вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" червня 2021 р. Справа№ 910/15673/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Реус Д.С. - адвокат, ордер серія ЖТ №088025 від 26.05.2021
від відповідача: не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.В.П."
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 (повний текст складено 17.03.2021)
у справі № 910/15673/20 (суддя Балац С.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Ткаченка Володимира Петровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.В.П."
про стягнення 822 420,96 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Фізична особа-підприємець Ткаченко Володимир Петрович (далі - позивач, ФОП Ткаченко В.П.) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.В.П." (далі - відповідач, ТОВ "Фірма Т.В.П.") про стягнення (з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог) 822420,96 грн заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором поставки товарів від 03.01.2017 № 17.М-01-03, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 822420,96 грн, з яких: 629767,50 грн - основна заборгованість, 126934,17 грн - пеня, 34223,04 грн - 3 % річних та 31496,25 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішеням Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/15673/20 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 605 467,50 грн основної заборгованості, 32 902,85 грн 3 % річних, 30 281,25 грн інфляційних втрат та 10 029,77 грн витрат по слаті судового збору.
В іншій чаcтині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведений факт несвоєчасного виконання відповідачами своїх обов'язків за спірними Договором поставки товарів від 03.01.2017 № 17.М-01-03 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару в розмірі 605467,50 грн, нарахованих позивачем 32 902,85 грн 3 % річних та 30 281,25 грн інфляційних втрат.
В частині стягнення 126934,17 грн пені місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені вказаних вимог, оскільки вимога заявлена поза межами періоду нарахування, виходячи з припису ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Фірма Т.В.П." звернулось 14.04.2021 до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/15673/20 та прийняти нове, яким відмовити у зодоволенні позовних вимог ФОП Ткаченка В. П. до ТОВ "Фірма Т.В.П." про стягнення боргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, в порушення вимог ст. 86 ГПК України всебічно і повно не оцінив зібрані у справі докази, в тому числі доводи відповідача, та при неповноті дослідження виклав у рішенні висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення.
Так, відповідач стверджує, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що товар, одержаний відповідачем від ФОП Ткаченка В.П. на виконання умов Договору № 17.М-01-03 від 03.01.2017 повністю оплачений відповідачем.
Поряд з цим апелянтом зазначено, що останній не отримував товар від позивача за видатковими накладними, що відображені у позовній заяві на загальну суму 604 296,00 грн, працівники ТОВ "Фірма Т.В.П." ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підписували видаткові накладні: від 20.04.2017 № 17042, від 24.04.2017 № 170424, від 26.04.2017 № 170426, від 28.04.2017 № 170428, від 05.05.2017 № 170505, від 08.05.2017 № 170508, від 12.05.2017 № 170512, від 17.05.2017 № 170517, від 22.05.2017 № 170522, від 26.05.2017 № 170526, від 31.05.2017 № 170531, від 01.06.2017 № 170601, від 12.06.2017 № 170612, від 16.06.2017 № 170616, від 07.07.2017 № 170707, від 17.07.2017 № 170717, від 14.08.2017 № 170814, від 23.08.2017 № 170823, від 02.10.2017 № 171002, від 02.11.2017 № 171102, від 15.12.2017 № 171215.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021 справу № 910/15673/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (суддя-доповідач), суддів Коробенка Г.П., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 поновлено ТОВ "Фірма Т.В.П." строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/15673/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фірма Т.В.П." на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі № 910/15673/20, справу призначено до розгляду на 22.06.2021.
Позиції учасників справи.
01.06.2021 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого останній просить апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Заперечуючи вимоги скаржника, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що викладені в апеляційній скарзі доводи обґрунтовані посиланням на помилки у призначенні платежів є недоведеними, оскільки вказані кошти зараховувались в рахунок інших господарських операцій та відповідно були цільовими платежами по договору поставки товарів №2014.08.01 від 01.08.2014 та №2015.01.14 від 14.01.2015.
Разом з цим позивач зазначив, що твердження апелянта в частині невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, щодо розрахунку пені спростовується матеріалами справи, оскільки місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені.
Явка представників сторін.
У судовому засіданні 22.06.2021 представник позивача заперечив апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції у даній справі просив залишити без змін.
В судове засідання представники відповідача не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлялись апеляційним господарським судом у встановленому чинним процесуальним законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
22.06.2021 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника забезпечити явку у судове засідання 22.06.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Крім того, за змістом ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Враховуючи викладене, відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, - адвоката або здійснювати самопредставництво.
При цьому, оскільки представником відповідача не доведено неможливості здійснення такої заміни представника або здійснення самопредставництва особи, яку він представляє, а також факту неможливості розгляду справи без участі відповідача, з метою недопущення порушення процесуальних строків, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З метою дотримання розумних строків вирішення спору судом, а також з врахуванням того, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання у суді апеляційної інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2017 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки товарів № 17.М-01-03 (далі - Договір), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, визначених Договором, позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар, а відповідач в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язується прийняти та оплатити товар (п. 1.1 Договору).
Під товаром у цьому договорі розуміються мульча деревна (п. 1.2. Договору)
Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці товару визначаються сторонами у накладній (додаток до цього Договору) (п. 2.1. Договору).
Пунктом 3.2 Договору визначено, що отримання товару відповідачем та вивезення його зі складу позивача здійснюється транспортом перевізника. Право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент фактичного отримання товару, про що свідчить належним чином оформлені документи (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні завірені підписами та печатками підприємств).
Моментом поставки товару за даним Договором є дата, що зазначена у відповідних супровідних документах (видаткові накладні і т.п.) (п. 3.5. Договору).
Положеннями пункту 6.1 Договору передбачений порядок розрахунків, а саме: оплата проводиться протягом 365 календарних днів після поставки товару.
Відповідно до пункту 7.7 Договору, відповідач за порушення обов'язку, визначеного у п. 6.1 Договору, за вимогою позивача зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Позивач, на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 696550,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами, скріплені відбитками їх печаток та наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копій, а саме:
- від 20.01.2017 № 170120 на суму 10 000,00 грн;
- від 06.03.2017 № 170306 на суму 2 3220,00 грн;
- від 04.04.2017 № 170404 на суму 18 850,00 грн;
- від 07.04.2017 № 170407 на суму 16 200,00 грн;
- від 12.04.2017 № 170412 на суму 16 200,00 грн;
- від 14.04.2017 № 170414 на суму 16 200,00 грн;
- від 24.04.2017 № 170424 на суму 24 300,00 грн;
- від 26.04.2017 № 170426 на суму 24 300,00 грн;
- від 28.04.2017 № 170428 на суму 24 300,00 грн;
- від 05.05.2017 № 170505 на суму 36 290,00 грн;
- від 08.05.2017 № 170508 на суму 36 400,00 грн;
- від 12.05.2017 № 170512 на суму 36 000,00 грн;
- від 17.05.2017 № 170517 на суму 35 100,00 грн;
- від 22.05.2017 № 170522 на суму 37 200,00 грн;
- від 26.05.2017 № 170526 на суму 36 750,00 грн;
- від 31.05.2017 № 170531 на суму 36 630,00 грн;
- від 01.06.2017 № 170601 на суму 32 660,00 грн;
- від 12.06.2017 № 170612 на суму 30 960,00 грн;
- від 16.06.2017 № 170616 на суму 30 960,00 грн;
- від 03.07.2017 № 170703 на суму 15 885,00 грн;
- від 07.07.2017 № 170707 на суму 30 960,00 грн;
- від 17.07.2017 № 170717 на суму 30 960,00 грн;
- від 14.08.2017 № 170814 на суму 28 380,00 грн;
- від 23.08.2017 № 170823 на суму 13 000,00 грн;
- від 02.10.2017 № 171002 на суму 30 480,00 грн;
- від 02.11.2017 № 171102 на суму 20 900,00 грн;
- від 15.12.2017 № 171215 на суму 3 465,00 грн.
Разом з цим місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що вказана в позові та заяві про зменшення позовних вимог видаткова накладна від 20.04.2017 № 170420 - відсутня, відтак не враховується судом при встановленні загальної суми поставленого товару за Договором.
Проте, відповідач оплатив вартість отриманого товару частково, на загальну суму 91 082,50 грн.
Заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар станом на час пред'явлення позову становила 605 467,50 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманого ним товару, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, у якому крім основної заборгованості просив стягнути з відповідача нараховані за умовами Договору поставки пеню у розмірі 126 934,17 грн, 34 223,04 грн 3% річних та інфляційних втрат в сумі 31 496,25 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню зважаючи на таке.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки товарів від 03.01.2017 № 17.М-01-03.
При цьому колегією суддів апеляційного господарського суду враховується, що відповідачем при оскарженні ухваленого у даній справі рішення не заперечуються висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару за вищезазначеними видатковими накладними у строк визначений п. 6.1. Договору поставки виконав не у повному обсязі, сплативши 91 082,50 грн.
Таким чином, станом на день розгляду справи у суді першої інстанції борг відповідача перед позивачем становив 605 467,50 грн.
