проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"01" липня 2021 р. Справа № 922/2905/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
за участю представників учасників справи:
прокуратури - Кадацька Д.М.
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - Винник А.В.
3-го відповідача - Винник А.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№ 1388Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2021 у справі № 922/2905/19, ухвалене суддею Чистяковою І.О. в приміщенні господарського суду Харківської області (повне рішення складено 02.03.2021)
за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області
до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
2) Фізичної особи - підприємця Томко Андрія Івановича
3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів: оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельної ділянки
Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; 2) Фізичної особи - підприємця Томко Андрія Івановича; 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 за № 1295-СГ; про визнання недійсним, укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6463617 від 24.07.2014; визнання недійсним, укладеного 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томко Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія", договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27161669 від 17.07.2018; зобов'язання фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 3,7600 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067 вартістю 109943,93 грн (сто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок три гривні 93 копійки).
Рішенням господарського суду Харківській області від 22.02.2021 у справі № 922/2905/19 відмовлено у задоволенні позову повністю. Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 11526,00 грн покладено на прокурора, що звернувся до суду.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився та подав на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури, про дату та час розгляду справи повідомити сторони, місцеву прокуратуру та Харківську обласну прокуратуру.
В обґрунтуванням апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 15Є. 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України) та процесуального (ст.ст. 76-79, 86, 236 ГПК України) права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Так, апелянт зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджено наявність порушень вимог діючого законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду та суборенду, при цьому відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності, на підставі ст. 267 ЦК України оскільки оскаржуваний наказ винесено у 2014 році та договір оренди укладено у 2014 році.
Водночас, на думку апелянта, судом першої інстанції не досліджено поважності причин такого пропуску та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними.
На думку апелянта, за змістом положень ст.ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України та ч. 3 ст. 23, п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
З урахуванням того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Як зазначалася прокурором під час розгляду справи, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо у червні 2017 після надходження відповідного наказу та договорів (що стали предметом оскарження у подальшому) до органів прокуратури.
На підтвердження вказаних обставин прокурором, на його думку, надано належні, допустимі та достатні докази у розумінні ст.ст. 76-79 ГТІК України, які наявні в матеріалах справи, однак усупереч ст. 86 ГПК України залишилися поза увагою суду першої інстанції. Крім того, як вказує прокурор, вказане питання було предметом дослідження під час розгляду справи N 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду, за результатами якого суд наголосив, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Поряд з цим, слід звернути увагу, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження у суді усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Водночас, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Богдель проти Литви», ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви відносно початку перебігу строку давності, а саме - якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починається із дня, коли відповідний орган «здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено».
Таким чином, враховуючи, що Первомайська місцева прокуратура не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався після отримання документів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області (лист № 10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017), тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову, а відтак і набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
Так, як зазначає апелянт, безпідставним є висновок суду першої інстанції про наявність можливості у прокурора витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств установ та організацій рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів та інших актів та документів, оскільки відповідно до Закону в редакції від 14.10.2014 суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури, у тому числі щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів.
Починаючи з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки, за результатами яких прокурор міг би встановити наявність чи відсутність порушень закону.
Окрім цього, з метою удосконалення організації роботи, приведення відомчих актів у відповідність вимогам нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, на підставі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», Генеральним прокурором України 31.12.2014 видано наказ №159, яким скасовано накази Генерального прокурора України від 07.11.2012 №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» та від 04.10.2011 №3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин». Тобто з цього часу, органи прокуратури припинили виконання функції «загального нагляду», а отже не мали повноважень на витребування з органів державної влади певних документів на підставі ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 922/2905/19, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 08.06.2021.
07.06.2021 від представника ФОП Томка А.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
07.06.2021 від представника СТОВ «Мрія» також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до 01.07.2021.
В судове засідання 01.07.2021 представник 1-го відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника, за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
По-перше, щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, суд виходить з наступного.
У позовній заяві прокурор на виконання вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду.
Так, зазначає, що частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.
Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.
Разом із тим з наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.
В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянину Томку А.І. , а останній отримавши її передав в суборенду СТОВ "Мрія". Внаслідок зазначених обставин СТОВ "Мрія" отримало в користування земельну ділянку без обов'язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, Томко А.І. розширює земельний банк СТОВ "Мрія", тим самим ухиляючись від процедури земельних торгів, що в свою чергу призводить до ненадходження у відповідних розмірах грошових коштів до бюджету.
Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.
Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки Томку А.І. , а останнім в подальшому СТОВ "Мрія".
У зв'язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.
Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019.
Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.
Також колегія суддів зазначає, що в провадженні Красноградського районного суду Харківської області перебувала справа № 626/1057/17 за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до 1) Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківської області 2) Томка Андрія Івановича 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" третя особа - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області, в якому прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1295-СГ; визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томко А.І. договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067 площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14709213 від 25.07.2014; визнати недійсним, укладений 01.07.2015 між Томко А.І. та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі СТОВ "Мрія"), договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22585979 від 03.07.2015; зобов'язати Томка А.І. повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067 площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 109943,93 грн.
Однак, ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 у справі № 626/1057/17 провадження у справі закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у даній справі підвідомчий господарським судам.
Зазначена ухвала у встановленому законом порядку набрала законної сили, а тому є обов'язковою як для сторін справи, так і для господарського суду який розглядає дану справу.
За таких обставин, спір по даній справі належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Щодо суті позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, громадянин Томко Андрій Іванович звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою від 18.11.2013 в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,76 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. Згідно з заявою до неї заявник додав наступні документи: 1. Викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; 2. Інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013 року); 3. Копію паспорту громадянина України; 4. Копію ідентифікаційного коду; 5. Документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (копія трудової книжки) або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (копія диплому); 6 Обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства (бізнес-план) (т.1 арк. арк. 73).
Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № ХА/6323381000:05:000/00000553 від 22.11.2013 громадянину Томку Андрію Івановичу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 3,76000 га, розташованої за межами населеного пункту с. Червоне Красноградського району Харківської області (т.1 арк.82).
В подальшому, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1295-СГ від 18.06.2014 затверджено проект землеустрою та надано Томку Андрію Івановичу в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, з кадастровим номером 6323381000:05:000:0067, площею 3,7600 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років (т.1 арк. 85).
На виконання зазначених наказів, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І. , 07.07.2014 укладено договір оренди вищевказаної змеленої ділянки, загальною площею 3,7600 га, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067, строком на 49 років, який зареєстровано 25.07.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14709213 (т.1 арк.87-92).
Відповідно до п. 14 вищевказаного договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.
Згідно з п. 30 вказаного договору, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.
Факт передачі спірної земельної ділянки в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 07.07.2014 (т.1 арк.93).
В подальшому, Томко А.І. , на підставі договору суборенди від 01.06.2018 передав в суборенду СТОВ "Мрія" земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:05:000:0067 загальною площею 3,7600 га, раніше отриману в оренду на підставі вказаного вище договору від 07.07.2014 (т.1 арк.70-72).
Договір суборенди вищевказаної земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22585979 від 03.07.2015.
Первомайська місцева прокуратура звернулася до Красноградського районного суду Харківської області з позовною заявою (від 11.07.2017) до 1) Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківської області 2) Томка Андрія Івановича 3) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" третя особа - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області, в якому прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 18.06.2014 № 1295-СГ; визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томко А.І. договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067 площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14709213 від 25.07.2014; визнати недійсним, укладений 01.07.2015 між Томко А.І. та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі СТОВ "Мрія"), договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22585979 від 03.07.2015; зобов'язати Томка А.І. повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:05:000:0067 площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 109943,93 грн.
Однак, ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 03.12.2018 у справі № 626/1057/17 провадження у справі закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у даній справі підвідомчий господарським судам.
Разом з тим, в процесі розгляду Красноградським районним судом Харківської області вказаного позову Томко А.І. 07.12.2017 здійснено реєстрацію Фізичної - особи підприємця Томко А.І.
Відповідно до листів ГУ ДФС у Харківській області № 940/10/20-16-08-21 від 06.04.2017 (т.1 арк.110) та №21787/9/20-40-52-06-21 від 10.07.2019 (т.1 арк.112) інформація про перебування Томко А.І. як засновника юридичної особи чи члена фермерського господарства не надходила.
