Справа №295/13061/20
Категорія 2
2/295/189/21
15.06.2021 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
при секретарі - Карпішиній С.С., Барашивець Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, -
28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За словами позивача, заяву про прийняття спадщини подала лише вона, чоловік спадкодавця ОСОБА_4 помер в 1994 році, друга дочка ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та із заявою про прийняття спадщини не зверталася, син ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та із заявою про прийняття спадщини не звертався, син ОСОБА_2 не був прописаний з матір'ю та з заявою до нотаріуса не звертався. Позивач вказує, що на момент смерті та за шість місяців до смерті матері проживала з нею у вищевказаному домоволодінні, тобто фактично прийняла спадщину, проте нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа. З огляду на викладене у позовній заяві, позивач просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами як спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 матері ОСОБА_3 .
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 18.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає.
Представник відповідача - Територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у відсутність представника міської ради.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_1 , батьками якої у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Згідно копії свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Як вбачається з довідки КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради №710 від 20.02.2020 року станом на 31.12.2012 року за адресою: АДРЕСА_1 право власності на нерухоме майно не зареєстровано.
Згідно довідки ПП «ВЖРЕП №4» №500 від 04.03.2020 року за шість місяців до смерті та на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також протягом шести місяців після смерті в будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Із витребуваної судом копії спадкової справи №49/2015, заведеної Житомирською державою нотаріальною конторою Житомирської області до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 вбачається, що дочка померлої - ОСОБА_1 02.02.2015 року звернулась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Інших спадкоємців, з огляду на матеріали спадкової справи, немає.
10.03.2015 року державним нотаріусом Другої житомирської державної нотаріальної контори Поліщуком А.І. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про пра во на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв'язку з не наданням заявником правовстановлюючого документу на житловий будинок.
У зв'язку із тим, що мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Статтею 527 ЦК Української РСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.
За змістом статей 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно підлягає з'ясуванню: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з наступними змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).
Із матеріалів справи слідує, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 був побудований у 1957 році. Інші господарські будівлі та споруди були збудовані у період із 1958 по 1980 роки.
У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції).
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність).
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягали проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
З матеріалів справи вбачається, що 03.12.2014 Комунальне підприємство «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради виготовило технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Аналіз встановлених судом фактичних обставин справи та норм закону, що їх регулюють, у своїй сукупності наводить суд на думку про наявність підстав для задоволення позову, адже як було встановлено судом в ході розгляду справи, ОСОБА_3 за життя фактично була власником спірного нерухомого майна, однак у зв'язку із відсутністю належних правовстановлюючих документів, після її смерті спадкоємець - її дочка ОСОБА_1 , не має змоги оформити своїх спадкових прав. Отже, судом встановлено, що позивач має законне право на отримання у власність нерухомого майна в порядку спадкування за законом.
Висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 141, 264, 265, 279, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 527, 548, 549 ЦК Української РСР, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 32,8 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: сараю літ. «Б», літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Д», погрібу літ. «Г» в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд міста Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач 2: Територіальна громада м. Житомира в особі Житомирської міської ради, адреса: м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2
Суддя