вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.06.2021м. ДніпроСправа № 910/2095/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Атом-Ресурс", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за Договором про відшкодування витрат на утримання приміщень та забезпечення комунального обслуговування у сумі 63 972,41 грн.
Представники:
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - не з'явився
Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Атом-Ресурс" заборгованості за Договором про відшкодування витрат на утримання приміщень та забезпечення комунального обслуговування у сумі 63 972,41 грн., яка складається з суми основного боргу - 31 800,79 грн., 28 680,74 грн. - пені, 1 323,55 грн. - 3% річних, 2 167,33 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 вказану позовну заяву направлено за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 01.06.2021.
01.06.2021 позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Ухвалою від 01.06.2021 судове засідання відкладено до 30.06.2021 та позивачу запропоновано надати до засідання: розгорнутий розрахунок суми основного боргу відповідно до умов Розділу 5 Договору № 23; письмові пояснення щодо виконання позивачем умов п. 6.5. Договору № 23 в частині отримання від Балансоутримувача рахунку та акту на відшкодування наданих Користувачу комунальних послуг.
Позивач у судове засідання 30.06.2021 не з'явився.
Відповідач в призначені судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 30.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням Договору про відшкодування витрат на утримання приміщень та забезпечення комунального обслуговування, умов та строків відшкодування втрат, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повного та своєчасного відшкодування витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2018 між Державним підприємством "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (далі - балансоутримувач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП АВТО-РЕСУРС" (далі - користувач, відповідач) укладено договорі № 23 про відшкодування витрат на утримання приміщень та забезпечення комунального обслуговування (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору балансоутримувач забезпечує утримання та комунальне обслуговування приміщень (далі - приміщення) адміністративної будівлі (далі - будівля), що знаходиться за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, літ. А, що використовується користувачем загальною користною площею 65,9 кв.м на 7-му поверсі, а також приміщень і мереж загального користування та прилеглої території, а користувач відшкодовує витрати балансоутримувача на виконання вказаних робіт, охорону, електрозабезпечення, водопостачання холодної води і водовідведення та теплопостачання пропорційно до займаної площі.
Користувач зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої електричної, теплової енергії та холодної води і водовідведення в обсягах і в терміни, які передбачені договором (пп. 3.2.4 п. 3.2. договору).
Відповідно до пп. 5.1.1. п. 5.1. договору облік теплової енергії: кількість спожитої теплової енергії на опалення визначається щомісячно розрахунковим методом пропорційно об'єму орендованих приміщень до показників.
Облік електричної енергії: кількість спожитої електричної енергії визначається щомісячно розрахунковим методом, пропорційно об'єму орендованих приміщень та чисельності техніки та освітлювальних ламп орендаря до показників лічильника (пп. 5.2.1. п. 5.2. договору).
Облік холодної води і водовідведення стоків: облік кількості спожитої води і водовідведення здійснюється щомісячно розрахунковим методом, пропорційно чисельності працівників орендаря до показників лічильника (пп. 5.3.1. п. 5.3. договору).
Пунктом 6.1. договору встановлено, що відшкодування комунальних послуг проводиться відповідно до чинного законодавства України відповідно до тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України іншими уповноваженими органами влади.
Згідно п. 6.2. договору вид розрахунків - безготівковий. Форма розрахунків - платіжне доручення. Звітний період - календарний місяць (п.п. 6.3., 6.4 договору).
Відповідно до п. 6.5. договору розрахунки за к омунальні послуги проводяться користувачем протягом 5 банківських днів з моменту отримання від балансоутримувача рахунку та акту на відшкодування наданих користувачу комунальних послуг.
Договір вступає в силу з 03.09.2018 та діє протягом одного місяця з дати підписання. Якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не заявить про бажання припинити дію договору, договір вважається продовженим ще на один календарний місяць (п. 7.1. договору).
Як зазначає позивач, відповідач орендував нежитлові приміщення на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 01.08.2018 № 2018/28/1, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", який діяв до 31.12.2019.
16.01.2020 комісією позивача здійснено огляд орендованих відповідачем нежитлових приміщень за результатами якого складено акт. Комісією встановлено, що відповідач фактично не користується даним приміщенням. Підписати додаткову угоду про припинення дії договору не можливо у зв'язку з відсутністю відповідача за фактичною та юридичною адресою.
Разом з тим, за період з квітня по грудень 2019 року, позивачем здійснено нарахування компенсації та виставлено відповідачу рахунки-фактури про відшкодування витрат, які частково оплачені та сума боргу склала 31 800,79 грн.
Викладене стало підставою виникнення спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Станом на час розгляду справи доказів оплати за надані послуги від представників сторін не надійшло.
Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 31 800,79 грн. підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у сумі 28 680,74 грн., 1 323,55 грн. - 3% річних та 2 167,33 грн. - інфляційних втрат.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.5. договору розрахунки за комунальні послуги проводяться користувачем протягом 5 банківських днів з моменту отримання від балансоутримувача рахунку та акту на відшкодування наданих користувачу комунальних послуг.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу та отримання ним рахунків та актів на відшкодування наданих користувачу комунальних послуг.
Ухвалами від 11.05.2021 та 01.06.2021 суд запропонував надати позивачеві розгорнутий розрахунок суми основного боргу відповідно до умов Розділу 5 Договору № 23 та письмові пояснення щодо виконання позивачем умов п. 6.5. Договору № 23.
Позивач на вимогу суду не надав ні доказів направлення відповідачу ні доказів отримання останнім рахунків та актів на відшкодування наданих користувачу комунальних послуг, у зв'язку з чим у суду відсутня можливість перевірити правильність розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат.
На підставі викладеного, в частині стягнення пені у сумі 28 680,74 грн., 1 323,55 грн. - 3% річних та 2 167,33 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 31 800,79 грн.
В частині стягнення пені у сумі 28 680,74 грн., 1 323,55 грн. - 3% річних та 2 167,33 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, втрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Атом-Ресурс" про стягнення заборгованості за Договором про відшкодування витрат на утримання приміщень та забезпечення комунального обслуговування у сумі 63 972,41 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Атом-Ресурс" (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, б. 2, оф. 205, код ЄДРПОУ 39051822) на користь Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 26 літ. «А», код ЄДРПОУ 01422832) суму основного боргу у розмірі 31 800,79 грн. та 1 128,42 грн. - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені у сумі 28 680,74 грн., 1 323,55 грн. - 3% річних та 2 167,33 грн. - інфляційних втрат - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.07.2021
Суддя Н.Г. Назаренко