вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2021 р. Справа№ 925/193/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Пашкіної С.А.
Андрієнка В.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021
у справі № 925/193/21 (суддя - Васянович А.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради
про стягнення 14 736, 00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 14 736 грн. 00 коп., а саме: 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 78 грн. 47 коп. збитків за березень 2019 року та 50 грн. 25 коп. збитків за квітень 2019 року, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором постачання природного газу № 1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року, щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ. Позивач посилався на приписи статей 526, 530, 610, 612, 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі № 925/193/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 10 355 грн 41 коп. пені, 2 262 грн 06 коп. 3% річних, 1 989 грн 81 коп. інфляційних втрат, 128 грн 72 коп. збитків та 2 270 грн 00 коп. судового збору.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" правомірно нараховано Комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Кошти щодо оплати вартості поставленого природного газу відповідачем сплачувалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 №217.
На момент звернення позивача до суду основний борг за отриманий природний газ відповідачем сплачено повністю.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат та 128 грн. 72 коп. збитків, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань передбачених договором про постачання природного газу № 1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року та порушенням умов договору в частині замовлених споживачем та фактично отриманих об'ємів газу.
Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов'язаннями, що виникли в період: листопад 2018 року - квітень 2019 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі № 925/193/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, при ухваленні рішення місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі № 925/193/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідач) Ткаченко Б.О., судді Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі № 925/193/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі № 925/193/21 у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників. Роз'яснено учасникам справи (крім скаржника) право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Роз'яснено апелянту право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив (в разі його надання) в письмовій формі протягом десяти днів з дня його отримання (в разі надання - надати суду докази надсилання (надання) його іншим учасникам справи). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Роз'яснено учасникам справи про можливість подання пояснень, заяв та клопотань тощо, через офіційну електронну адресу суду (inbox@anec.court.gov.ua) із застосуванням кваліфікованого електронного підпису. Закінчено проведення підготовчих дій. Попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду у відповідності до ч. 2 ст. 207 ГПК України. Згідно з ч. 2 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються тільки в письмовій формі.
Позиції учасників справи
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не висловило своєї позиції щодо вимог і змісту апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надало.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
19 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому найменування позивача було змінено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник)) та Комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 1623/18-РО-36 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для проведення їх виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2. договору).
Позивач свої зобов'язання за договором постачання природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у листопаді 2018 року - квітні 2019 року природний газ на загальну суму 154 673 грн. 08 коп., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем (а.с.43-48).
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з пунктом 8.2 договору в первісній редакції (та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору (п.п. 5.1,5.6.) він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Оскільки зобов'язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано Комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Як вбачається з матеріалів справи, кошти щодо оплати вартості поставленого природного газу відповідачем сплачувалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 № 217.
На момент звернення позивача до суду основний борг за отриманий природний газ відповідачем сплачено повністю.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 10 355 грн. 41 коп. пені, 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн. 81 коп. інфляційних втрат та 128 грн. 72 коп. збитків, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань передбачених договором про постачання природного газу за № 1623/18-РО-36 від 19 жовтня 2018 року та порушенням умов договору в частині замовлених споживачем та фактично отриманих об'ємів газу.
Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов'язаннями, що виникли в період: листопад 2018 року - квітень 2019 року.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондується із ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон).
Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст. 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Статтею 1 Закону передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями ч.3 ст. 19-1 Закону визначено, що обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, є зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.
Водночас, ч.1 ст. 19-1 Закону імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Частинами 4,5 ст. 19-1 Закону передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
Отже, ст. 19-1 Закону не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п'ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 червня 2014 року №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок №217).
Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Отже, в силу ч.ч. 4,5 ст. 19-1 Закону, Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18 червня 2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).
Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 921/12/19 та від 21 лютого 2018 року у справі № 910/16072/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 903/918/19.
Аналіз приписів ст. 19-1 Закону в сукупності з положеннями Порядку № 217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18 червня 2014 року на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.
Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.
Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).
Крім того, пунктом 6.3. договору постачання сторони спору погодили, що відповідач-споживач у будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
Також у п. 5.3. додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року споживач у будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.
Умови договору про постачання природного газу, які регулюють між сторонами строки та умови розрахунків є чинними і в установленому законом порядку не визнавалися судом недійсними.
Водночас дані умови договору є оспорювані, а не нікчемними (недійсними в силу закону).
Отже, споживач взяв на себе зобов'язання, що виникає з чинного договору в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до його умов, а тому не позбавлений був можливості внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення своєї господарської діяльності, чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, тощо.
Проте, свій обов'язок відповідач порушив і розрахунок за фактично переданий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки не здійснив.
Прострочення виконання грошового зобов'язання в спірний період не заперечується відповідачем, підтверджується матеріалами справи та наданим суду розрахунком боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення 2 262 грн. 06 коп. 3% річних, 1 989 грн 81 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалось, згідно з пунктом 8.2 договору в первісній редакції (та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №3 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору (п.п. 51,5.6.) він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 10 355 грн 41 коп. пені, з урахуванням подвійної облікової ставка Національного банку України.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, пені та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір інфляційних втрат, пені та річних нараховано вірно, а тому заявлені суми підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 128 грн 72 коп. збитків.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно приписів ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Частиною 1 ст. 226 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 березня 2019 року сторонами було укладено додаткову угоду №5, де сторони визначили, що пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2. абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2. підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3., абз. третій підп.2) п. 6.4 договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року, а пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2. абзац другий підп.2) п. 6.4 договору з 01 березня 2019 втрачають чинність.
Частиною 3 статті 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Пунктами договору, що застосовуються з 01 березня 2019 року, передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. договору) споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф-Vп) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу:
Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору;
Ц- ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3) передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9. договору та не надав акт приймання - передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб м) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або п. 3.13.2 п.3.13 договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3), споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п. 3.13. договору.
Відповідно до підп.4) п. 6.3. договору (в редакції додаткової угоди від 26 листопада 2018 року №3), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1. договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем у розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти договору почали діяти з 01 березня 2019 року.
Згідно з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2496 (в редакції постанови чинної в спірний період виникнення правовідносин), відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою
В = (Vф - V п) х Ц х K,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
V п - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
K - коефіцієнт, який визначається у договорі постачання та не може перевищувати 0,5.
Слід зазначити, що під час розгляду справи №910/4927/18 Верховний Суд у своїй постанові від 05 червня 2019 року дійшов висновку, що положення підзаконного акту не застосовуються, якщо сторони у договорі урегулювали свої правовідносини іншим чином і це не заборонено законом.
Сторони у договорі самостійно врегулювали, що збитки відшкодовуються, зокрема, у разі коли фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший не від підтвердженого обсягу, а від замовленого обсягу природного газу.
Відповідно до п. 2.1. договору (у редакції додаткової угоди від 25 березня 2019 року №6) постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу у кількості 3,260 тис. куб м. та у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу у кількості 0,507 тис. куб м. у редакції додаткової угоди №8 від 22 квітня 2019 року.
Актом приймання-передачі від 31 березня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 2,91700 тис. куб. м. та актом приймання-передачі від 30 квітня 2019 року сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 0,27900 тис. куб. м.
Тобто, відповідач у березні 2019 року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,34300 тис. куб. м. та у квітні 2019 року фактично спожив природний газ. в обсязі меншому на 0,22800 тис куб м„ ніж було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1. договору.
16 травня 2019 року позивач направив на адресу відповідача Акт-претензію за вих. № 26-1103-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та п.5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил у розмірі 78 грн. 47 коп., за різницю між замовленим у березні 2019 року обсягом природного газу (3,2600000 тис куб м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у березні 2019 року природного газу за договором (2,91700 тис. куб. м), згідно детального розрахунку, наданого до позову.
05 червня 2019 року позивач направив на адресу відповідача Акт-претензію за вих. № 26-1671-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та п. 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил у розмірі 50 грн. 25 коп. за різницю між замовленим у квітні 2019 року обсягом природного газу (0,507000000 тис. куб. м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у квітні 2019 року природного газу за договором (0,27900 тис. куб. м).
Вищезазначені Акти-претензії про суми збитків отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду першої інстанції, збитки позивача у добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.
За своєю правовою природою заявлені до стягнення збитки є компенсацією за упущену вигоду продавця товару у зв'язку з відмовою покупця від його прийняття, а розмір такої компенсації (збитків) сторони самостійно визначили у договорі.
Оскільки обсяги природного газу, які відповідач замовив та мав намір отримати у березні та квітні 2019 року з власної волі останній не отримав та не спожив, відповідач тим самим порушив умови договору, та під час розгляду справи не довів, що вказане порушення відбулось не з його вини, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов у цій частині є також обґрунтований.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягають стягненню 128 грн 72 коп. збитків за порушення умов договору щодо об'ємів споживання у березні та квітні 2019 року природного газу, а судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго «Черкаської міської ради» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 08.04.2021 у справі №925/193/21 залишити без змін.
2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго «Черкаської міської ради».
3. Матеріали справи № 925/193/21 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді С.А. Пашкіна
В.В.Андрієнко