Щодо твердження апелянта, що в окремих платіжних дорученнях в призначенні платежу вказаний неіснуючий договір поставки у зв'язку з чим відповідач повідомив позивача листом від 11.11.2020 № 12 про допущені відповідачем помилки у призначенні платежу та змінив призначення платежу в окремих платіжних дорученнях колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Договори поставки товару від 01.08.2014 № 2014.08.01 та від 14.01.2015 № 2015.01.14, оригінали яких були оглянуті судом першої інстанції, свідчать про те, що розрахунки здійснювались на підставі правовідносин сторін за вказаними договорами поставки, які, в свою чергу, не є предметом спору у даній справі.
Зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами, а платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні") і обов'язковим реквізитом якого є "призначення платежу", який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно пункту 1.8 даної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.
Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.
Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит "Призначення платежу" шляхом відкликання платіжного доручення.
Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 19.06.2018 в адміністративній справі №809/34/17.
Оскільки позивач не надав згоди на зміну призначення платежів, зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за спірними накладними в одностороньому порядку не грунтується на нормах закону, а тому зобов'язанн'я відповідача не можуть бути зменшені на цю суму. В той же час відповідач не позбавлений можливості вимагати повернення цих сум як безпідставно отриманих.
Заперечення апелянта в частині необґрунтованості суми бору за укладеним між сторонами спору Договором колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються з огляду на наявність в матеріалах справи видаткових накладних, які підписані сторонами та засвідчені відбитками їх печаток.
З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 605 467,50 грн є обґрунтованою та підлягала задоволенню.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволені вимог позивача про стягнення з відповідача 126 934,17 грн пені, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання за Договором починається з першого дня, за терміном, коли зобов'язання мало бути виконано, а також виходячи з припису ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня нараховується за шість місяців прострочення виконання зобов'язання, починаючи з першого дня такого прострочення.
Враховуючи положення пункту 6.1 Договору та дату останньої накладної, кінцевим строком оплати товару є 16.12.2018.
Відтак, виходячи з припису ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування пені за прострочення грошового зобов'язанні відповідача почався з 17.12.2018 та закінчився 16.06.2019 (182 дні).
Враховуючи здійснений позивачем період розрахунку пені (з 08.10.2019 по 07.10.2020) позовна вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 126 934,17 грн задоволенню не підлягала, оскільки заявлена поза межами періоду нарахування, виходячи з припису ч. 6 ст. 232 ГК України.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що розрахунок позивача є арифметично не правильним, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем необґрунтовано враховано видаткову накладну від 20.04.2017 № 170420, відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 34 223,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 31 496,25 грн підлягали частковому задоволенню, а саме:
- 32 902,85 грн 3 % річних;
- 30 281,25 грн інфляційних втрат.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення місцевим господарським судом з відповідача 605 467,50 грн основної заборгованості, 32 902,85 грн 3% річних та 30 281,25 грн інфляційних втрат.
Щодо клопотання апелянта про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Так, відповідачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення судового експерта відповідач просив поставити такі питання:
- чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у видаткових накладних №140420 від 20.04.2017, № 170424 від 24.04.2017, № 170426 від 26.04.2017, № 170428 від 28.04.2017, № 170505 від 05.05.2017, № 170508 від 08.05.2017, №170512 від 12.05.2017, № 170517 від 17.05.2017, № 170522 від 22.05.2017, № 170526 від 26,05.2017, № 170531 від 31.05.2017, № 170601 від 01.06.2017, № 170612 від 12.06.2017, №170616 від 16.06.2017, № 170707 від 07.07.2017, № 170717 від 17.07.2017, № 170814 від 14.08.2017, № 170823 від 23.08.2017 саме ОСОБА_1 ?
- чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 (ОСОБА_2) у видаткових накладних № 171002 від 02.10.2017, № 171102 від 02.11.2017, № 171215 від 15.12.2017 саме ОСОБА_2?
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що висновок експертизи дав би змогу встановити фактичні обставини у даній справі, а саме щодо підписання чи не підписання працівниками ТОВ "Фірма Т.В.П." спірних видаткових накладених.
Розглянувши у судовому засіданні 22.06.2021 клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовила у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 98, 99 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання позивача про призначення комплексної (почеркознавчої та технічної) судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім іншого, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.
Крім того, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Колегія суддів, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшла висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у проведенні судової почеркознавчої експертизи у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання ТОВ "Фірма Т.В.П." про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/15673/20.
У зв'язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі №910/15673/20 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.В.П." на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі №910/15673/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 у справі №910/15673/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/15673/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 05.07.2021.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
Т.П. Козир