30 червня 2021 року
м. Київ
справа № 523/17563/18
провадження № 61-10007ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року, постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду
від 18 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 7 000,00 грн щомісячно, починаючи з 10 грудня 2018 року і до його повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року змінено в частині розміру аліментів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 5 200,00 грн щомісячно, починаючи з 10 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 червня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року.
17 червня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вони подані на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є стягнення аліментів.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційні скарги не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції)
від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційні скарги на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси
від 19 жовтня 2020 року, постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року та касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська