02 липня 2021 року
м. Київ
справа № 280/6890/20
адміністративне провадження № К/9901/21845/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року
у справі № 280/6890/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 280/6890/20, предметом розгляду якої є:
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, позов задоволено частково.
Суди стягнули з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у сумі 145859 грн 31 коп. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, зобов'язавши Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у сумі 145859 грн 31 коп. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року. В іншій частині позовної заяви судами відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19, а саме в частині необхідності здійснення Державною судовою адміністрацією України фінансування коштів з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, оскільки відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, виконання рішень суду здійснюється шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми Державною казначейською службою України, а не фінансування - як зазначено у рішенні Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19.
Також скаржник зазначає про необхідність відступлення від правової позиції Верховного Суду , викладеної у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 оскільки, на думку скаржника, відповідач, на законодавчому рівні, позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди, яка, у свою чергу, фінансується за рахунок державного бюджету.
Водночас скаржник лише цитує норми законодавства, які застосовані у постанові Верховного Суду, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилання касатора на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 280/6890/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяО.В. Калашнікова