ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
05.07.2021Справа № 910/7110/21
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (04123, місто Київ, ВУЛИЦЯ СВІТЛИЦЬКОГО, будинок 35, ЛІТЕРА "З", приміщення 3 ГРУПИ ПРИМІЩЕНЬ 76)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (04070, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІЛЛІНСЬКА, будинок 8) стягнення заборгованості у розмірі 84 845 грн. 77 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 84 845 грн. 77 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором про зміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7110/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
26.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
26.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
01.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
07.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.05.2021 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 11.05.2021 року, 18.05.2021 року поштових відправлень уповноваженим представникам Сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Суборендар) було укладено Договір суборенди №2018/02/01-1, відповідно до умов якого Орендар передає у платне строкове користування (суборенду), а Суборендар приймає - частину орендованого Орендарем нежитлового приміщення загальною площею 36 кв. м. (тридцять шість квадратних метра), яке є частиною будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Іллінська, 8 (далі БЦ «Іллінський»), в Подільському районі м. Києва, та яке розташоване на 6 (шостому) поверсі нежитлової будівлі, блоків 9 (дев'ять) та 10 (десять), цієї будівлі (далі за текстом Договору - «Приміщення»), згідно фрагменту плану поверху будівлі та позначення приміщення, яке передається в суборенду (Додаток № І до Договору), разом з мaйнo^4, яке знаходиться в Приміщенні та яке належить Орендарю на праві приватної власності (далі за текстом Договору - «Майно»). (а.с.25-29)
07.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Суборендар) було укладено Договір суборенди №2018/06/07-1, відповідно до умов якого Орендар передає у платне строкове користування (суборенду), а Суборендар приймає - частину орендованого Орендарем нежитлового приміщення загальною площею 36 кв. м. (тридцять шість квадратних метра), яке є частиною будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Іллінська, 8 (далі БЦ «Іллінський»), в Подільському районі м. Києва, та яке розташоване на 6 (шостому) поверсі нежитлової будівлі, блоків 9 (дев'ять) та 10 (десять), цієї будівлі (далі за текстом Договору - «Приміщення»), згідно фрагменту плану поверху будівлі та позначення приміщення, яке передається в суборенду (Додаток № І до Договору), разом з мaйнo^4, яке знаходиться в Приміщенні та яке належить Орендарю на праві приватної власності (далі за текстом Договору - «Майно»). (а.с.18-22)
Приміщення на умовах цього Договору надається Суборендарю на строк з 01.07.2018 р. по 31.01.2019 р. (п.2.1 Договору)
Згідно з п.3.1.1 - 3.1.4 Договору до 12 червня 2018 року (включно) на підставі виставленого Орендарем відповідного рахунку Суборендар перераховує на користь Орендаря, на зазначений у розділі 10 цього Договору рахунок, гарантійний платіж, який дорівнює сумі Суборендної плати за два місяці. Ця сума є забезпеченням виконання грошових зобов'язань Суборендаря за Договором, та використовується Орендарем шляхом зарахування відповідних сум в разі несплати, неповної або несвоєчасної сплати Суборендарем належних з нього платежів за Договором (включаючи, але не обмежуючи, оплату Суборендної плати, штрафних санкцій, збитків, компенсацій та/або оплати вартості необхідного відновлюваного ремонту пошкодженого Приміщення або Майна та інших платежів передбачених Договором). Після таких зарахувань Суборендар зобов'язаний поповнити Гарантійний платіж до розміру Суборендної плати за два місяці у строк п'яти банківських днів з дня отримання вимоги від Орендаря. Після закінчення дії Договору невикористана частина внесеного Гарантійного платежу після зарахувань по сплаті усіх належних з Суборендаря платежів (включаючи оплату Суборендної плати, штрафних санкцій, збитків, компенсацій та/або оплати вартості необхідного відновлюваного ремонту пошкодженого Приміщення або Майна та інших платежів передбачених Договором), повертається Орендарем Суборендарю за умови, при яких, Орендар не має аргументованих претензій до Суборендаря по відношенню до стану Приміщення та Майна, що повертається, а також по виконанню зобов'язань Суборендаря по цьому Договору на дату припинення Договору.
Суборендар сплачує Суборендну плату щомісячно шляхом попередньої оплати не пізніше ніж за 10 (десять) днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата, з урахуванням індексації в порядку п. 3.4. Договору.
