ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2021Справа № 910/15915/20
За позовом Акціонерного товариства «СБЕРБАНК»
до Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн «УКРОБОРОНПРОМ»
про стягнення 34 488 355, 00 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Тищук М.А.;
від відповідача: Козаренко С.М., Тазієва А.О.;
від третьої особи: Царюк В.В.;
Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 34 488 355, 00 грн, з яких: 10 483 410, 71 грн прострочена заборгованість за кредитом, 9 809 487, 89 грн проценти за користування кредитом, 8 990 167, 78 грн пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 5 205 288, 62 грн пеня за прострочення сплати за користування кредитом.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 549, 599, 610, 611, 627, 629, 1048-1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу Україна, ст.193, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №48-Н/13/62/КЛ-КБ від 19.08.2013, в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 року відкрито провадження в справі №910/15915/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.11.2020.
24.11.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що:
- кошти за кредитним договором не підлягають сплаті позивачу, оскільки підпадають під дію санкцій;
- санкції та постанова Національного банку України від 01.10.2015 за №654 створюють правову заборону для відповідача виконувати зобов'язання перед позивачем;
- договір про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору є нікчемним, оскільки укладений після 15.03.2017, тобто після застосування строкових спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів по відношенню до позивача;
- позивачем неправомірно розраховано проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування та ведення санкцій.
Окрім того, в поданому відзиві, відповідач просить суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності.
У підготовче засідання 24.11.2020 з'явились представники сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 відкладено підготовче засідання на 15.12.2020.
03.12.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що доводи відповідача є повністю помилковими та безпідставними, ґрунтуються на невірному трактуванні законодавства України, а також є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та спрямовані на уникнення виконання власних зобов'язань перед банком. Вказує, що до позивача було застосовано лише один вид санкцій, а саме запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб, будь-яких інших санкцій, зокрема, блокування активів або зупинення економічних та фінансових зобов'язань, анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів тощо застосовано не було. При цьому наголошує, що звернення до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором законодавством не заборонено про що свідчать численні судові рішення про стягнення заборгованості на користь АТ «Сбербанк». Також вважає необґрунтованими посилання відповідача на нікчемність договору про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору та, як наслідок, пропущення строків позовної давності.
Окрім цього, зазначає, що встановлений мораторій на примусове виконання судових рішень щодо відповідача, а також введені санкції щодо позивача не встановлюють жодних правових підстав для відмови в позові кредитора, не зупиняють дію будь-яких нормативно-правових актів у сфері регулювання цивільних та кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку з вимогами про стягнення боргу. Водночас встановлений мораторій на примусове виконання судових рішень щодо відповідача може бути підставою для відстрочення виконання рішення суду, а не відмови в задоволенні відповідного позову.
14.12.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив та, зокрема, зазначає, що відповідач є підприємством оборонно-промислового комплексу та є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а тому, даний спір є виключним та не поширюється на правовідносини позивача з іншими клієнтами/вкладниками.
14.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи контррозрахунків несплачених процентів за користування кредитом.
14.12.2020 від відповідача надійшла заява про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного концерну «Укроборонпром».
15.12.2020 до суду надійшла заява Державного концерну «Укроборонпром» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
У підготовче засідання 15.12.2020 з'явились представники сторін. Суд відклав підготовче засідання на 19.01.2021.
19.01.2021 від позивача надійшло клопотання про залишення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи контррозрахунків несплачених процентів за користування кредитом без розгляду.
Також 19.01.2021 від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позову, в яких останній, зокрема, зазначає, що відсутня необхідність в залученні до участі в справі в якості третьої особи ДК «Укроборонпром», оскільки останнє не є учасником відносин за кредитним договором.
У підготовче засідання 19.01.2021 з'явились представники сторін, судом протокольно відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залишення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи контррозрахунків без розгляду, продовжено відповідачу процесуальний строк для надання контррозрахунку та прийнято його до розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн «Укроборонпром» (надалі-третя особа), продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.02.2021.
28.01.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення третій особі копії позовної заяви з додатками.
12.02.2021 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечує проти позову в повному обсязі. Окрім того зазначає, що наявні правові підстави для зменшення пені.
15.02.2021 від відповідача надійшли клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахованих процентів за період з 01.01.2016 по 30.09.2017, та долучення доказів до матеріалів справи копій судових рішень.
У підготовче засідання 16.02.2021 з'явились представники сторін, представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу на ознайомлення з поясненнями третьої особи. Суд з'ясувавши думку учасників справи, протокольно задовольнив клопотання представника позивача та відклав підготовче засідання на 09.03.2021.
05.03.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судово-економічної експертизи.
09.03.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності та пояснень третьої особи.
Засідання призначене на 09.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 призначено підготовче засідання на 28.04.2021.
26.04.2021 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи.
У підготовче засідання 28.04.2021 з'явився представники учасників справи, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи. Також, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.06.2021.
У судове засіданні 15.06.2021 з'явились представник учасників справи та надали пояснення по суті позовних вимог, суд відклав судове засідання на 23.06.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представники відповідача та третьої особи заперечували проти позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 23.06.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
19.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі - банк, кредитор) та відповідачем (надалі - позичальник, боржник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №48-Н/13/62/КЛ-КБ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, що надалі іменується "кредитна лінія" та надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та виконати інші умови цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору ліміт кредитної лінії складає 12 800 000, 00 грн.
Згідно із п.п. 1.3.1., 1.4. договору розмір процентної ставки за користування кредитом складає 15, 5% річних. Останній день повернення кредитної лінії - 15.02.2014.
Належне виконання позивальником зобов'язань по цьому договору забезпечується: а) заставою майнових прав на отримання виручки за контрактом №2012-04-10 від 27.04.2012, який укладений між ДАХК «АРТЕМ» (позичальником) та компанією «Bel Trading&Consulting Ltd» (п.2.1. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.
Згідно із п.п. 6.1-6.5 договору, позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі передбаченому договором. Проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "періодом" сторони в цій ст. 6 договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з першого дня календарного місяця і закінчуються в останній календарний день місяця (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту ((п.6.3., 6.4. договору).
Відповідно до п.8.1. договору позичальник зобов'язується повернути банку кредит, наданий в межах встановленого ліміту кредитної лінії, в повному обсязі не пізніше останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору.
Згідно із. п.п. 10.1.-10.3. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.
Згідно п. 11.3. договору він набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.
14.02.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №1, яким, зокрема, викладено підпункт 1.3.1. та пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.3.1. Розмір процентної ставки за користування кредитом складає 19,00% річних.
1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 30.06.2014».
27.06.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №2, яким, зокрема, викладено підпункт 1.3.1. та пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.3.1. Розмір процентної ставки за користування кредитом складає 21,00% річних.
1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 31.01.2015».
30.10.2014 сторонами укладено договір про внесення змін №3, яким виклали пункти 7.10., 7.11., 9.12. в новій редакції та доповнили договір пунктами:
« 7.12. Позичальник зобов'язаний, в разі надання в заставу банку майнових прав на виручку, до повного погашення заборгованості за кредитом за цим договором, у відповідності до умов п.7.11. цього направляти не менше 100% виручки за контрактом/ми/договором/ми, майнові права на виручку за яким/ми будуть оформлені в заставу банку згідно п.7.11. цього договору, на погашення заборгованості за кредитом за цим договором не пізніше наступного робочого дня після отримання ним такої виручки».
« 9.13.Позичальник доручає банку списувати, в порядку договірного списання з будь-яких рахунків позичальника банку в національній та/або іноземній валюті, у тому числі, але не виключно, зазначених у цьому пункті даного договору нижче, а також інших рахунків, які відкриті та/або будуть відкриті позичальником в банку в майбутньому протягом дії цього договору, грошові кошти, в розмірі 100% від суми, яка буде зарахована в якості оплати по контракту/ам/договору/ам, майнові права на виручку за яким/ми будуть оформлені в заставу банку згідно п.7.11. цього договору, починаючи з дня зарахування таких грошових коштів (у повному розмірі або частково) на поточні рахунки позичальника, в рахунок погашення заборгованості за цим договором, в тому числі і такої, строк оплати якої не настав.
Рахунки позичальника, відкриті в банку на момент цього договору, та з яких (в тому числі, але не виключно) згідно з даним пунктом договору банк може здійснити договірне списання: НОМЕР_1 (980), НОМЕР_1 (840), НОМЕР_1 (643)».
Також 30.12.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №4, яким, зокрема, викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 15.03.2015».
31.03.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №5, яким, зокрема, викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 30.06.2015».
Окрім цього, 26.06.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №6, яким, зокрема, викладено пункти 1.4., 10.1 в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 15.12.2015;
10.1. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.»
30.12.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №7, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.04.2016».
Також у пунктах 4 та 5 договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих ат несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.04.2016.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 16.12.2015 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
- за прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 04.12.2015 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
12.04.2016 між сторонами укладено договір про внесення змін №8 відповідно до якого внесено зміни до пункту пункт 1.4. та викладено його в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.10.2016».
У пунктах 9, 10 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.10.2016.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.08.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих ат несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.08.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.10.2016.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.04.2016 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
28.10.2016 між сторонами укладено договір про внесення змін №9, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.04.2017».
Окрім цього, в пунктах 2, 3 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.04.2017.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.03.2017, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.03.2017 сплачується позичальником не пізніше 01.03.2017.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.10.2016 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
30.06.2017 сторонами укладено договір про внесення змін №10, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.11.2017».
Окрім цього, в пунктах 2, 3, 4 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.11.2017.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.12.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.12.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.11.2017.
г) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.01.2017 по 01.11.2017, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01.11.2017.
Банк не нараховуватиме/ не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.04.2017 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
Сторони домовились, що проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, у розмірі не менше ніж 200 000, 00 грн, позичальник повинен сплатити 30.06.2017.
На виконання умов договору 19.08.2013 позивачем було надано відповідачеві кредитні кошти в межах кредитної лінії в сумі 12 800 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку, а також визнається відповідачем.
Натомість відповідачем лише частково погашено заборгованість за кредитом, а саме: 16.12.2013 - 1 645 000, 00 грн, 18.06.2014 - 133 000, 00 грн та 22.07.2014 - 538 589, 29 грн, а всього сплачено 2 316 589, 29 грн, що підтверджується копіями меморіальних ордерів, що завірені належним чином та містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.86-88).
16.01.2019 за вих.№31106-2, 15.06.2020 за вих. №7211/5/06-2 та 11.09.2020 за вих.№11327/5/06-2 позивачем було направлено відповідачу повідомлення-вимоги про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, що підтверджується описами вкладення, фіскальними чеками АТ «УКРПОШТА» та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (т.1, а.с. 89-104).
Відповідей на вказані повідомлення-вимоги матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за кредитним договором у частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 10 483 410, 71 грн простроченої заборгованості за кредитом, 9 809 487, 89 грн процентів за користування кредитом, 8 990 167, 78 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 5 205 288, 62 грн пені за прострочення сплати за користування кредитом
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У частині 1 ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Проаналізувавши наведені вище умови договору, суд дійшов висновку про укладення між сторонами кредитного договору, в порядку ст. 1054 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором про внесення змін №10 від 20.06.2017 до кредитного договору, сторонами погоджено, що останнім днем дії кредитної лінії є 01.11.2017.
При цьому зазначено, що терміном «останній день дії кредитної лінії» позначається термін з настанням якого зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняється.
Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання в частині повернення кредитних коштів у розмірі 10 483 410, 71 грн кредитних коштів (12 800 000, 00 грн - 2 316 589, 29 грн). Вказане не заперечується відповідачем.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 483 410, 71 грн.
Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що кошти за кредитним договором не підлягають сплаті позивачу, оскільки підпадають під дію санкцій та вказує, що наявна законодавча заборона на стягнення з відповідача таких коштів, однак суд відхиляє дані твердження відповідача з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 1, 4 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави передбачено застосування по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність, ряду санкцій, зокрема: запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.
Рішення про застосування зазначених санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання (ст. 5 Закону України "Про санкції").
Так, рішенням Ради національної безпеки і оборони України (надалі - РНБО України) від 15.03.2017 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції», з внесеними Національним банком України пропозиціями щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), яке введене в дію Указом Президента України від 15.03.2017 за №63/2017 до АТ "Сбербанк" було застосовано такий вид обмежувального заходу як "запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб" строком на 1 рік.
Рішенням РНБО України від 19.03.2019, що введено в дію Указом Президента України від 19.03.2019 за №82/2019 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" до АТ "Сбербанк" було застосовано такий вид обмежувального заходу як "запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб" строком на 2 роки.
11.03.2021 рішенням Ради національної безпеки і оборони України "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" введеним в дію Указом Президента України від 19.01.2019 за №107/2021 до АТ "Сбербанк" було застосовано такий вид обмежувального заходу як "інші санкції, що відповідають принципам застосування, встановленим цим законом (запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб)" строком на 3 роки.
Також вказаним рішеннями РНБО України, доручено Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.
Частиною 2 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Відповідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Так, постановою Правління Національного банку України від 01.20.2015 за N 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» зі змінами, врегульовано реалізацію введених санкцій та для визначення змісту дій, які обмежено вчиняти в межах зазначено виду санкцій.
Дослідивши зміст вказаних нормативно-правових актів, суд зазначає, що жоден із них не містить заборони стягнення заборгованості за кредитними договорами на користь позивача. При цьому, ухвалення рішення про стягнення боргу за кредитом не свідчить про те, що такі кошти будуть виведені за межі України, оскільки позивач є юридичною особою створеною відповідно до законодавства України, сплачує податки до державного бюджету України, працівниками останнього також є громадяни України та надає послуги на території України, в тому числі по оформленню депозитів громадянам України в тому числі.
Суд наголошує, що контроль за виконанням рішень Ради національної безпеки України щодо запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб покладено саме на відповідні органи державної влади.
При цьому, судом відзначається, що застосовані тимчасові санкції не є підставою для припинення зобов'язань за кредитним договором та не є підставою, що звільняє від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, в розумінні положень Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що відсутність заборони АТ «СБЕРБАНК» щодо пред'явлення вимог до боржників про повернення кредитних коштів та стягнення таких коштів підтверджується великою кількістю судових рішень щодо стягнення грошових коштів у вигляді заборгованості з повернення кредитних коштів, як з юридичних так і фізичних осіб (з березня 2017 року), наявних в державному реєстрі судових рішень України, який є загальнодоступним, які переглядалися в апеляційному та касаційному порядку і набрали законної сили (справи №№922/699/17, 922/2571/17, 910/24880/15, 916/4693/15, 910/2535/18, 920/1015/19, 905/2252/18, 916/4225/15, 911/4293/16, 922/4105/16, 911/3830/17, 911/4293/16, 910/22858/17, 922/4109/16, 905/2253/18, 922/2250/18, 905/21/17, 927/852/18, 920/937/18, 295/13467/17, 761/43614/18, 752/5413/17 тощо).
Щодо посилань відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.2-1 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислово комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром», що відносно зобов'язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 8, 13 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Разом з тим, положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Суд зазначає, що введення тимчасової заборони відносно примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача не є підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості, оскільки Закон України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислово комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень стосовно окремої категорії боржників, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності, тобто є лише підставами для зупинення виконавчого провадження або відстрочення виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.
Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості відповідачем за кредитним договором, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 10 483 410, 71 грн правомірними та обґрунтованими, з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за період з 01.01.2016 по 05.10.2020 заборгованості за процентами в загальному розмірі 9 809 487, 89 грн.
Так, договором про внесення змін №2 від 27.06.2014 сторони погодили розмір процентної ставки за користування кредитом в розмірі 21, 00% річних
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі ст. 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Що стосується посилань позивача на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, суд зазначає, що правовідносини, які склалися в даній справі, не є подібними, оскільки в справі №5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, а не відповідно до частини 1статті 1048 цього Кодексу.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи щодо погодженого сторонами строку дії кредитної лінії до 01.11.2017 та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування процентів за користування кредитом після 01.11.2017.
У зв'язку з чим, судом було здійснено перерахунок процентів за користування кредитом за період з 01.01.2016 по 01.11.2017, з урахуванням оплат, та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом у сумі 3 366 357, 36 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 990 167, 78 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту за період з 02.11.2017 по 06.10.2020 та 5 205 288, 62 грн пені за прострочення сплати за користування кредитом за період з 02.11.2017 по 06.10.2020, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У частині 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Сторонами у пунктах 10.1-10.3 договору, з урахуванням змін внесених договором №6 від 26.06.2015, погоджено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання я кого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.
Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, з урахуванням змін, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування.
Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, з урахуванням змін, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.
Пунктом 11.6. договору сторонами погоджено, що за будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
Отже, сторонами в договорі збільшено строк нарахування пені та збільшено строк позовної давності.
Як установлено судом вище, відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань зі сплати отриманого кредиту.
Зазначене надає право позивачу на нарахування пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань в порядку, визначеному умовами кредитного договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.
Разом з тим, відповідно до п. 15 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Згідно з п. 8 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Згідно постанов Кабінету Міністром України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу "COVID-19" (зі змінами) та від 20 травня 2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 31.10.2020.
З огляду на вищенаведене, суд відмовляє в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо повернення тіла кредиту за кредитним договором за період з 12.03.2020 по 06.10.2020, оскільки вона розрахована в період дії заборони нарахування пені під час дії карантину.
З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 02.11.2017 по 11.03.2020 підлягає стягненню з відповідача пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 117 185, 87 грн.
Також, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування та враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитною лінією з 02.11.2017, а також враховуючи законодавчу заборону нарахування пені під час дії карантину, судом було здійснено перерахунок пені за період з 02.11.2017 по 11.03.2020, з урахуванням існуючої заборгованості за процентами і строком їх оплати, а саме:
Розмір нарахованих процентівПеріод нарахуванняПодвійна облікова ставка НБУРозмір пені
3 173 347, 7202.11.2017- 03.11.201727%4 694, 82
3 360 325, 8104.11.2017-05.12.201727%79 543,05
3 366 357, 3606.12.2017-14.12.201727%22 371, 48
3 366 357, 3615.12.2017-25.01.201829%112 133,61
3 366 357, 3626.01.2018-01.03.201832%103 111,37
3 366 357, 3602.03.2018-12.07.201834%416 312,14
3 366 357, 3613.07.2018-06.09.201835%180 444,89
3 366 357, 3607.09.2018-25.04.201936%765 601,90
3 366 357, 3626.04.2019-18.07.201935%270 667,34
3 366 357, 3619.07.2019-05.09.201734%153 378,16
3 366 357, 3606.09.2019-24.10.201933%148 867,04
3 366 357, 3625.10.2019-12.12.201931%139 844,79
3 366 357, 3613.12.2019-30.01.202027%121 800,30
3 366 357, 3631.01.2020-11.03.202022%82 814,59
всього:2 601 587,49
Отже за розрахунком суду розмір пені який підлягає стягненню за прострочення сплати процентів за користування кредитом складає 2 601 587, 49 грн, а тому позов в цій частин підлягає частковому задоволенню.
Щодо заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).
Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як установлено судом вище, позивачем у позові обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, строк кредитування якого закінчився 01.11.2017, відсотків за користування кредитом з 01.01.2016 по 01.11.2017 та пені за загальний період з 02.11.2017 по 11.03.2020.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 19.10.2020, що підтверджується відтиском печатки реєстрації вхідної документації суду.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
У пункті 11.6. договору сторонами також погоджено, що за будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
Як убачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме договору про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору (т.1 а.с.47-49), сторони, зокрема, погодили сплату процентів за користування кредитом з 01.01.2016 по 01.01.2017 сплатити не пізніше 01.01.2017.
Вказані обставини свідчать про перевивання строків позовної давності щодо стягнення процентів за користування кредитом нарахованих з 01.01.2016, а останньою датою такого переривання є 01.01.2017, тобто, виходячи з приписів ст.264 Цивільного кодексу України з вказаної дати перебіг строку позовної давності розпочався заново.
Окрім того, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на нікчемність договору про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору, та перебігу позовні давності з 01.04.2017, з огляду на таке.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим, відповідачем не наведено жодних обставин та не надано доказів в порядку передбаченому ГПК України, які б свідчили про нікчемність договору про внесення змін №10 від 30.06.2017.
Також суд зазначає, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, процентів та пені.
Що стосується підстав для зменшення пені суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).
Суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Відповідачем відповідне клопотання не заявлялось, про наявність підстав для зменшення пені зазначено третьою особою у поясненнях (т.2 а.с. 123-132), однак доказів на підтвердження існування обставин щодо зменшення пені матеріали справи також не містять та відповідачем суду у встановленому законом порядку надано не було.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 483 410, 71 грн заборгованості за кредитом, 3 366 357, 36 грн процентів за користування кредитом, 8 117 185, 87 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 2 601 587, 49 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 2/10, ідентифікаційний код 14307699) на користь Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 46, ідентифікаційний код 25959784) 10 483 410 (десять мільйонів чотириста вісімдесят три тисячі чотириста десять) грн 71 коп. заборгованості за кредитом, 3 366 357 (три мільйони триста шістдесят шість тисяч триста п'ятдесят сім) грн 36 коп. процентів за користування кредитом, 8 117 185 (вісім мільйонів сто сімнадцять тисяч сто вісімдесят п'ять) грн 87 коп. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, 2 601 587 (два мільйони шістсот одну тисячу п'ятсот вісімдесят сім) грн 49 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом та 368 528 (триста шістдесят вісім тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн 12 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 05.07.2021.
Суддя Я.А.Карабань