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.
Відповідно до ст. 22 Статуту залізниць України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення (ст.6 Статуту залізниць України).
Частинами 1, 2, 5 ст. 23 Статуту залізниць України передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
За змістом п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №863/5084 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
У відповідності до п.п. 6.1, 6.6 Правил оформлення перевізних документів за одним перевізним документом приймаються до перевезення вантажі маршрутом або групою вагонів із дотриманням таких умов: вантажі мають бути одного найменування; вантажі приймаються до перевезення від одного відправника з однієї станції відправлення і адресуються на одну станцію призначення одному одержувачу. Заповнення накладної на маршрут або групу вагонів здійснюється згідно з додатком 3 до цих Правил.
Згідно з додатками 1, 3 до Правил оформлення перевізних документів, у графі 29, яка визначає тип відправки: "Відправка вагонна, контейнерна, групова/маршрутна, контрейлерна, дрібна/збірна", у відповідному місці проставляється позначка "х" і заповнюється ця графа відправником.
Відповідно до ст. 41 Статуту залізниць України залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила) (далі - Правила обчислення термінів доставки вантажу), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п.2.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу).
Згідно з п.2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п.2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів).
Пунктом 2.10 названих Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, зареєстрованих наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Згідно з ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до п.116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Виходячи з правового аналізу вищенаведеної норми, слід констатувати, що визначений її приписами штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Тобто, у випадку якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Судом встановлено, що відповідно до залізничних накладних №№ 52384971, 52387922, 52394459, 52387172, 52384955, 52394434, 52380805, 52394442, 52394467, 52406600, 52406667, 52406485, 52406717, 52406592, 52401338, 52401288, 52401387, 52401445, 52401353, 52406576, 52401262, 52406469, 52406659, 52406451, 52421989, 52416773, 52416807, 52412491, 52422003, 52416799, 52424280, 52414166, 52416765, 52422029, 52421955, 52435344, 52439577, 52439262, 52439551, 52439544, 52439429, 52439528, 52439270, 52436336, 52439395, 52435369, 52435377, 52435351 залізницею в листопаді місяці 2019 року було прийнято до перевезення 135 вагонів, провізна плати за які складає 1 659 064, 00 грн. Вагони за вказаними вище залізними накладними були доставлені одержувачу з порушенням строку доставки визначеного, підпунктом 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, а саме на чотири і більше діб, тому штраф нараховується в розмірі 30 % провізної плати.
При цьому судом перевірено розрахунок штрафу за прострочення доставки залізницею вантажу за залізничними накладними №№ 52384971, 52387922, 52394459, 52387172, 52384955, 52394434, 52380805, 52394442, 52394467 від 03.11.2019; №№ 52406600, 52406667, 52406485, 52406717, 52406592, 52401338, 52401288, 52401387, 52401445, 52401353, 52406576, 52401262, 52406469, 52406659, 5240645 від 04.11.201; №№ 52421989, 52416773, 52416807, 52412491, 52422003, 52416799, 52424280, 52414166, 52416765, 52422029, 52421955 від 05.11.2019; №№ 52435344, 52439577, 52439262, 52439551, 52439544, 52439429, 52439528, 52439270, 52436336, 52439395, 52435369, 52435377, 52435351 від 06.11.2019, який міститься в позові (а. с. 2) та встановлено, що нарахування позивачем штрафу в розмірі 497 719, 20 грн (1 659 064, 00 грн * 30%), за несвоєчасну доставку вантажів у перелічених вагонах є обґрунтованим, а розрахунок штрафних санкцій є арифметично вірним.
Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставами для збільшення терміну доставки вантажу та звільнення відповідача від відповідальності, зокрема, вказаних у п.п.41, 116 Статуту, п.2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів.
Суд вказує, що згідно приписів підпункту "в" п.130 Статуту належним доказом прострочення доставки вантажу з вини залізниці є накладна, в якій відображені дати відправки вантажу та дата прибуття вантажу на станцію призначення.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 80% від суми штрафу, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
В обґрунтуванні клопотанні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач посилається на скрутний економічний стан на підтвердження чого надав суду копію витягу з консолідованої фінансової звітності останнього станом на 31.12.2020 року, яка оприлюднена на офіційному сайті відповідача.
Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача, суд враховує, що відповідач є державним підприємством, стратегічно важливим підприємством залізничного транспорту, яке здійснює вантажні, пасажирські перевезення, а стягнення з останнього значних сум штрафів загрожує зривом плану пасажирських та вантажних перевезень, ремонту рухомого складу та верхньої будови колії на залізницях України, що в свою чергу може призвести до негативних наслідків для держави.
Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов'язань внаслідок несвоєчасної доставки вантажів відповідачем, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 30 %. У зв'язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню штраф за прострочення доставки вантажу в всіх перелічених накладних у розмірі 348 403, 44 грн (497 719, 20 грн - 30%).
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.ч.3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Статутом залізниць України регламентується, зокрема порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення.
Статтею 315 Господарського кодексу України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.
Згідно ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України претензії щодо сплати штрафів можуть пред'являтися протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію щодо сплати штрафу і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом сорока п'яти днів.
Відтак, положення ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію.
Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України ) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Отже, шестимісячний термін для пред'явлення даного позову до Залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 45-ти денного строку, передбаченого для пред'явлення претензії та 45-ти денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору
За таких обставин враховуючи дати видачі вантажу відповідно до вказаних вище накладних, шестимісячний термін для пред'явлення позовних вимог спливає в серпні 2020 року.
Позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва 24.04.2021.
Разом з тим, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред'явлення позовів перевізника до вантажоодержувача, передбачено загальною статтею ст.258 Цивільним кодексом України, яка наявна у вказаному переліку. Норми чинного законодавства не містять будь-яких обмежень щодо застосування вказаної норми до правовідносин, де перевізником є Залізниця, а також будь-яких обмежень щодо дати початку перебігу такого строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021р.
Враховуючи, закінчення строку позовної давності припало на строк періоду карантину, який на даний час продовжено, суд вважає що строк позовної давності щодо вимог по даній справі не сплинув в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021р. по справі №903/323/20.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 348 403, 44 грн штрафу за прострочення доставки вантажу.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Веско» (84205, Донецька область, місто Дружківка, вулиця Індустріальна, будинок 2, ідентифікаційний код 00282049) 348 403 (триста сорок вісім тисяч чотириста три) грн 44 коп. штрафу та 7 465 (сім тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн 79 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань