вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/19867/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.03.2021
у справі № 910/19867/20 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія
«АРКС»
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова
група «Оберіг»
про стягнення 5 347,66 грн.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (даді - ПрАТ «СК «АРКС», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі - ТДВ «СГ «Оберіг», відповідач) про стягнення 5 347,66 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що виплативши своєму страхувальнику за Договором добровільного страхування наземного транспорту (приєднання) «Прямий захист» оферта №214 від 21.09.2019, заяви-приєднання №505167а19 від 15.10.2019 страхове відшкодування, позивач набув права вимоги про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/000309708, відтак просило стягнути з відповідача 5 347,66 грн. страхового відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі №910/19867/20 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення 5 347,66 грн. відмовлено.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку та відсутність визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у відшкодуванні, що у даній справі не встановлено. На переконання апелянта, відсутність факту подання страховику заяви про відшкодування шкоди не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач в межах річного строку, визначеного в ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», звернувся до суду з позовом, тобто здійснив волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, апелянт вказував, що в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу відшкодування. На думку апелянта, оскаржуване рішення не відповідає правовим позиціям, наведеним в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 11.12.21019 у справі № справі № 465/4287/15 та від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к. Апелянт також вказував про відсутність підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу до запасних частин пошкодженого автомобіля, оскільки жодна запчастина не була поставлена під заміну та відповідно в рахунок-фактури та ремонтну калькуляцію не була включена вартість нових складників, що підлягали заміні під час ремонту, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу до вартості ремонтно-відновлювальних робіт та вартості необхідних для ремонту матеріалів по формулі, зазначеній в п. 8.2 Методики.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем на момент розгляду та вирішення даного спору не настав, оскільки позивач не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування. При цьому, відповідач вважає правомірними висновки суду першої інстанції про те, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) взятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. Звернення позивача з даним позовом до суду за відсутності звернення позивача до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування є передчасним. Також відповідач зазначав, що заявлені позивачем вимоги про стягнення страхового відшкодування в сумі 5 347,66 грн. не підтверджено належними засобами доказування, оскільки обов'язок проводити оцінку при визначенні розміру завданого збитку передбачено ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Позивачем не було викликано відповідача для технічного огляду, чим позбавлено можливості здійснити оцінку пошкодженого транспортного засобу відповідно до цього Закону.
Враховуючи ціну позову у даній справі (5 347,66 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 15.10.2019 між ПрАТ «СК «АРКС» (страховик за договором) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) шляхом підписання заяви-приєднання (акцепт) №505167а19 від 15.10.2019 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (приєднання) «Прямий захист» оферта №214 від 21.09.2019 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 .
Строк дії Договору з 19.10.2019 по 18.10.2020 (п. 10 заяви-приєднання (акцепт) №505167а19 від 15.10.2019).
За приписами ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За змістом ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Положеннями ст. 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Страховим випадком згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику застрахованій або іншій третій особі.
Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, яка встановлюється страховиком (ст. 990 ЦК України).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною нормою також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
29.08.2020 близько 10 год. 50 хв. по вул. Автозаводська, 15-А в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , та автомобіля Dacia Dokker, державний номер НОМЕР_2 , а саме, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Dacia Dokker, рухаючись заднім ходом не впевнився у безпечності маневру та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Camry, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
Факт скоєння ДТП підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №424535.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.9 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №756/11373/20, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано, що у постанові Оболонського районного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі №756/11373/20 допущено описку в частині зазначення державного номеру автомобіля Dacia Dokker та вказано « НОМЕР_3 » замість « НОМЕР_2 », проте з огляду на наявність в матеріалах справи інших доказів, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №424535 та витягу з інформаційної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України, дана описка не змінює суті постанови від 18.09.2020 у справі №756/11373/20.
В зв'язку із зверненням ОСОБА_1 до страховика за Договором із заявою про подію та про виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу від 04.09.2020, позивачем на підставі страхового акту №ARX2625430 від 17.09.2020, розрахунку страхового відшкодування, здійсненого з урахуванням акту огляду колісного транспортного засобу (дефектна відомість) від 04.09.2020, виставленого Фізичною особою-підприємцем Шевчук Іриною Володимирівною (СТО) рахунку-фактури №00030902/1 від 04.09.2020 на суму 7 847,66 грн., ремонтної калькуляції №1.003.20.0 від 04.09.2020, виконано свої зобов'язання за Договором та здійснено відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів (на рахунок СТО) в сумі 7 847,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням №705987 від 18.09.2020.
Як встановлено матеріалами справи, зокрема, наданим позивачем витягом з бази Моторного (транспортного) страхового бюро України, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Dacia Dokker, державний номер НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована ТДВ «СГ «Оберіг» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/000309708 яким визначено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб в розмірі 130 000,00 грн. та франшизу в розмірі 2 500,00 грн.
З огляду на наведене, позивач вказував про наявність у відповідача обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , у розмірі 5 347,66 грн. (7 847,66 грн. сплаченого позивачем страхувальнику страхового відшкодування - 2 500,00 грн. франшизи за полісом №АР/000309708).
Майнова шкода на підставі ч.1 ст.1166 ЦК України, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Джерелом підвищеної небезпеки згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, Законом про страхування, іншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 355 ГК України).
За змістом ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Положеннями ст. ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 цього Закону передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави вважати, що в момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З огляду на наведене, відносини з виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та в зв'язку з чим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. 514 ЦК України).
Таким чином, позивач отримав від відповідача право вимагати виплати страхового відшкодування за Полісом на умовах, в порядку та у спосіб, які передбачено положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Спеціальні приписи Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу транспортного засобу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; та згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Положеннями ст.29 цього Закону встановлено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом в момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
З огляду на наведене, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у встановлених цим Законом межах та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Обсяг відповідальності страховика винної в ДТП особи обмежується в тому числі вартістю відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля та визначеною договором франшизою.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092).
Відповідно до п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
На підтвердження розміру витрат, завданих в ході ДТП автомобілю страхувальника за Договором, позивачем було надано суду страховий акт №ARX2625430 від 17.09.2020, акт огляду транспортного засобу (дефективна відомість) від 04.09.2020, ремонтну калькуляцію №1.003.20.0 від 04.09.2020, виставлений Фізичною особою-підприємцем Шевчук Іриною Володимирівною (СТО) рахунок-фактури №00030902/1 від 04.09.2020 на суму 7 847,66 грн. та платіжне доручення №705987 від 18.09.2020 на суму 7 847,66 грн. з призначенням платежу - страхове відшкодування згідно акту №ARX2625430, Прядко Віктор Анатолійович, рах. №00030902/1 від 04.09.2020, без ПДВ.
При цьому, слід зазначити, що в акті огляду транспортного засобу (дефективна відомість) від 04.09.2020 зафіксовано наступні пошкодження вказаного автомобіля: крило заднє ліве - пошкодження ЛКП, бампер задній - пошкодження ЛКП - крупні подряпини.
Відповідно до ремонтної калькуляції №1.003.20.0 від 04.09.2020 загальна сума за фарбування склала 7 619, 62 грн., вартість робіт 930, 00 грн. та додаткові витрати 170, 00 грн. Жодна запчастина не була поставлена під заміну та відповідно в рахунок-фактури та ремонту калькуляцію не була включена вартість нових складників, що підлягали заміні під час ремонту, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу до вартості ремонтно-відновлювальних робіт та вартості необхідних для ремонту матеріалів по формулі, зазначеній в п. 8.2 Методики.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, передбачено, що коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу автомобіля Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2013 рік.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того факту, що автомобіль Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , був виготовлений (почав експлуатуватися) до 29.08.2013 та відповідно станом на дату настання ДТП строк його експлуатації перевищував 7 років, що могло б бути підставою для застосування коефіцієнту фізичного зносу. Відповідно висновки суду першої інстанції в цій частині апеляційний суд визнає помилковими.
Разом з цим, слід зазначити, що звіт про оцінку транспортного засобу, в тому числі і калькуляція є лише попередніми оціночними документами, де зазначено можливу, але не кінцеву суму, витрачену на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, що в свою чергу спростовує доводи відповідача про обов'язковість здійснення оцінки у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за Договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ №АР/000309708 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За висновками суду, звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, що не позбавляє його можливості звернутися з відповідною заявою до відповідача про виплату спірного страхового відшкодування у визначеному Законом порядку і, у випадку нездійснення ним такої виплати у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у її виплаті, повторно звернутися з позовом до суду. Одночасно судом першої інстанції не враховано висновкау Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За змістом п. 36.2 стж 36 вказаного Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.
До числа юридично значимих дій потерпілого (іншої особи, яка має відповідне право), необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.
Однак, подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування наведених в постановах Верховного Суду положень права.
При цьому, на підставі ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 302 ГПК України саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к, зокрема, зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому.
Перша з них - передбачена ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.
Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається згідно п. 36.1. ст. 36 Закону у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі ст. 36 положення пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків (впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме, з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
За результатами дослідження судової практики щодо розгляду даної категорії спорів, судом встановлено, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи ухвалою від 03.07.2019 справу №465/4287/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважала, зокрема, за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19). При цьому, правовою проблемою визначено питання щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Проте переглянувши справу № 465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що «попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку».
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, а також не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Наведене свідчить про усталену правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону № 1961-IV, зокрема, щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого із відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
На переконання колегії суддів, підставою вищезгаданих правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає можливість захисту права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Таким чином, подання відповідної заяви, як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом, відтак суд першої інстанції помилився коли дійшов висновку щодо передчасного звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача вищезгаданої суми.
Апеляційним судом також враховано правові позиції у постанові Верховного Суду від 12.02.2021 у справі №910/6013/20 за аналогічних обставин, у якій Верховний Суд не знайшов підстав відступати від висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к.
Як встановлено матеріалами даної справи, страховий випадок (ДТП) стався 29.08.2020, позовна заява подана 16.12.2020, тобто, в межах встановленого Законом річного строку, що свідчить про відсутність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та відповідно помилковість висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в даній справі.
Доводи відповідача про те, що в зв'язку із неподанням позивачем заяви про відшкодування шкоди, права на відшкодування не виникло, відхиляються апеляційним судом, оскільки підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку й відсутність визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» умов для відмови у відшкодуванні, що у даній справі не встановлено.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
З огляду на наведене та те, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази завдання шкоди потерпілій особі, якій позивачем здійснено виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування, а також з огляду на відсутність унормованих Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування та звернення позивача з позовом безпосередньо до суду в межах річного строку, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі в межах заявлених вимог та стягнення з відповідача, яким застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, страхового відшкодування в сумі 5 347, 66 грн.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).
За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи позивача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.
В зв'язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача з відповідача на його користь підлягають стягненню на підставі ст. 129 ГПК України 2 102, 00 судового збору за подання позовної заяви та 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 у справі № 910/19867/20 - скасувати та прийняти нове:
«Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення 5 347,66 грн. задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, ідентифікаційний код 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ідентифікаційний код 20474912) 5 347, 66 грн. страхового відшкодування, 2 102, 00 грн. судового збору за подання позову.».
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, ідентифікаційний код 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ідентифікаційний код 20474912) 3 153,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи №910/19867/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.07.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді Є.Ю. Шаптала
О.В. Тищенко