Перша сплата Суборендної плати здійснюється Суборендарем не пізніше 25 червня 2018 року. В подальшому розрахунки сторін здійснюються в порядку, передбаченому п. 3.3.2. Договору.
Нарахування Суборендної плати починається з дати передання Суборендарю Приміщення за Актом передання Приміщення та з урахуванням умов n.4. даного Договору.
Повернення Орендарю приміщення оформлюється Актом повернення приміщення, який підписується Сторонами. (п.4.3 Договору)
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за неналежне виконання Суборендарем обов'язків по сплаті належних з нього платежів Суборендар зобов'язаний сплатити Орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.
Додатковою угодою №1 від 31.01.2019 року до Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року Сторони домовились припинити дію договору 31.01.2019 р. (а.с.23)
На виконання умов Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року Суборендар повернув, а Орендар в свою чергу прийняв із суборенди частину орендованого Орендарем нежитлового приміщення загальною площею 36 кв. м. (тридцять шість квадратних метра), яке є частиною будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Іллінська, 8 (далі БЦ «Іллінський»), в Подільському районі м. Києва, та яке розташоване на 6 (шостому) поверсі нежитлової будівлі, блоків 9 (дев'ять) та 10 (десять), цієї будівлі, що підтверджується Актом повернення приміщення від 31.01.2019 року. (а.с.24)
28.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (Новий боржник) було укладено Договір про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019, відповідно до умов якого Первісний Боржник передає, а Новий Боржник бере на себе зобов'язання щодо повернення Кредитору суми гарантійного платежу в розмірі 98000 гривень 00 копійок відповідно до п.3.1.1 Договору оренди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, укладеним між Кредитором та Боржником. (а.с.7)
Згідно з п.2.2 Договору Новий боржник у строк, передбачений чинним законодавством для виконання зобов'язань Первісного Боржника, зобов'язується перерахувати Кредитору на його поточний банківський рахунок. значений у реквізитах до цього Договору, грошові кошти загальною сумою 98000 грн. в якості виконання зобов'язань відповідно до п.3.3.1 Договору суборенди.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань Новий Боржник сплачує Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Позивачем неодноразово (05.08.2019 р., 27.09.2019 р., 12.02.2020 р.) були надіслані на адресу Відповідача вимоги про сплату гарантійного платежу у розмірі 98000 грн. 00 коп., що підтверджується описами вкладення у цінні листи, фіскальними чеками, накладними. (а.с.9-17)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо перерахування гарантійного платежу у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість у розмірі 70 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» пеню у розмірі 4 362 грн. 76 коп., 3% річних у розмірі 4 010 грн.14 коп. та інфляційні у розмірі 6 472 грн. 87 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивачем пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки початок відліку строку позовної давності є 01.02.2019 р., який сплив 01.02.2020 р. Також зазначив, що у первісного боржника були відсутні податкові зобов'язання, а Позивач не мав права на податковий кредит із ПДВ й вимагати від Відповідача суми гарантійного платежу з урахуванням ПДВ. Крім того, розрахунок 3% річних та інфляційних є невірним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Суборендар) було укладено Договір суборенди №2018/06/07-1, відповідно до умов якого Орендар передає у платне строкове користування (суборенду), а Суборендар приймає - частину орендованого Орендарем нежитлового приміщення загальною площею 36 кв. м. (тридцять шість квадратних метра), яке є частиною будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Іллінська, 8 (далі БЦ «Іллінський»), в Подільському районі м. Києва, та яке розташоване на 6 (шостому) поверсі нежитлової будівлі, блоків 9 (дев'ять) та 10 (десять), цієї будівлі (далі за текстом Договору - «Приміщення»), згідно фрагменту плану поверху будівлі та позначення приміщення, яке передається в суборенду (Додаток № І до Договору), разом з мaйнo^4, яке знаходиться в Приміщенні та яке належить Орендарю на праві приватної власності (далі за текстом Договору - «Майно»). (а.с.18-22)
Додатковою угодою №1 від 31.01.2019 року до Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року Сторони домовились припинити дію договору 31.01.2019 р. (а.с.23)
На виконання умов Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року Суборендар повернув, а Орендар в свою чергу прийняв із суборенди частину орендованого Орендарем нежитлового приміщення загальною площею 36 кв. м. (тридцять шість квадратних метра), яке є частиною будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Іллінська, 8 (далі БЦ «Іллінський»), в Подільському районі м. Києва, та яке розташоване на 6 (шостому) поверсі нежитлової будівлі, блоків 9 (дев'ять) та 10 (десять), цієї будівлі, що підтверджується Актом повернення приміщення від 31.01.2019 року. (а.с.24)
28.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (Новий боржник) було укладено Договір про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019, відповідно до умов якого Первісний Боржник передає, а Новий Боржник бере на себе зобов'язання щодо повернення Кредитору суми гарантійного платежу в розмірі 98000 гривень 00 копійок відповідно до п.3.1.1 Договору оренди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, укладеним між Кредитором та Боржником. (а.с.7)
Згідно зі ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. (ст. 521 Цивільного кодексу України)
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що внаслідок укладення Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» перейшли зобов'язання боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства", які виникли з Договору оренди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, та Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» набуло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ».
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, на виконання умов Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» грошові кошти у загальному розмірі 28 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата зг.дог.№28/05-2019 від 28.05.2019р. про заміну боржника у зобов'язанні, у т.ч.ПДВ 20%», що підтверджується довідкою АТ «Альфа - Банк» №38492 від 27.04.2021 року. (а.с.35)
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача, що Позивач не має права вимагати від Відповідача суми гарантійного платежу з урахуванням ПДВ, оскільки умовами Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року Сторони передбачили розмір заборгованості Відповідача з урахуванням ПДВ, яка становить 16333,33 грн. Також всупереч п.2.3 Договору новий боржник не висував проти вимог Кредитора жодних заперечень, які засновані на відносинах між Кредитором і Первісним боржником, з приводу неправомірності включення ПДВ до суми заборгованості. В той же час, Відповідач своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати на користь Позивача з урахуванням ПДВ підтвердив факт правомірного нарахування ПДВ.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» за Договором про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року становить 70 000 грн. 00 коп.
Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» у розмірі 70 000 грн. 00 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив перерахування гарантійного платежу в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 70 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.06.2019 р. по 28.04.2021 р. у розмірі 4 010 грн. 14 коп. та інфляційні за загальний період прострочки січень 2020 р. - березень 2021 р. у розмірі 6 472 грн. 87 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 01.06.2019 р. по 28.04.2021 р. у розмірі 4 010 грн. 14 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки січень 2020 р. - березень 2021 р. у розмірі 6 472 грн. 87 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заперечень Відповідача в частині невірного розрахунку Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, Суд зазначає.
Відповідно до п.1.1 Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року Первісний Боржник передає, а Новий Боржник бере на себе зобов'язання щодо повернення Кредитору суми гарантійного платежу в розмірі 98000 гривень 00 копійок відповідно до п.3.1.1 Договору оренди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, укладеним між Кредитором та Боржником.
Згідно з п.2.2 Договору Новий боржник у строк, передбачений чинним законодавством для виконання зобов'язань Первісного Боржника, зобов'язується перерахувати Кредитору на його поточний банківський рахунок. значений у реквізитах до цього Договору, грошові кошти загальною сумою 98000 грн. в якості виконання зобов'язань відповідно до п.3.3.1 Договору суборенди.
Згідно з п.3.1.1 Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року до 12 червня 2018 року (включно) на підставі виставленого Орендарем відповідного рахунку Суборендар перераховує на користь Орендаря, на зазначений у розділі 10 цього Договору рахунок, гарантійний платіж, який дорівнює сумі Суборендної плати за два місяці. Ця сума є забезпеченням виконання грошових зобов'язань Суборендаря за Договором, та використовується Орендарем шляхом зарахування відповідних сум в разі несплати, неповної або несвоєчасної сплати Суборендарем належних з нього платежів за Договором (включаючи, але не обмежуючи, оплату Суборендної плати, штрафних санкцій, збитків, компенсацій та/або оплати вартості необхідного відновлюваного ремонту пошкодженого Приміщення або Майна та інших платежів передбачених Договором). Після таких зарахувань Суборендар зобов'язаний поповнити Гарантійний платіж до розміру Суборендної плати за два місяці у строк п'яти банківських днів з дня отримання вимоги від Орендаря. Після закінчення дії Договору невикористана частина внесеного Гарантійного платежу після зарахувань по сплаті усіх належних з Суборендаря платежів (включаючи оплату Суборендної плати, штрафних санкцій, збитків, компенсацій та/або оплати вартості необхідного відновлюваного ремонту пошкодженого Приміщення або Майна та інших платежів передбачених Договором), повертається Орендарем Суборендарю за умови, при яких, Орендар не має аргументованих претензій до Суборендаря по відношенню до стану Приміщення та Майна, що повертається, а також по виконанню зобов'язань Суборендаря по цьому Договору на дату припинення Договору.
Враховуючи вищевикладені умови Договорів, Суд приходить до висновку, що в сукупності п.п.1.1, 2.2 Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» зобов'язалось повернути Позивачу суму гарантійного платежу в розмірі 98000 гривень 00 копійок у строк, передбачений чинним законодавством для виконання зобов'язань Первісного Боржника, тобто п.3.1.1 Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, а саме у строк по 12.06.2018 року, а не після укладення Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року. Суд звертає увагу, що Договір про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року не змінює строків виконання Суборендарем його зобов'язань, які виникли внаслідок неналежного виконання умов Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07 червня 2018 року, а також не містить інших строків виконання основного зобов'язання.
Стосовно визначення Позивачем різних періодів нарахування 3% річних та інфляційних, Суд зазначає, що визначення періодів прострочення виконання грошового зобов'язання Відповідача є самостійним правом Позивача, яке не обмежується чинним законодавством України.
Заявлене Відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних на 50% не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про три проценти річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто в разі якщо в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме статті 625 Цивільного кодексу України. Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.
Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір процентів, передбачений ст. 625 Цивільного кодексу України, не підлягає застосуванню, оскільки спір є відмінним від спору, що є предметом розгляду у даній справі.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 28.10.2020 р. по 28.04.2021 р. у розмірі 4 362 грн. 76 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 7.2 Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року передбачено, що за неналежне виконання Суборендарем обов'язків по сплаті належних з нього платежів Суборендар зобов'язаний сплатити Орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.
Пунктом 3.2 Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань Новий Боржник сплачує Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 28.10.2020 р. по 28.04.2021 р. у розмірі 4 362 грн. 76 коп. вважає, що ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочення Відповідача та неврахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Так, Суд зазначає, що прострочення Первісного боржника зі сплати гарантійного платежу за Договором суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року розпочалось з 13.06.2018 року, умовами Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року Сторони не змінювали строку виконання Відповідачем його грошового зобов'язання, зазначивши про те, що Новий боржник у строк, передбачений чинним законодавством для виконання зобов'язань Первісного Боржника, зобов'язується перерахувати Кредитору на його поточний банківський рахунок. значений у реквізитах до цього Договору, грошові кошти загальною сумою 98000 грн. в якості виконання зобов'язань відповідно до п.3.3.1 Договору суборенди.
Таким чином, Суд зазначає, що оскільки прострочення Первісного боржника розпочалось з 13.06.2018 року, то відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання припинилось через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто 13.12.2018 року, оскільки Сторони у Договорі суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року не визначили іншого строку для припинення нарахування пені.
Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача щодо здійснення нарахування пені на підставі Договору про заміну боржника у зобов'язанні №28/05-2019 від 28.05.2019 року, оскільки вказаним договором не визначено іншого строку для перерахування гарантійного платежу, встановленого п.3.1.1 Договору суборенди №2018/06/07-1 від 07.06.2018 року.
26.05.2021 року Відповідачем надано до суду заяву про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)
Судом встановлено, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за загальний період з 28.10.2020 р. по 28.04.2021 р. у розмірі 4 362 грн. 76 коп. є необґрунтованими, а тому заява Відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені не підлягає застосуванню.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 70 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4 010 грн. 14 коп., інфляційні у розмірі 6 472 грн. 87 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 500 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2021 року між Адвокатом Теслею Андрієм Віталійовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №23/04/2021, за змістом якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги Клієнту на умовах та в порядку, визначених цим Договором.
Додатком №1 від 23.04.2021 року до Договору про надання правової допомоги №23/04/2021 від 23.04.2021 року Сторони узгодили, що згідно з договором Адвокат зобов'язується надати наступні послуги з правової (професійної) правничої допомоги:
Ознайомлення з наявними у Клієнта документами, що підтверджують заборгованість ТОВ "ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (код ЄДР 36300640), опрацювання законодавчої бази, судової практики що регулюють спірні відносини. Формулювання правової позиції та складання позовної заяви з додатками, що підтверджують позовні вимоги до ТОВ "ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ».
Сторони погодили, що Адвокат має право самостійно від імені та в інтересах Клієнта підписувати та подавати від імені Клієнта позовну заяву та всі інші документи (в т.ч. у разі необхідності усунення недоліків за вимогою господарського суду), а також завіряти копії документів.
Адвокат самостійно визначає стратегію захисту інтересів Клієнта й алгоритм дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Сторонами погоджено гонорар у фіксованому розмірі 10000 грн. 00 коп.
Участь у судових засіданнях (у разі якщо призначене судове засідання не відбудеться з будь-яких підстав не залежних від Адвоката, Клієнт сплачує 50% погодженого розміру гонорару). Сторонами погоджено гонорар у фіксованому розмірі 1500 грн. 00 коп. за 1 судове засідання.
Складання відповіді на відзив (у разі якщо Відповідач надасть до суду відзив). Сторонами погоджено гонорар у фіксованому розмірі 1500 грн. 00 коп.
Складання додаткової письмової позиції Клієнта щодо спору та/або заперечень на документи/докази, які додатково надані Відповідачем, та/або на виконання відповідних вимог суду (вказана вартість застосовується до кожного пакету документів складених від однієї дати). Сторонами погоджено гонорар у фіксованому розмірі 1500 грн. 00 коп. за кожен пакет відповідних документів.
У разі необхідності оскарження рішення суду та/або прийняття участі у розгляді апеляційної та/або касаційної інстанції - вартість таких послуг становить 5 000,00 грн. за кожну інстанцію, та включає наступні послуги з правової допомоги: ознайомлення з матеріалами суд. справи, формулювання правової позиції, складання апеляційної скарги/або відзиву, складання касаційної скарги/або відзиву. Додатково Клієнт сплачує витрати згідно п.1.2. цього Додатку. Адвокат самостійно визначає стратегію захисту інтересів Клієнта й алгоритм дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту під час участі у апеляційному та/або касаційному провадженні.
Згідно з п.2 Додатку №1 від 23.04.2021 року послуги з правової допомоги ,визначені в п.1.1 цього Додатку вважаються наданими належним чином з моменту відкритті провадження у справі за позовом Клієнта до ТОВ "ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» або сплатою заборгованості ТОВ "ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» Клієнту в повному обсязі. Послуги з правової допомоги визначені в п.1.2 цього Додатку вважаються наданими належним чином у разі участі адвоката в судовому засіданні. Послуги з правової допомоги визначені в п.1.3,1.4 цього Додатку вважаються наданими належним чином у разі складання адвокатом відповідних процесуальних документів, визначених в п.1.3, 1.4 цього Додатку, та реєстрацією їх у відповідному суді.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано рахунок - фактуру №23/04/2021 від 23.04.2020 р. на суму 10000 грн. 00 коп., платіжне доручення №113 від 23.04.2021 р. на суму 10 000 грн. 00 коп.
Доказів сплати позивачем адвокату наданих юридичних послуг в іншій частині не подано, проте, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що Тесля А.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №5236 від 29.08.2012 року.
Крім того, адвокатом Позивача було складено та подано на адресу відповідь на відзив 01.06.2021 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладено правову позицію, згідно з якою у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві на позовну заяву Відповідачем подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в яких вважає неспіврозмірним розмір витрат заявлених позивачем.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Разом з тим, Суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, Відповідач не надав, у зв'язку з чим, Суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими та підлягають розподілу між сторонами відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 908 грн. 67 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІ.ЕЛ.ПІ. ЮРИДИЧНА КАНЦЕЛЯРІЯ» (04070, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІЛЛІНСЬКА, будинок 8, Ідентифікаційний код юридичної особи 36300640) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР АЛЬЯНС» (04123, місто Київ, ВУЛИЦЯ СВІТЛИЦЬКОГО, будинок 35, ЛІТЕРА "З", приміщення 3 ГРУПИ ПРИМІЩЕНЬ 76, Ідентифікаційний код юридичної особи 36138329) заборгованість у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4 010 (чотири тисячі десять) грн. 14 (чотирнадцять) коп., інфляційні у розмірі 6 472 (шість тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 87 (вісімдесят сім) коп., судовий збір у розмірі 2 153 (дві тисячі сто п'ятдесят три) грн. 28 (двадцять вісім) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 908 (десять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 67 (шістдесят сім) коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05 липня 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин