ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.07.2021Справа № 910/3454/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"
(02002, м.Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г)
до Фізична особа-підприємець Сергієв Олександр Володимирович
( АДРЕСА_1 )
про стягнення 62 316, 73 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Сергієва Олександра Володимировича про стягнення 62 316, 73 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3454/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 10.03.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за такою адресою.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність адресата вважається днем вручення учаснику справи ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/3454/21, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
За приписами ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
12.11.2019 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/11405/19 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" до Фізичної особи-підприємця Сергієва Олександра Володимировича про стягнення заборгованості в розмірі 62 922,92 грн за договором оренди №205/1 від 27.04.2016, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань вчасно та повністю сплачувати орендну плату за період з квітня 2018 року по травень 2019 року.
Цим судовим рішенням позовні вимоги задоволено та присуджено до стягнення з ФОП Сергієва О.В. на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" заборгованості в розмірі 51 922,92 грн, а в частині стягнення 11 000,00 грн суд закрив провадження у справі у зв'язку з добровільною сплатою цієї суми.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 позов Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" задоволено та розірвано договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №205/1 від 27.04.2016, укладений між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, Фізичною особою-підприємцем Сергієвим Олександром Володимировичем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", виселено Фізичну особу-підприємця Сергієва Олександра Володимировича з нежитлового приміщення на першому поверсі площею 55,10 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 25 та зобов'язано фізичну особу-підприємця Сергієва Олександра Володимировича передати нежитлове приміщення на першому поверсі площею 55,10 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 25, Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" шляхом підписання акту приймання-передачі нежилого приміщення на першому поверсі площею 55,10 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна, будинок 25.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 23.07.2019 набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/11405/19, відповідно до якого з фізичної особи-підприємця Сергієва Олександра Володимировича (далі-відповідач) стягувалась заборгованість за період квітень 2018- травень 2019 по договору оренди № 205/1 від 27.04.2016 (далі-Договір) з Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією як орендодавцем і Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі-позивач), як балансоутримувачем і особою яка отримує орендну плату і на 07.08.2020 набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/18840/19, відповідно до якого Договір з Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією і позивачем є розірваним.
Проте, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач з невідомих позивачу причин, незважаючи на те що відносно нього вже було рішення суду по справі №910/11405/19 про примусове стягнення заборгованості за орендну плату, починаючи з червня 2019 по серпень 2020 орендну плату не сплачував.
За твердженням позивача, котре жодним чином не спростовано відповідачем, борг відповідача перед позивачем за період з червня 2019 по серпень 2020 складає 62316 грн. 73 коп.
Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, обставини, що встановлені у справі №910/18840/19 та у справі №910/11405/19 доказуванню у справі №910/3454/21 не підлягають.
Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором. Відповідач в установлений Договором не здійснив сплату на користь позивача орендної плати з червня 2019 по серпень 2020 у сумі 62316 грн. 73 коп.
Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об'єктами оренди за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Жодного заперечення відповідача стосовно суми заборгованості по договору №205/1 від 27.04.2016 в матеріалах справи також не міститься.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору №205/1 від 27.04.2016 за період з червня 2019 по серпень 2020 у сумі 62316 грн. 73 коп. настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 62316 грн. 73 коп. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Відповідач контррозрахунку суми позову, доказів на підтвердження наявності підстав звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору, не надав.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
З огляду на вказані вище приписи законодавства та встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем умов договору щодо повного розрахунку за надані послуги, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сергієва Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, буд. 9-Г; ідентифікаційний код 39606435) заборгованість з орендної плати в сумі 62 316,73 грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Суддя М.О. Лиськов