Дії Головного управління Держземагенства у Харківській області щодо надання Томку А.І. земельної ділянки згідно з наказом № 1295-СГ від 18.06.2014 прокурор вважає незаконними, оскільки останнє на його думку, розглядаючи заяву Томка А.І. про надання йому в оренду вищевказаної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.
Таким чином, на думку прокурора, зловживаючи своїм правом, визначеним ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, Томко А.І. отримав 5 земельних ділянок на території Красноградського району Харківської області, у тому числі 3,7600 га на території Кирилівської сільської ради Красноградського району, без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, яке було створено лише під час судового розгляду Красноградським районним судом, штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства та не маючи наміру самостійно господарювати на цих ділянках, а отримав її в інтересах СТОВ "Мрія".
За таких обставин, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1295-СГ від 18.06.2014 підлягає скасуванню як незаконний, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням ФОП Томком А.І. земельної ділянки. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 6 цього ж закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. ч. 2-3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.
Статтями 125-126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.
Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Згідно з ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Статтею 8 названого закону (станом на момент прийняття 1-им відповідачем оскаржуваного наказу) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства
За умовами ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.
Аналізуючи вказане законодавство, колегія суддів дійшла висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:
1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення;
2) державну реєстрацію фермерського господарства.
Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").
Враховуючи наведене, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04 2019 року у справі № 525/1225/15-ц (провадження № 14-6 цс 19).
Однак, при подачі до Головного управління Держземагенства у Харківській області Томко А.І. заяви від 18.11.2013, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.
З доданого Томко А.І. до заяви від 18.11.2013 обґрунтування (т. 1 арк. 78-80) вбачається, що вони викладені у формі окремого документу, не є складовою частиною заяви про виділення землі і в них Томко А.І. лише висловлює своє переконання про можливість використання земельної ділянки без зазначення певної площі. Тобто жодних обґрунтувань зазначені документи не містять. Також Томко А.І. не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).
Зокрема, відсутність зареєстрованої за громадянином Томком А.І. власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751 (т.1 арк.109) та листом від 14.08.2019 №7.0/9850 (т.1 арк.113), що свідчить про те, що на момент отримання земель, останній не мав техніки для її обробітку. Відповідно до інформації від 14.08.2019 року техніка відсутні і на теперішній час. Про відсутність зареєстрованої за громадянином Томком А.І. власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі також не заперечував представник 2-го відповідача.
Окрім цього, Томком А.І. в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім'ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.
Крім того, Томко А.І. до заяви від 18.11.2013 не додано відомостей, щодо наявності у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві. Надані суду виписка з семестрових та екзаменаційних відомостей до диплому не надавалась під час подання заяви про надання земельних ділянок в оренду.
Томко А.І. додано до заяви лише копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Тимошенка, про те, що Томко А.І. присвоєно кваліфікацію "техніка-електрика" за спеціальністю "електрифікація" (т. 1 арк.75).
Однак, освіта Томко А.І. у галузі "електрифікації" немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою ГУ Держземагенства у Харківській області при розгляді заяви та документів заявника.
Крім того, Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина Томка А.І. без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав Томко А.І потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.
Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Разом з тим, за Томком А.І. , як вже було зазначено вище, не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а реєстрація ним себе як фізичної особи - підприємця відбулася більше ніж через два року після отримання в оренду земельної ділянки і лише після пред'явлення прокурором позову у порядку цивільного судочинства. Матеріали даної справи не містять будь-яких доказів безпосереднього використання Томко А.І. орендованої земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, а цю ділянку останній передав в суборенду СТОВ "Мрія". Зазначене свідчить про те, що Томко А.І. явно не в змозі самостійно обробити орендовану земельну ділянку розміром 3,7600 га на території Красноградського району.
Крім того, як свідчать матеріали справи, Томко А.І. звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з наказом № 1295-СГ від 18.06.2014 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а для іншої діяльності, а саме, розширення земельного банку іншого суб'єкта господарювання - СТОВ "Мрія" поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка Томко А.І. безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою Головного управління Держземагенства у Харківській області була передана в суборенду СТОВ "Мрія".
