ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2021Справа № 910/4063/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Макрохім»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа Холдинг»
про стягнення 918 860,52 грн
представники сторін: не з'явились
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Макрохім» (далі -ТОВ «ТД «Макрохім», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа Холдинг» (далі - ТОВ «ТД «Константа Холдинг», відповідач) про стягнення 918 860,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов укладеного сторонами договору поставки № 156-МХ від 14.05.2020.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 918 860,52 грн, з яких: 832 082,70 грн - основний борг, 33 090,07 грн - пеня, 11 733,18 грн - 3% річних, 41 954,57 грн - інфляційна складова боргу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/4063/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.05.2021.
У тексті позовної заяви позивачем було заявлено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення Easycon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 05.04.2021.
26.04.2021 до суду надійшов поданий позивачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що окремі долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні оформлені з порушеннями вимог чинного законодавства, адже проставлений на них підпис відрізняється від підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, не зазначено посаду такої особи, на вказаних накладних відсутній відтиск печатки відповідача, а тому надані позивачем видаткові накладні не є належними та допустимими доказами поставки товару. При цьому подані позивачем податкові накладні не підтверджують факт передання товару відповідачу. Відповідач вважав, що матеріали справи містять належні докази, що підтверджують поставку позивачем відповідачу товару на суму 200 563,20 грн, а не на суму 631 519,50 грн, як стверджує позивач. З огляду на те, що, на переконання відповідача, є недоведеною наявність у нього заборгованості перед позивачем, відповідач також вважав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційної складової боргу. Враховуючи викладене, відповідач вважав позов необґрунтованим та просив суд відмовити в його задоволенні.
11.05.2021 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.
11.05.2021 суд оголосив протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 25.05.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 повідомлено ТОВ «ТД «Константа Холдинг», як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 25.05.2021.
19.05.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення Easycon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 20.05.2021.
25.05.2021 до суду надійшло подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.
11.05.2021 суд оголосив протокольну ухвалу про часткове задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та перерву в судовому засіданні до 08.06.2021.
07.06.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення Easycon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 08.06.2021.
08.06.2021 суд відклав розгляд справи на 15.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 повідомлено ТОВ «ТД «Макрохім», як позивача, про наступне судове засідання, призначене на 15.06.2021.
14.06.2021 до суду надійшло подане позивачем клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення Easycon у порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 15.06.2021.
15.06.2021 до суду надійшли подані відповідачем письмові пояснення (2 документи), в яких останній підтримав раніше викладену ним правову позицію.
15.06.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 24.06.2021.
24.06.2021 представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 24.06.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
14.05.2020 між ТОВ «ТД «Макрохім» (постачальник) та ТОВ «ТД «Константа Холдинг» (покупець) був укладений договір поставки № 156-МХ (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 вищевказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну сировину (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 1.2 договору під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджується сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 («Умови поставки Продукції») цього договору.
Фактична кількість, асортимент та комплектність продукції, що підлягає поставці покупцю, погоджується сторонами шляхом оформлення додатків до договору, на підставі заявок на поставки окремих партій продукції (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником заявок на поставку продукції.
Згідно з п. 3.2 договору асортимент та кількість продукції в кожній партії, покупець вказує в письмовій заявці, підписаній уповноваженою особою покупця.
Пунктом 3.2.2 договору постачальник розглядає заявку покупця на поставку протягом 2-х робочих днів від дати її отримання та погоджується на поставку (часткову поставку) відповідної партії продукції або відмовляється від поставки.
Про погодження заявки постачальник сповіщає покупця шляхом виставлення рахунку (п. 3.2.3 договору).
Відповідно до п. 3.3 договору погоджені сторонами асортимент та кількість продукції в кожній партії вказується в додатках до даного договору.
Згідно з п. 3.5 договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію та підписання сторонами видаткової накладної.
Положеннями п. 3.6 договору передбачено, що місцем поставки товару є склад продавця.
На підтвердження тих обставин, на які посилався позивач у поданому ним позові, останній долучив до матеріалів справи видаткові накладні № ТХ009883 від 05.06.2020, № ТХ011641 від 02.07.2020, № ТХ011635 від 02.07.2020, № ТХ011640 від 02.07.2020, № ТХ012053 від 07.07.2020, № ТХ013699 від 29.07.2020, № ТХ014295 від 05.08.2020, № ТХ014276 від 05.08.2020, № ТХ014370 від 06.08.2020, № ТХ014552 від 07.08.2020, № ТХ015751 від 27.08.2020, № ТХ015830 від 27.08.2020, № ТХ016160 від 01.09.2020, № ТХ016484 від 04.09.2020, № ТХ018408 від 30.09.2020, № ТХ019053 від 07.10.2020, № ТХ019327 від 09.10.2020, № ТХ019324 від 09.10.2020, № ТХ020358 від 23.10.2020, № ТХ020394 від 23.10.2020, № ТХ022569 від 20.11.2020, № ТХ022594 від 20.11.2020, на загальну суму 1 972 082,70 грн.
Відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, товар, поставлений позивачем, оплатив частково, а саме в сумі 1 140 000,00 грн, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями № 1372 від 07.08.2020, № 1122 від 28.07.2020, № 1065 від 27.07.2020, № 790 від 13.07.2020, № 1467 від 13.08.2020, № 1646 від 21.08.2020, № 1688 від 26.08.2020, № 1722 від 26.08.2020, № 1809 від 01.09.2020, № 1868 від 03.09.2020, № 1957 від 08.09.2020, № 2123 від 18.09.2020, № 2207 від 25.09.2020, № 2231 від 29.09.2020, № 2316 від 06.10.2020, № 2363 від 07.10.2020, № 2389 від 08.10.2020, № 2404 від 09.10.2020, № 2421 від 12.10.2020, № 2488 від 16.10.2020, № 2575 від 22.10.2020, № 2610 від 23.10.2020, № 2634 від 26.10.2020, № 2773 від 30.10.2020, а також банківськими виписками від 19.11.2020, 15.12.2020 та 22.12.2020.
Таким чином, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за поставлений ним товар склала 832 082,70 грн.
У зв'язку з цим, посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного сторонами договору та передбаченого цим договором обов'язку оплатити поставлений товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У свою чергу, заперечуючи проти обґрунтованості заявленого позивачем позову, відповідач вказував, що окремі долучені позивачем до матеріалів справи видаткові накладні оформлені з порушеннями вимог чинного законодавства, адже проставлений на них підпис відрізняється від підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, не зазначено посаду такої особи, на вказаних накладних відсутній відтиск печатки відповідача, а тому надані позивачем видаткові накладні не є належними та допустимими доказами поставки товару. При цьому подані позивачем податкові накладні не підтверджують факт передання товару відповідачу. З огляду на те, що, на переконання відповідача, є недоведеною наявність у нього заборгованості перед позивачем, відповідач також вважав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційної складової боргу.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що долучені до матеріалів справи видаткові накладні, окрім видаткової накладної № ТХ022594 від 20.11.2020 на суму 70 500,00 грн, містять підпис представника відповідача в графі «Отримав», видаткові накладні від 02.07.2020, 29.07.2020, 27.08.2020, 01.09.2020, 30.09.2020, 23.10.2020 засвідчені печаткою відповідача.
При цьому відповідач, у порушення приписів ст. 74 ГПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що особа, яка поставила підпис на видаткових накладних, не є працівником відповідача або не є особою, уповноваженою на приймання товарно-матеріальних цінностей від позивача. Зазначаючи про те, що підпис на окремих видаткових накладних не належить уповноваженій особі відповідача, відповідач не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи та не надав будь-яких інших доказів на підтвердження такої обставини. З урахуванням викладеного суд відхиляє відповідні заперечення, наведені відповідачем у відзиві, як необґрунтовані.
Водночас суд погоджується з запереченнями відповідача щодо не підписаної та не засвідченої відтиском печатки відповідача видаткової накладної № ТХ022594 від 20.11.2020 на суму 70 500,00 грн, оскільки належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує факт передання товару є саме видаткова накладна, а податкова накладна вказану обставину не засвідчує. При цьому суд бере до уваги, що за умовами п. 3.6 укладеного сторонами договору місцем поставки товару є саме склад позивача, як продавця, з урахуванням чого суд критично оцінює твердження позивача про те, що товар за вказаною видатковою накладною був відвантажений позивачем на власному складі без складання та підписання відповідачем відповідних товарно-супровідних документів та/або первинних бухгалтерських документів, що засвідчують факт вчинення певної господарської операції.
З урахуванням викладеного, суд вважає недоведеним позивачем факт поставки ним товару відповідачу за видатковою накладною № ТХ022594 від 20.11.2020 на суму 70 500,00 грн.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, проте з урахуванням того, що видаткова накладна № ТХ022594 від 20.11.2020 на суму 70 500,00 грн не підписана відповідачем, а отже, не свідчить про прийняття останнім товару за вказаною видатковою накладною, при цьому позивачем не доведено протилежне, зазначена позовна вимога про стягнення суми основного боргу підлягає частковому задоволенню в розмірі 761 582,70 грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 33 090,07 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково та з порушення встановленого умовами договору строку, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, нарахування пені обмежується не лише шестимісячним строком, встановленим положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, але також чітко регламентованим початком відліку вказаного строку, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожний день прострочки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що її розмір становить 45 252,98 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме в розмірі 33 090,07 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 11 733,18 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 41 954,57 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3-х процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що їх розмір становить 11 313,26 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме в розмірі 11 313,26 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу, суд встановив, що її розмір становить 38 392,01 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме в розмірі 38 392,01 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 761 582,70 грн, пені в розмірі 33 090,07 грн, 3% річних в розмірі 11 313,26 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 38 392,01 грн.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Константа Холдинг» (01001, м. Київ, пров. Шевченка Тараса (Шевченківський р-н), буд. 13, кв-ра 44, ідентифікаційний код 43533211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Макрохім» (01014, м. Київ, вул. Верхня, буд. 3-5, ідентифікаційний код 42964817) основний борг у розмірі 761 582,70 грн (сімсот шістдесят одна тисяча пятсот вісімдесят дві грн 70 коп.), пеню в розмірі 33 090,07 грн (тридцять три тисячі дев'яносто грн 07 коп.), 3% річних в розмірі 11 313,26 грн (одинадцять тисяч триста тринадцять грн 26 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 38 392,01 грн (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто дві грн 01 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 665,67 грн (дванадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять грн 67 коп.).
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 05.07.2021.
Суддя О.Г. Удалова