ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 червня 2021 року Справа № 915/569/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.А. Мишкіної
суддів О.Ю. Аленіна, Л.В. Лавриненко
секретар судового засідання Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Миколаївської міської ради - не з'явився;
від ТОВа «ЦЕНТР ТОП» - не з'явився;
від ТОВа «Маркетс-НК» - не з'явився;
від ОСОБА_1 - не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29 квітня 2021року про відмову у забезпеченні позову
у справі №915/569/21
за позовом Миколаївської міської ради
до:
- Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТОП»;
- Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетс-НК»;
- ОСОБА_1
про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності
суддя суду першої інстанції В.С. Адаховська
час і місце постановлення ухвали: 29.04.2021р., м.Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області
Учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 29.06.2021р. згідно ст.ст.233, 240 ГПК України підписано вступну та резолютивну частини постанови.
встановив:
27.04.2021р. Миколаївська міська рада (надалі - позивач, Миколаївська міськради) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ТОП», Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркетс-НК» та ОСОБА_1 , в якому просила суд:
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ТОВом «ЦЕНТР ТОП» право власності на торговельний комплекс загальною площею 76,2 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947136748101, державна реєстрація від 15.11.2019 №34201514);
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ОСОБА_1 право власності на торговельний комплекс загальною площею 76,2 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947136748101, державна реєстрація від 28,10.2019 №33874684);
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ОСОБА_1 право власності (679/1000 частки) на торговельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947098748101, державна реєстрація від 28.10.2019 №33873960);
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ТОВом «Маркетс-НК» право власності (321/1000 частки) на торговельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947098748101, державна реєстрація від 28.10.2019 №33873857);
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ОСОБА_1 право власності (679/1000 частки) на торговельний комплекс загальною площею 76,2 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1250817948101, державна реєстрація від 26.03.2019 №30909986);
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ТОВом «Маркетс-НК» право власності (321/1000 частки) на торговельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1250817948101, державна реєстрація від 14.03.2019 №30743176);
- судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.08.2012р. між Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та Фізичною особою підприємцем Колтун Тетяною Анатоліївною (зі змінами, внесеними договором №195/1-13 від 06.08.2013р.) був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту №195 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 4шт. (кожна площею 6 кв.м.) загальною площею 24кв.м. по АДРЕСА_2 . Також 20.08.2012р. між Виконкомом Миколаївської міськради та ФОП Колтун Т.А. (зі змінами, внесеними договором №196/1-13 від 23.09.2013р.) був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту №196 для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 5шт. (кожна площею 6 кв.м.) загальною площею 30кв.м. по АДРЕСА_2 . Відповідно до умов п.4.2 договорів на земельній ділянці не дозволяється діяльність, яка не пов'язана з розміщенням тимчасових пересувних споруд. Разом з цим, 16.05.2017р. за Колтун Т.А. було зареєстроване право власності на торговельний комплекс загальною площею 159,6кв.м. по АДРЕСА_1 . Колтун Т.А. здійснено будівництво торговельного комплексу на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, що в розумінні норм ст.376 ЦК України є самочинним будівництвом та підтверджується судовими рішеннями у справі №814/944/18. В подальшому право власності на спірний об'єкт було відчужено Колтун Т.А. ТОВу «Маркетс-НК» (321/1000) та ОСОБА_1 (679/1000), наразі право власності на торговельний комплекс зареєстроване за ТОВ «ЦЕНТР ТОП».
Колтун Т.А. не набула у визначеному законом порядку права власності на торговельний комплекс як на об'єкт нерухомості та подальші відчуження об'єкта самочинного будівництва, в силу ст.ст.181, 182, 190 ЦК України є незаконними, оскільки торговельний комплекс не набув статусу об'єкта нерухомого майна, а Колтун Т.А. - права власності на цей об'єкт, а тому всі реєстрації прав у Державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо спірного об'єкта підлягають скасуванню; факт існування реєстрації права власності на самочинно збудоване майно суперечить самій суті державній реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує (постанова Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №915/161/20).
З посиланням на норми ст.327, 321,328, 376, 378 ЦК, ст.ст.80, 83,122, 212ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України, ст.ст.1,2,6,10,60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.5,26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Разом з позовною заявою Миколаївська міськрада подала суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просила суд;
- заборонити ТОВу «ЦЕНТР ТОП» відчужувати або іншим чином розпоряджатися торговельним комплексом загальною площею 76,2 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947136748101);
- заборонити ТОВу «Маркетс-НК» відчужувати або іншим чином розпоряджатися торговельним комплексом, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947098748101);
- заборонити ОСОБА_1 відчужувати або іншим чином розпоряджатися торговельним комплексом, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947098748101);
- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб'єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1947136748101 - торговельний комплекс загальною площею 76,2 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб'єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1947098748101 - торговельний комплекс, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви позивач з посиланням на норми ст.137 ГПК України зазначив, що:
- зі змісту позовних вимог вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову по даній справі об'єктивно може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, зважаючи на норми ЦК України щодо можливості власника розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд. Так, в разі відчуження відповідачами належного їм майна за вказаною адресою або вчинення щодо нього будь-яких інших юридично значущих дій, що призведуть до зміни чи знищення (закриття) існуючого об'єкту, навіть у випадку задоволення даного позову, рішення суду фактично виконати буде неможливо;
- запропоновані заходи забезпечення позову перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог; а тому їх застосування об'єктивно впливатиме на виконання судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог, адже зміна власника об'єкта нерухомого майна, що може відбутись до закінчення розгляду справи, може вплинути на вирішення спору за позовною заявою міськради. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано спірне майно, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених прав та інтересів;
- у позивача є обґрунтовані побоювання щодо: можливості вчинення таких дій відповідачами, що може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, або й взагалі призвести до відмови у задоволенні позову;
- у 2017 році Миколаївська міськрада зверталась до суду з позовом до, зокрема, ФОП Колтун Т.А. про скасування запису про право власності на спірний торговельний комплекс (справа №915/1377/17). Позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у задоволенні якої було відмовлено, а у 2019 році спірний об'єкт все ж таки був відчужений Колтун Т.А. на користь відповідачів у даній справі, внаслідок чого позивач натепер не має можливості вирішити спір в рамках однієї судової справи №915/1377/17;
- такі дії недобросовісних власників можуть повторюватися фактично безкінечно, а позивач змушений буде знову і знову звертатися до суду, що безсумнівно призведе (і наразі вже призвело) до недоцільного використання бюджетних коштів територіальної громади міста.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2021р. (суддя В.С.Адаховська) відмовлено у задоволенні заяви Миколаївської міськради про забезпечення позову.
Ухвала обґрунтована посиланням на норми ст.ст.136, 137, 139, 73, 74 ГПК України та вмотивована тим, що:
- позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на можливе відчуження торговельного комплексу (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації) та не обґрунтовано наявність підстав та доцільність забезпечення позову;
- заявником не конкретизовано яким саме іншим суб'єктам та посадовим особам слід заборонити вчинювати реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомості, що утруднить здійснення виконавчих дій щодо виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову державним виконавцем;
- посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду ґрунтується на припущеннях;
- позивачем не доведено належними засобами доказування, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
20.05.2021р. до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Миколаївської області надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради (подана 14.05.2021р.) на ухвалу від 29.04.2021р., в якій скаржник просить суд скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву Миколаївської міськради про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник, крім доводів, наведених у заяві про забезпечення позову, зазначає, що судом першої інстанції доводам позивача не надано будь-якої правової оцінки. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд обмежився загальними твердженнями про відсутність явного наміру на вчинення подібних дій відповідачами. Водночас метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Таким чином, оскільки сам по собі інститут забезпечення позову покликаний запобігти можливому невиконанню судового рішення, можливість застосування відповідних заходів неможливо ставити в залежність від вчинення стороною відповідних дій чи підготовки до їх вчинення, оскільки по-перше, у такому випадку у разі неспівпадіння у часі навіть забезпечений позов може не мати реального результату в разі його задоволення, оскільки такі дії стороною уже будуть вчинені, а по-друге, не зрозуміло яким чином позивач має дізнатися про наявність відповідних намірів у відповідачів. Виконання ухвали про забезпечення позову (в разі задоволення відповідної заяви позивача) не потребуватиме вчинення виконавчих дій державним виконавцем, про що зазначалося судом, а забезпечується внесенням відповідної інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку, передбаченому чинним законодавством. Співмірність заходів забезпечення позову передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Вказана позиція узгоджується з викладеною Верховним Судом в постанові від 08.10.2018р. по справі № 913/257/18. Натомість вказана позиція не була врахована судом першої інстанції при відмові в задоволенні відповідної заяви позивача. Вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, жодним чином не позбавляє відповідачів права володіти, тим більше користуватися своїм майном, а лише обмежує у праві відчуження.
Також в апеляційній скарзі містилась заява про поновлення пропущеного процесуального строку оскарження ухвали.
Ухвалами суду апеляційної інстанції:
- від 24.05.2021р. апеляційну скаргу залишено без руху;
- від 02.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29 квітня 2021року про відмову у забезпеченні позову у справі №915/569/21; встановлено іншим учасникам справи строк для подання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу, будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 22.06.2021р.; призначено справу до розгляду у судовому засіданні 29.06.2021р. з повідомленням учасників справи.
Учасники справи своїх представників в засідання суду апеляційної інстанції не направили, були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів ухвалила розглянути справу у судовому засіданні 29.06.2021р. за відсутності учасників справи з огляду на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою та тієї обставини, що 02.07.2021р. спливає строк розгляду апеляційної скарги, встановлений ч.2 ст.273 ГПК України.
У відповідності до ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у забезпеченні позову.
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з позовом та заявою про забезпечення позову, Миколаївська міськрада, зокрема зазначила, що об'єкти, на які зареєстроване право власності за відповідачами, побудовані самочинно та реєстрація права власності на самочинне будівництво суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує; у позивача є обґрунтовані побоювання щодо можливості вчинення таких дій відповідачами, що може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, або й взагалі призвести до відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову з наступних мотивів.
Предметом позову у даній справі є скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, предметом спору - об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за відповідачем на праві власності, та частки двох відповідачів у праві власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Разом з тим процесуальний закон встановлює і систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову тощо.
Тобто законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст. 74 ГПК України. Заявник зобов'язаний надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019р. у справі № 910/773/19.
За правилами ст.136 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Відповідно до п.п.1,4 ч.ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно із ч.6 ст.140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Позивач в заяві про забезпечення позову зазначав, що у разі відчуження відповідачами належного їм майна виконання рішення суду буде ускладненим або навіть неможливим.
Згідно із ст.42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Заявником не подано суду доказів в підтвердження побоювань щодо імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття визначених Миколаївською міськрадою заходів забезпечення позову, не підтверджено вчинення відповідами дій або наміру вчинення дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі та мали б негативні наслідки для позивача, тоді як забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо можливості вчинення певних дій відповідачем у майбутньому.
З матеріалів оскарження ухвали від 29.04.2021р. вбачається, що право власності на спірні об'єкти нерухомості зареєстроване за відповідачами у 2019 році.
За актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 08.04.2021р.:
- ТОВ «Центр ТОП» є власником торговельного комплексу загальною площею 76,2 кв.м. у АДРЕСА_1 з 15.11.2019р. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947136748101);
- ТОВ «Маркетс-НК» та ОСОБА_1 є співвласниками з частками 321/1000 та 679/1000 у праві власності відповідно в об'єкті нерухомого майна реєстраційний номер 1947098748101 - торговельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже ТОВ «Маркетс-НК» та ОСОБА_1 не є власниками індивідуально визначеного майна - торговельного комплексу, не можуть кожний окремо розпорядитись будь-чим іншим ніж часткою у праві власності, тому запропоновані Радою заходи забезпечення щодо цих відповідачів не є адекватними щодо предмету позову та предмету спору.
Колегія суддів погоджується із тим, що позивачем не доведена обставина утруднення чи унеможливлення ефективного захисту його прав без вжиття спірних заходів забезпечення, адже у матеріалах позовної заяви відсутні докази щодо реальності намірів відповідачів на розпорядження шляхом відчуження об'єктами нерухомості.
При вирішенні питання щодо застосування заходів до забезпечення позову значущим є саме доведеність заявником фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, чого у даному випадку Миколаївською міськрадою не було дотримано.
За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття судом запропонованих позивачем заходів.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє з огляду наступного.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Стверджуючи про наявність підстав для задоволення заяви Миколаївської міськради про забезпечення позову, позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2018р. у справі №913/257/18.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на вищезазначену постанову, оскільки у вищезазначеній справі предмет спору та обставини справи є відмінними від справи №915/569/21 - припинення зловживання правом, як такого, що може порушити права інших осіб та завдавати шкоди довкіллю шляхом встановлення заборони вчиняти дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків « Лисичанськводоканал ».
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на день подання заяви про забезпечення позову у даній справі, у справі №915/1377/17 не було прийнято рішення по суті спору, оскільки ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021р. було повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі відбудеться 24.06.2021р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97133763).
Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що у зв'язку із відчуженням у 2019 році Колтун Т.А. на користь відповідачів майна позивач не має можливості вирішити спір в рамках однієї справи (915/1377/17), скаржник не зазначає, чи були ним вчинені дії, спрямовані на зміну позовних вимог або залучення до участі у справі у якості відповідачів ТОВа «ЦЕНТР ТОП», ОСОБА_3 та ТОВа «Маркетс-НК».
Посилання позивача на те, що забезпечення позову у спосіб, запропонований Миколаївською міськрадою, жодним чином не позбавляє відповідачів права володіти або користуватися своїм майном не свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Решта аргументів заявника носять загальний характер, не містять змістовних даних та відомостей із посиланням на докази, які б дозволяли зробити висновок про необхідність забезпечення позову в аспекті вимог ст.136 ГПК України. Зокрема, не можуть вважатись підставою для забезпечення позову саме лише посилання заявника на те, що Міська рада не може бути впевнена у добросовісності відповідачів на майбутнє.
Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апелянта не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування судового рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку із чим ухвала Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2021р. залишається без змін, а апеляційна скарга Миколаївської міської ради - без задоволення.
Керуючись ст.ст.232, 233, 236, 240, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України,колегія суддів,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.04.2021р. у справі №915/569/21 залишити без змін.
Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя Л.В. Лавриненко