Колегія суддів зазначає, що маючи достатній час для створення фермерського господарства, протягом більше ніж 3 років з часу отримання у користування земельної ділянки, Томко А.І. не створював фермерське господарство, а зареєструвався як фізична особа-підприємець лише після звернення прокурора в липні 2017 до Красноградського районного суду Харківської області з відповідним позовом, що також свідчить про відсутність у нього дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства, відсутність спроможності вести фермерське господарство, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
Відсутність волевиявлення Томка А.І. на створення та ведення фермерського господарства додатково підтверджується фактом повторної передачі земельної ділянки в суборенду СТОВ "Мрія" на підставі договору суборенди від 01.06.2018, але вже як фізичною особою-підприємцем Томком А.І.
Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що дії Томко А.І. щодо отримання в оренду земельної ділянки на території Кирилівської сільської ради Красноградського району загальною площею 3,7600 га, кадастровий номер: 6323381000:05:000:0067 також були фактично спрямовані не на ведення фермерського господарства особисто, а на отримання СТОВ "Мрія" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.
Однак, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані. Головне управління Держземагенства у Харківській області розглядаючи заяву Томка А.І. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.
За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1295-СГ від 18.06.2014 щодо передачі в оренду Томку А.І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".
Крім того, у випадку скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1295-СГ від 18.06.2014, зазначене може мати наслідком визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 07.07.2014 та договору суборенди земельної ділянки від 01.06.2018, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди і її повернення у державну власність.
Таким чином, викладене приводить колегію суддів к висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення.
Проте, 01.02.2021 до суду першої інстанції від представника 2-го та 3-го відповідача надійшли клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації, зобов'язання вчинити певні дії.
У вказаних клопотаннях про застосування наслідків спливу позовної давності представник 2-го та 3-го відповідача зокрема зазначає, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуваний наказ та вчинений сторонами правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття та вчинення шляхом моніторингу Публічної кадастрової карти та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні Головним управлінням Держземагенства у Харківській області оскаржуваного наказу раніше ніж 14.06.2017 позивачем до суду не було надано. Вважає, що факт вчинення лише у 2017 році позивачем перевірки стану додержання Головним управлінням у 2014 році вимог земельного законодавства з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є доказом нездійснення своєчасного прокурорського нагляду.
Надаючи правову кваліфікацію цим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі N 362/44/17).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.
Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо.
Як було встановлено вище, позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №1295-СГ від 18.06.2014, про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 07.07.2014 та договору суборенди від 01.06.2018, повернення орендованої земельної ділянки прокурором подано 06.09.2019, про що свідчить поштова накладна на конверті, в якому матеріали позову надійшли до суду - тобто майже через п'ять років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.
В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої ст.257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор вказує, що, про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Томку А.І. органи прокуратури дізнались у червні 2017 року, після надходження інформації та документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист від 14.06.2017 №10-20-14-10158/0/19-17).
Так в матеріалах справи міститься лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017, яким Головним управлінням було надано відповідь на запит прокурора Харківської області від 06.06.2017 та надано договори оренди земельних ділянок (т.1 арк.95-96).
Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (ч.1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру").
Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.
Відповідно до п. 3.1 Наказу Генеральної прокуратури №3гн від 07.11.2012 (який був чинний на момент прийняття спірного наказу та укладення договору оренди землі) встановлено не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів організовувати та проводити за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, матеріалами контролюючих органів, повідомленнями у засобах масової інформації та за власною ініціативою (п. 7 зазначеного наказу).
Крім того, п. 9 загаданого наказу встановлено, що до початку перевірки органи прокуратури мають право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази, інші документи, одержувати інформації про стан законності та заходи щодо її забезпечення.
Зазначене спростовує твердження прокурора, що дії передбачені ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" можливо вчиняти лише під час проведення перевірки, а також те, що проведення перевірки можливе лише на підставі відповідного звернення.
Тобто, у органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації щодо порушення законності під час прийняття спірного наказу ГУ Держземагенства у Харківській області та укладення договору оренди на його підставі.
Згідно з Законом "Про прокуратуру", що набрав чинності з 14.10.2014, обсяг повноважень прокуратури було зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" та від 04.10.2011 №3/2гн "Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин" з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України "Про прокуратуру".
Однак з матеріалів справи не вбачається обґрунтувань, яким чином вказані обставини вплинули на можливість прокурора своєчасно дізнатися про надання спірної земельної ділянки в оренду Томко А.І .
Як свідчать матеріали справи, прокурор попередньо звертався до Красноградського районного суду Харківської області з позовною заявою в межах справи №626/1057/17 до цих же відповідачів, про той же предмет і з тих же підстав.
Проте, провадження у справі №626/1057/17 було закрито ухвалою суду ще 03.12.2018, зазначена ухвала прокурором не оскаржувалась та є чинною. Протре, як зазначалося, з позовом у справі №922/2905/19 прокурор звернувся лише 06.09.2019.
При цьому прокурором жодним чином не обґрунтовано зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою.
У позовній заяві прокурор зазначав, що підстави для представництва інтересів держави у суді у сфері земельних відносин прокурором встановлено на підставі вивчення питання законності використання земель на території Красноградського району Харківської області.
З відповіді ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-10158/0/19-17 від 14.06.2017 вбачається, що вона надана саме на запит прокурора (від 06.06.2017 №05/1-408вих-17).
За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.
Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.
Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи.
Водночас прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області лише у червні 2017 року, і які об'єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.
Крім того, в матеріалах справи мітяться: відповідь Регіонального сервісного центру у Харківській області №31/20/5-65 від 06.04.2017 на запит прокурора від 04.04.2017 №03-14-3531вих17 (т. 1 арк 111), відповідь ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 №3.1/2751 на запит прокурора від 04.04.2017 №03-14-3581вих-17 (т. 1 арк 109), відповідь Південної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2017 №940/10/20-16-08-21 на запит прокурора від 04.04.2017 №08-14-3522вих-17 (т.1 арк.110), в яких зазначено інформацію, що стосується ОСОБА_2 щодо відсутності у нього транспортної техніки, а також щодо сплати останнім орендної плати за оренду земельних ділянок розташованих на території Кирилівської сільської ради Харківської області загальною площею 267,7857 га.
Зазначені обставини свідчать про обізнаність органів прокуратури про порушення земельного законодавства щодо передачі Томко А.І. в оренду спірної земельної ділянки ще до отримання відповіді від ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 14.06.2017.
Відтак, в органів прокуратури, починаючи з червня 2014 року були усі правові підстави та можливості з'ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин не було зроблено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те міркування, що якщо пристати на позицію позивача, то за позовами прокурора взагалі неможливо застосувати наслідки спливу строків позовної даності.
Так, саме орган прокуратури самостійно визначає дату, строк і порядок проведення перевірки, в силу чого вирахування дати початку строку носить довільний характер.
Очевидно, що таке становище не відповідає меті забезпечення стабільності цивільного обороту.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволення позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" № 1295-СГ від 18.06.2014 та в частині визнання недійсним укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томко Андрієм Івановичем договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 3,7600 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, зі скасуванням його державної реєстрації на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.
Розглянувши зазначене клопотання прокурора, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.
При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.
Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв'язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.
За таких обставин, колегія суддів не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між ФОП Томко Андрієм Івановичем та СТОВ "Мрія" договору суборенди №475, та зобов'язання ФОП Томко Андрія Івановича повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківської області прийняти земельну ділянку колегія суддів зазначає, що визнання недійсним зазначеного договору суборенди в даному випадку, за відсутності підстав для скасування наказу від 18.06.2014 №1295-СГ та договору оренди від 07.07.2014, укладеного на підставі цього наказу, не призведе до повернення спірної земельної ділянки до ГУ Держеокадастру у Харківській області, оскільки в будь-якому випадку законним користувачем зазначеної земельної ділянки залишається ФОП Томко А.І.
Вищевикладене приводить колегію суддів до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову з підстав пропуску строку із зверненням до суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони є тотожними доводам, які покладені прокурором в основу позову. Вказані доводи були проаналізовані як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції та їм надана відповідна правова оцінки, а мотиви їх відхилення зазначені вище.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про вірність рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2021 у справі № 922/2905/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2021 у справі № 922/2905/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний тест постанови апеляційного суду складено 05.07.2021.
Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян